Війна — тема, про яку не можна мовчати. І ми говорили про неї всі десять років «Накипіло». Записували інтерв'ю з військовими у Пісках, розказували про сильнодухих ветеранів з «Ігор Героїв», споглядали відновлення міст і селищ Донеччини та Луганщини, надихалися волонтерами та спілкуванням із місцевими. У 2022 році відчули війну вже в рідному Харкові, тож наш YouTube тепер усіяний сюжетами з прильотів.
Відеограф «Накипіло» Влад Лященко вважає, що кожен такий матеріал — це історія, тому важливо фіксувати події війни, аби не забувати про людей і міста. Згадували з ним наші архівні відео, які варто показати всім, хто ще має стереотипи щодо Сходу України.
Це серія матеріалів до десятиліття «Накипіло» заради великого збору на 102-гу бригаду ТрО, де служить наш друг Гліб Тимошенко.
Мета: 1 000 000.00 ₴
Як ти почав працювати в «Накипіло»?
Ну, я прийшов на екскурсію. Нас привела моя викладачка Олена Горошко. Спочатку сподобалося місце, затишно було. Тоді відбувалася пресконференція, тож я підійшов до Наталі Курдюкової та спитав, чи потрібен оператор. Це було 17 жовтня 2017 року.
Далі я поїхав у подорож в Румунію автостопом і в гори. Я прийшов у «Накипіло» через три тижні, а Олена Лептуга попросила написати текст про мою подорож (друзі, от варто прочитати цей лонгрід — ред.). Тож першим матеріалом було не відео.
А перший сюжет був із церкви Віктора Маринчака. Там освячували ікону, присвячену воїну АТО.
Які матеріали тих часів ти пам'ятаєш?
Я віддивляюся зараз наші архівні відео. 2014 рік — протистояння утворенню так званої «хнр», початок АТО. 2015 рік — це уже культурні заходи. Із 2016-го ми почали знімати серію відео про інклюзію. 2018 рік у мене асоціюється з «Накипіло»-експедиціями, у які ми їздили з істориком Антоном Бондаревим та Інною Роменською.
А згодом почалися поїздки в Донецьку та Луганську області. У 2018-му ми з Аліною Шульгою та Ігорем Лептугою поїхали з гуманітарною місією «Проліска». Це були різні міста, знайомства з різноманітними людьми.
Я сам із маленького містечка Сумщини, і там не бачив такої ініціативності, як у цих, як їх політики називали, депресивних містах. У кожному місті, куди ми приїжджали, була якась двіжуха, організації, які робили цікаві проєкти. І це не якісь «міські божевільні». Це місцеві, які розуміли, що і для чого вони це роблять. На ці заходи збиралися зовсім різні прошарки населення, різні вікові категорії. І це для мене було прям відкриттям.
Маніпуляції росії про те, що там хтось на них чекав, — хєрня. Усе було не так, навіть якщо відходити від нашої ідеологічної бульбашки з поглядами на світ й Україну. Ми приїжджали знімати конкретних героїв. Але на заходи, скажімо, Plan B, приходили люди, незнайомі з діяльністю цих організацій у місті. Вони не чули раніше таку музику, знайомилися, дякували і теж дивувалися, що от таке в них є. І це були не якісь одиничні випадки, а прям масові заходи, абсолютно проукраїнські.
Відеоінтерв'ю з військовими, волонтерами, із культурними діячами, будь-якими людьми в Україні, які щось роблять, — цікаві зараз і цікаві будуть потім. Як би це пафосно не звучало, це — історія. І зараз відбувається історія, до неї точно будуть повертатися, брати для якихось глобальних фільмів, скажімо. Я відчуваю, наскільки це важливо.
Таке зараз життя, що людини, яка дала інтерв'ю, у будь-який день може не стати, на жаль. І сказані нею слова набувають ще більшої цінності. Те саме — з містами, яких вже нема, з Авдіївкою, Бахмутом. От як матеріал Наталі Курдюкової про фест у Авдіївці.
Які б відео «Накипіло» ти порекомендував би передивитися?
Це точно відео з Донбасу, які розбивають стереотипи. Сюжети про активних людей та їхні міста, як вони їх змінювали. Інтерв'ю з військовими та ветеранами.
Як спогад — сюжет Ігоря Лептуги з Нью-Йорка. Там пройшов перший і поки єдиний літературний фестиваль. Восени 2021 року письменники, музиканти, журналісти з Донеччини, Львова, Харкова, Києва приїхали до українського Нью-Йорку.
Чи репортаж з Карлівки, яка у 20 кілометрах від Донецька, але абсолютно українська, з українським радіо «Тризуб FM», яке організували ветерани АТО.
Сюжет про будівельний добробат. Я тоді поїхав у Тростянець і вперше побачив роздовбане руснею місто. Його звільнили, і туди приїхали волонтери, аби допомогти відновити.
Відео ініціативи «Оленів святого Миколая» в Дніпрі, куди ми поїхали з Анею М'ясниковою. Там була велика кількість людей із Бахмута. Не знаю, як пояснити, у мене було відчуття великої несправедливості. Бачиш ці сім'ї, розумієш, що вони ніколи не підтримували й не підтримуватимуть «руський мір», а про них ніхто не знає. Вони розчинилися в Україні, в Європі, десь у світі, будь-де — і перетворилися на статистику. Вони — цифри, просто цифри. Але за кожною цифрою — історія, їх просто тисячі. Тому ці історії треба збирати.
Що ти вважаєш найбільшим досягненням «Накипіло» і чого ми не досягли?
Я дивлюся відоси старі — ми зробили багато важливих проєктів для міста, за їхньою допомогою добивалися справедливості, розбивали стереотипи про Схід України. Це частина антипропаганди, якщо можна так сказати.
Особисто мене «Накипіло» познайомило із таким нішевим андеграунд-прошарком харківської музики. Під час зйомок Днів музики, наших вечірок «Медіаміста» я поповнював свій плейлист.
А щодо того, куди нам ще прагнути, — хочу повноцінний відеопродашн.
Прочитайте спогади про десятиліття.
«Коли знімаєш прильоти, не пускаєш емоції. А після накриває», — Ігор Лептуга
«Мені було важливо робити те, що максимально пов'язане з Україною», — Альона Нагаєвщук
«Частину подій я не пам'ятаю, бо їх стер 2022-й». Спроба згадати 2018 рік
«Накипіло» в 2016-му. «Це були дуже гарячі дискусії, ледве до бійок не доходило»
«Стало очевидно, що почалася війна й життя змінилося». Накипіло в 2014-му
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
