Взагалі-то моя зміна закінчилася о п’ятій ранку, але мені стало шкода хлопців, хотів, щоб вони ще поспали. Мені повідомили, що помічені люди і треба перевірити, хто там. Я взявіз собою товариша, ми спустилися по дорозі, але втратили їх з поля зору. Коли почали підніматися назад, пролунав вибух...
Боєць 34-го окремого мотопіхотного батальйону Олександр Чалапчій з міста Благовіщенське, що на Кіровоградщині, потрапив на війну у 2014 році. Але не відразу. Він був на Майдані, навіть відобразив Революцію Гідності в татуюванні на руці. Вражений березневою анексією Криму, повернувся додому та сам пішов у військкомат. Хотів принести додому повістку, нібито його мобілізували.
Але на війну Олександра на відправили, залишили працювати в військкоматі. А після того, як перша партія хлопців відправилась в зону АТО, він повіз їм провізію.
«Там я побачив, що не вистачає людей. Взяв у комбата відношення й через тиждень був на війні», — розповідає АТОвець.
Це було в липні 2014 року, а 28-го вересня біля селища Ленінське Донецької області під час артобстрілу він втратить обидві ноги…
Тоді зміна Олександра вже закінчилась, але він вирішив дати побратимам ще поспати і залишився в дозорі. Невдовзі він отримав повідомлення, що були помічені якісь люди і треба перевірити, хто це. Боєць взяв із собою напарника та пішов у розвідку. Вони спустилися по дорозі, але втратили з полю зору тих, за ким йшли. Коли почали підніматись назад, стався вибух. Олександр говорить, спочатку думали, що напоролися на розтяжку, а вже потім виявилося, що то прилетіла 120-мм міна.
Спочатку я не зрозумів, що сталося. Шок, болю не було, просто багато крові. Я сам собі перетягував ноги, після цього визвав допомогу, щоб мене евакуювали. Ми йшли паралельно, і, слава Богу, так вийшло, що я на себе весь вибух взяв, — ділиться боєць.
Зараз Олександр пересувається на протезах. Отримавши 300 тисяч гривень компенсації за поранення, закупив обладнання та відкрив бізнес із виготовлення паливних брикетів. Нещодавно змінив напрямок та почав виробляти комбікорм. За словами бійця, прийняти новий стан було важко, але в нього є дві дочки, які його підтримують. Вони для батька — головна мотивація.
А ще Олександр займається спортом, приймає участь у турнірі «Сила нації», де змагаються воїни АТО з інвалідністю, та готується представляти Україну на «Іграх нескорених» в Австралії. Це міжнародні спортивні змагання, які заснував британський принц Гаррі.
«Там подаєш заявку і проходиш жорсткий відбір. Ніхто не дивиться, чи є в тебе кінцівки, чи ні. Ти потрапляєш в окрему групу та повинен показати результат», — зауважує Олександр.
Змагання серйозні, тому займається чоловік майже кожного дня та дотримується суворого спортивного режиму.
Ми тут не для показухи, а щоб підтримати хлопців. Війна ще не закінчилася. Є багато поранених, і ще будуть. Їх треба підтримати морально, бо не те важливо, що в тебе немає ніг або рук. Головне, що в тебе в голові. Я вважаю, що не треба занепадати духом, і, якщо Бог дав життя, то треба чіплятись за кожну волосину.
Читати інші історії бійців:
«Там месиво было, мы сутками не спали»
«Надо жить дальше, любить семью и бороться за свою землю»
«Помню, просыпаюсь, а люди под окном скандируют „Дякуємо“»
«Мы держали бой, чтобы ребята могли вернуться в Дебальцево»
«Те, що я побачив в Іловайську, не дай бог нікому»
Подписывайтесь на наш канал в Telegram, чтобы быть в курсе свежих новостей.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
