Різдвяне в Харкові: як це було і буде

В останній день різдвяних свят – на Стрітення, коли зима зустрічається з весною, ми вирішили згадати проект, який не те, щоб змінив, але дуже вплинув на нашу медіагрупу. Йдеться про цьогорічну співпрацю MJoy Multimedia і Накипіло – Різдвяне радіо.

Розмову з Романом Зайцем, керівником MJoy Multimedia, і Наталею Курдюковою, співзасновницею Накипіло, починаємо в радіо студії, яка на майже два місяці стала домашньо-казковою.

Романе, про що було радіо?

Радіо було про свято.

Воно так і задумувалося – як радіо тривалих вихідних чи свят?

Ну дивись, щоб відповісти на це питання, треба повернутися на десять років. А десять років тому все було майже так, як зараз у вас, у Харкові. Свята в ефірі всіх ефемок починались 30 грудня з пісень з фільмів типу…

«Іронія долі»?

Так, та реміксів. Їх крутили і говорили: «Ну все, з праздніком!» І так було всюди, не тільки в Харкові. Не було поняття так званого «передсвяткового формату». На Різдво для ефемок західної частини України була традиція змінювати плейлист максимум 6 січня – все.

Слухай, а на так зване католицьке різдво (хоча неправильно його так називати насправді) хіба нічого не було?

Нічого. В ефірах не було майже нічого. Тому десять років тому була ніша запустити сезонне онлайн радіо, яке б мало достатньо вірну й лояльну аудиторію. До речі, в період передріздвяних свят аудиторія дуже чуттєва до різних форматів, до легких розмов, до підсумків року. І ця аудиторія насправді реально шукає, яким чином себе наповнити, а в ефірах тоді нічого не було.

Ти говориш про нішу, але й ти свою нішу, внутрішню, мабуть, заповнював?

Може, й так. Але в мене був досвід слухання ефемок закордонних. Наприклад, американські радіостанції чітко після дня подяки одразу вмикають різдвяний формат. Розумієш, як круто.

А тоді у Львові вперше з’явився різдвяний ярмарок і це треба було якимось чином озвучити – створити атмосферу. Ми зробили для них Різдвяне радіо. А воно почало грати всюди. І на ярмарку також, хоча з цим були великі проблеми – не було стабільного інтернету. Вже на етапі створення ми розуміли, що радіо може стати шалено популярним, адже навіює настрій очікування дива, казки, родинних зустрічей, чогось магічного ...

І ви одразу почали шукати партнерів?

Не зовсім так. У партнерстві ми працюємо останні п’ять років, бо до цього не було з ким партнеритися – ми на ринку були майже одні. Потім було партнерство з Радіо Аристократи, за ними Urban Space, потім Kredens Cafe Radio І ми зрозуміли, що це для нас віддушина, щоб не зашоритися, не робити одне й те саме, не стати нецікавими самим собі. А для наших партнерів це теж гарна штука: вони збільшують свою аудиторію, популяризують свій бренд.

Ага, загальна ідея зрозуміла: є свята, люди мають трохи зупинитися в своїй роботі, створюється святковий настрій. А чим відрізняються ці п’ять років: це щоразу новий плейлист, нові герої, що ще?

Концепція радіо нова. Завжди. На самих початках це була радіостанція, яка грала загальний мейнстрімовий напрямок. Через два роки стало зрозуміло, що він себе вичерпав. Треба щось шукати – пішли в нішові формати. В один рік у нас було рок-різдво, не то що агресивного, але драйвого напрямку. Зайшло, але не так, як популярний мейнстрім, менше. Через якийсь період часу ми ризикнули й зробили класичне Різдво – радіо з академічною музикою. Хотіли прощупати, як наперекір усім спекуляціям українська аудиторія сприймає класичну музику. І воно мало прекрасну віддачу.

В партнерстві з Urban Space Radio ми робили альтернативне Різдво – Різдво з треками, які загалом не притаманні музиці мейнстріму, таке собі Різдво інді формату. Ми щоразу видумували щось нове, від нової верстки плеєра до програмної концепції. Деколи здається, що ніш не лишилося…

І тут трапився Харків… Чому?

Тобі правду?

Мені можна й легенду, але правдиву. Що скажеш, Наташо?

Н.: Значить, правду? Ну добре. Різдвяне – це розкручений бренд на заході країни і нам як проекту зі Сходу була цікава аудиторія. Разом з тим, нам важливо, щоб на Заході знали й розуміли, що відбувається в Харкові. Для нас це іміджева історія. Але разом з тим нам дуже набридле совкове ставлення до різдвяних свят, до традицій, які насправді не наші – і це відчувається. Ми не мали, чим їх замінити. Тому наш спільний проект – це така ненав’язлива пропозиція більше дізнатися про своє коріння, про традиційне Різдво, як Роман каже, «лагідна українізація, традиціоналізація».

Для тебе, Романе, це було викликом – запуститися з Харкова, м’яко кажучи, не зовсім різдвяного міста?

Р.: Ні. Чи тобі для статті потрібна «легенда»?

Хіба не боявся втратити аудиторію?

Р.: Боявся. У нас були періоди більшої аудиторії, але за останні три роки це найкращий показник – близько 30 000 унікальних айпі по всій Україні. І тут треба пояснити, що одна айпішка має за собою не одного слухача. Деколи за однією айпі ховається кафе чи офіс.

А щодо виклику. Ну це цікаво було. Тут інакше ставлення до свят. Розумієш, у нас вже перенасиченість свята, вже не лагідна традиціоналізація, а перетрадиціоналізація, пере-пере.

Ну люди заробляють на цьому. Комерціалізація.

Р.: Так, комерціалізація традиціоналізації – це втомлює.

І хто вас слухав цього року?

Р.: Ти будеш здивована, але Харків слухав слабко. На першому місці в нас традиційно стояли Західна Україна й столиця, адже основний ринок споживання онлайн-радіо – це Київ. А вже потім у нас появився Харків, що в принципі для нас є дуже цікаво. За всю історію Різдвяного Харків навіть у десятку не потрапляв, серйозно, Харкова ніколи не було.

А як ти, Наташо, дізналася про Різдвяне, бо я, харків’янка, дізналася від тебе?

Н.: Мені подобався проект Urban Space Radio. І в Івано-Франківську на очі потрапила книжечка про Хmas Radio. І я подумала, що це дуже крута ідея – сезонне радіо. А потім коли ми почали співпарцювати з MJoy у різних напрямках, в том числі тренерському, я дізналася, що Різдвяне – це окремий проект, який собі обирає партнера щороку, мігрує. І я подумала, а чому б йому не мігрувати до Харкова в Накипіло.

За відчуттям – Різдвяне прижилося тут?

Н.: За відчуттями так, але цей процес звикання, він такий, не швидкий. Тому я думаю, що те, що його не так багато слухали в Харкові, це доволі відносно, бо, порівнюючи з попередніми роками, то набагато більше. І я б ще рік спробувала. Буду вмовляти MJoy, щоб вони лишилися ще на рік (сміється). Дуже цікаво, чи люди на це підсядуть. Важливо сказати, що в нас нема традиції слухати онлайн. Ще не було регіональної оналійн-радіостанції.

А як Харків був представлений на Різдвяному?

Р.: По-перше, це вся медіагрупа Накипіло.

Н.: «Вінілові історії» Романа Даніленкова – це взагалі знахідка, я вважаю.

Р.: Була дизайнерка Марина Лосєва, яка зробила різдвяну майстерню.

Н.: Був Сергій Жадан, була Аліна Ханбабаєва, співорганізаторка соціально-культурного фестивалю Plan B.

Р.: Але не факт, що Харкова мало бути багато, бо радіо мовить для всіх.

Будучи у Львові я мав кілька розмов, що мовляв ми не слухали цього року Різдвяне, бо ви поїхали в Харків. Розумієш, який виклик стоїть перед нами на наступний рік — повернути частково втрачену аудиторію.

А хіба не було тих, що сказали: «Ну нічого собі: у Харкові говорять українською, святкують Різдво і слухають таку ж музику»?

(Пауза)

Р.: Дивись, це був перший крок у напрямку популяризації різдвяних свят: можливо не добре інколи звучала українська і це дратувало західняків. «Як можна читати до прикладу Лесю Українку з таким акцентом?» А, виходить, що можна, виходить, що навіть треба.

Так це продовження дискусії, розпочатої Андруховичем і Прохаськом? Ви хотіли подолати снобізм?

Р.: Так це була одна з місій — показати іншу сторону Різдвяного радіо. Не дарма ж вертепи вирушають із заходу на схід. Це дуже круто! Якщо вертепи вирушають, то чому б нам зі Різдвяним не вирушити теж?!

Ну так, на Вертеп фест з’їжджаються з усієї України…

Р.: Реклама про це висіла з жовтня, тож ми знали, що будемо в тренді.

Так ви просвітники. І що далі?

Р.: Різдвяне має розвиватися. Як ми жартуємо в ефірі — нам треба скоротити термін звучання Різдвяного. Країна має звикати до уніфікованих одних свят, а не до свят розкиданих по різних календарях. Це не станеться за рік і, напевне, й не через два. Але чому б не піти на випередження, на превентивний захід і не скоротити термін ефірів Різдвяного до 31 грудня.

Десятий сезон. Що думаєте?

Р.: Може, в селі Різдвяному? Ми туди так і не з’їздили. Так, ми не все встигли, що планували зробити на Харківщині. Не зробили таким, як хотіли, репортаж з вулиці Різдвяної, зате ти мала можливість його використати для сайту.

Дуже добре цього року сприймалися колядки. Насправді колядки каскадно з’являються в ефірі з 13 грудня, згідно традицій, починати колядувати, ми починаємо вводити в базу колядки і найбільше пік — це 6-8 січня. Був ефір — три годи автентичних старих колядок, яких навіть не всі знають. Це 6-го ввечері ми давали, і зробили повтор програми 18-го.

Як закінчили цей сезон?

Р.: Патетично. Завершували і спічами, і музикою, яка має певний символізм. Ми відійшли від різдвяного формату і спробували подивитися чи виконала свою місію ця радіостанція. Чи стали ми братами по зброї, запустивши пісню Dire Straits — Brothers In Arms, а ще був pink floyd — high hopes символічне завершення, з обнадійливими текстами.

Побраталися?

Р.: Різдвяне вдалося, Різдвяне мало хорошу аудиторію, аудиторія мала зростаючий характер. Різдвяне зробило крок у напрямку мультимедійності…

Враховуючи те, що я кожного року хочу закрити Різдвяне, я вже не можу його тягнути, то все добре.

Серйозно, я кожного року говорю, що досить уже, скільки можна? Функція Різдвяного дійсно виконана, бо вже більшість мовників переходять на різдвяний формат, вже підчепили цей тренд. Більшість онлайн-мовників використовують так звані формати «читання», наприклад, аналогову музику і таке інше.

Н: Мені  здається, що головне ми для себе зробили — ми більше просунулися в той бік, в бік заходу, бо нам як східному проекту — це вкрай важливо. І якщо ти згадаєш, то минулого року ми робили інтерв’юхи про гостей з Ужгорода, діячів культурних, і вони дуже круто заходили у нас. Мені здається, якщо будуть на Заході читати Накипіло — це теж може бути цікавим. Треба інтегруватися, бо ми тут розповідаємо, що ми єдина країна, але якщо все ж таки бути відвертим, то ми дуже різні. А Роман як україномовний галичанин, який провів тут півтора місяці, я впевнена, має свої враження від Харкова і ставлення до абсолютно україномовної людини: не вороже, звісно, але з постійними питаннями. Але це процесс, про це треба говорити.

Р.: Це правда. Я думаю, що часто маніпулюють таким питанням, всі говорять одне і теж, «єдині», але ж давайте дізнаємося один про одного більше, давай слухати без упередженого ставлення ...

Н.: Треба постійно дізнаватися, що в нас різного, чому, які історичні для цього передумови, і це важливо дуже. Ми не станемо однаковими швидко, але повинен бути процесс… Розуміти один одного ми повинні, повинні сприймати один одного такими, якими є, а не казати, що інших треба переробляти під щось там.

Тобто цей процес пізнавання — він теж дуже цікавий, але він не повинен бути ворожим. Мені дуже цікаво дізнаватись, що відбувається у вас (звертається до Романа — Ред.) на традиційні свята або як ви поводитись у публічних місцях, бо це теж різні речі. І це пізнавання, не переробляння, а саме пізнавання — це цікавий процес.