Зоріка Скакун має понад 18 років досвіду з розробки програм щодо розширення прав і можливостей жінок. Вона має досвід роботи в складних умовах, понад п’ять років досвіду лідерства з питань гендерного компоненту в Афганістані, Іраку, Ємені та Сирії. Зоріка розповіла на Plan B, що має робити держава, аби побороти гендерну нерівність, чи буває так, що суспільство не готове до змін, та як війна впливає на права жінок у суспільстві.
Протягом багатьох років я працювала у кризових ситуаціях. Фокус моєї роботи — права жінок у надзвичайних ситуаціях та конфліктах.
У кожному суспільстві чоловіки та жінки мають різні ролі й часто нерівномірний доступ до послуг, особливо до гуманітарної допомоги під час гуманітарних криз. Відтак важливо докладати особливих зусиль, щоб упевнитися, що всі мають рівний доступ до гуманітарної допомоги. Це особливо важливо в консервативних спільнотах та дуже бідних консервативних спільнотах, де існують гендерні норми експлуатаційні щодо жінок, де їм не дозволено користуватися публічними просторами, працювати, де їх дуже рано видають заміж тощо.
Наша робота — зрозуміти цю динаміку та вразливість і залучити групи, що зазнають утисків, особливо жінок, до проджект дизайну, почати діалог з ними стосовно того, чого саме вони потребують, де саме можна побудувати табори для біженців, наприклад, щоб вони почувалися в безпеці. Ми також намагаємося налагодити діалог з ними, щоб зробити їх менш вразливими та посилити їхні лідерські якості, аби вони могли виконувати соціальні ролі надавачів послуг, лідерів. У моїй роботі з розрізненням тих, хто має права, і тих, хто за це відповідає, наприклад уряд, мають бути легальні механізми захисту громадян: чоловіків та жінок різного віку, різні меншини.
Конвенція називається CEDAW. Це конвенція ООН щодо усунення всіх видів дискримінації щодо жінок, започаткована 1979 року. Вони відповідальні за встановлення рівності чоловіків і жінок в усіх сферах. Україна підписала цю конвенцію і, як інші країни, має регулярно звітувати до комітету CEDAW про те, що зроблено, щоб переконатися, що у країні немає дискримінації по відношенню до жінок. Це включає в себе різні політики та дуже важливо, що це включає бюджетування. Відтак уряд має виконувати те, що ми називаємо гендерно чутливим бюджетуванням у перерозподілі наших коштів відповідно до потреб та за пріоритетами.
Я не люблю, коли говорять, що права жінок не на часі. Так часто кажуть, але це неправда. Просування прав жінок зустрічає опір, бо нерівність нормалізована. Не тільки чоловіки, а й жінки сприймають це як щось біологічне, що неможливо змінити. Історія вчить нас, що свобода не дається просто так, за неї треба боротися. Тому жіночі рухи в усьому світі борються за права жінок. Протягом останніх десятиліть стало набагато більше чоловіків-феміністів, що підтримують боротьбу за права жінок, бо вони розуміють, що це не про жінок, а про демократичне суспільство.
Війна завжди впливає на гендерну динаміку, бо вона суттєво змінює життя людей. Люди мігрують з одного місця в інше або змінюють свої ролі. Під час війни чоловіки дуже вразливі, вони основні жертви, бо частіше беруть до рук зброю. Тоді жінки стають годувальницями родини й беруть на себе відповідальність за дім. Війна — це ситуація, коли права жінок та дівчат утискаються з боку чоловіків та хлопчиків. Оскільки вони виконують різні соціальні ролі та мають різні доступи, їхнє життя змінюється інакше, ніж життя чоловіків. Вони зазнають більше експлуатації та зловживання. Часто жінки продають секс за гроші або гуманітарну допомогу, бо мають виживати.
Це достатньо негативно впливає на життя жінок та робить їх більш вразливими до кризи. Тим не менш, ми зараз намагаємося дослідити нові можливості, щоб поставити права жінок на порядок денний, коли мова йде про мирні перемовини або вибори, які зазвичай проходять після завершення кризи чи війни. Ми використовуємо цей перехідний час, щоб заново узгодити відносни між гендерами. Це також можливість збільшити вплив жіночих груп та рухів і громадянського суспільства, орієнтованого на просування гендерної рівності, встановити новий соціальний лад після війни. Наприклад, у більшості країн жінки отримали право голосу після Другої світової війни.
Я була менторкою на цій конференції й говорила з різними групами та проектами не лише про гендерну рівність, а й про методологію та менеджерство волонтерів, планування, комунікації та різні вміння, що знадобляться їм у роботі.
Багато років я працюю з молоддю, і, на мою думку, це найбільш надихаюче місце в усьому світі, бо експерти, молодіжні інновації, ідеї з України та всього світу зібрані в одному місці. Це унікально, я ніколи в житті не бачила конференції, де є так багато різного контенту та взаємодії між молоддю на різних рівнях.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
