«Я заздрю поколінню, що народилося за часів незалежності», — драматург із Закарпаття

Навесні 2018 року активісти й митці Слобожанщини та Закарпаття проведуть культурний форум «СлободаКульт». Цього разу форум пройде в Ужгороді. Традиційно, як і торішні заходи у Львові та Харкові, «СлободаКульт» триватиме два тижні. Представники культурних інституцій з різних міст презентуватимуть особливості своїх регіонів. Програма форуму ще невідома. Поки що учасники знайомляться з іншою частиною країни. Активісти, громадські та мистецькі діячі з Закарпаття їдуть на схід, а жителі Слобожанщини — дізнаються про захід. Це потрібно для усвідомлення, що саме нас розрізняє, а що об’єднує, та що буде цікаво відвідувачам у культурній площині.

Медіапроект «Накипіло» поспілкувався з учасником «СлободаКульт» головним режисером Мукачівського драматичного театру Євгеном Тищуком. Він живе на Закарпатті, але родом з Краматорську, тому він добре знайомий з цими двома протилежними частинами країни. Євген розповів про різницю між заходом і сходом, атмосферність Харкова та місцеву культуру.

Євгене, ви приїхали до сходу України. Це ваша перша подорож чи ви раніше були на тут?

Я родом з Краматорську і до 18-ти років я мешкав там. Потім армія, інститут і вже Закарпаття.

Виходить, що ви добре знайомі і зі сходом, і із заходом. Тож можете сказати, що в нас спільного і чим ми відрізняємося.

Перш за все різне між сходом і заходом те, що на заході люди більше виїжджали за кордон, більше бачили свободи і того, до чого треба прагнути. А на сході люди менше цього бачать, вони вважають, що місто, де вони живуть і те, що поруч, цього вже досить і якогось бажання щось побачити, чогось прагнути, менше. Поруч тільки Росія, і вони вважають, що це найкраще. І саме це дуже відрізняє захід від сходу.

І, до речі, я так і зроблю. Мій молодший брат живе в Краматорську, працює на заводі, і я його просто змусив зробити біометричний паспорт. Я його забираю й везу в Будапешт, потім до Відня. Планую показати йому архітектуру, стиль життя, свободу. У нас це буде перше таке об’єднання сходу і заходу в сім’ї.

Ви часто буваєте на сході країни?

Один раз на рік я приїжджаю.

Чи змінився Краматорськ та загалом схід країни за останні три роки?

Не дуже вразливі зміни. Хотілося, щоб їх було більше.

А які мають бути зміни?

Щоб влада міста більше робила для покращення міста, вулиць. Зараз бачу, що почали займатись парковою зоною. Це сміття, листя, що падає з дерев, так і лежить, ніхто його не заметає. На заході цього немає.

Зараз багато говорять про патріотизм і про те, як люди на сході долучаються до громадських організацій. Ви це побачили на власні очі?

Да, по-перше, мені дуже приємний патріотизм моєї сім’ї. Я зараз приїхав до батьків, зайшов, а в них на стіні в квартирі висить величезний прапор України. Вони його як повісили, коли прийшов Гіркін захоплювати Краматорськ, і досі він висить. До того в нас в хаті ніколи не було українського прапору.

Також ми зустрічалися з членами організації «Вільна хата» в Краматорську, де збирається молодь. Там відчувається український дух, дійсно український схід, український Краматорськ. Там збираються музиканти, театрали, літератори. Дуже приємно, що ця Хата насичена культурою, а не політикою.

Що ви можете сказати про харківську місцеву культуру?

Я просто помішаний на Лесеві Курбасі. Це український режисер, реформатор, авангардист українського театру. І дійсно Харків — це столиця театрального мистецтва. Це і перетворення нашого театрального світогляду, і режисерські лабораторії, які створив Курбас і виховав плеяду режисерів, а потім вони поїхали працювати в різні куточки України.

Я побував у театрі Березіль, там навіть нема музею Курбаса. Є матеріали в невеличкій кімнаті, де все накладено. Світлана Олешко з «Арабесків» показала бараки, де жили «курбасовці», коли приїхали з Києва до Харкова. Зараз там завалений дах, нікому це не потрібно. Це дуже прикро. Можна було зробити екскурсійну зону, яка б приваблювала, тому що це дійсно європейський театр.

Ви знаєте, у нас багато невеликих театральних труп...

Так, знаю, наприклад «Арабески» . Талановиті люди, вони можуть зробити стільки, володіючи таким досвідом. Плюс ця атмосферна місцевість: Курбасом, цим перетворенням… І як це не використовувати, я не знаю.

Яку атмосферність має Харків?

Така атмосфера міста, де треба вчитись. Місто, яке вчить, мені здається, що бізнес не в тому, щоб щось виробляти, а бізнес у знанні. Харків — це дуже багато студентів, університетів.

А у Вас є власні стереотипи щодо сходу країни?

Мабуть, стереотип совковості. Радянська влада, яка тут була, дуже закоренилася.

Я заздрю поколінню, що народилося після того, як Україна отримала незалежність і не відчуло цю совковість з молоком матері. Вони більш вільні і більш готові до свободи.