Журналісти з Балкан про розслідування військових злочинів, скоєних під час конфлікту

Директорка Балканської мережі журналістів-розслідувачів Марія Рістіч та експертка з будівництва миру у Боснії та Герцеговині Вельма Шаріч поділилися досвідом щодо розслідувань військових злочинів. Чи безпечно журналістам працювати в Балканських країнах, наскільки об'єктивно вони подають інформацію та які новітні методи використовують в роботі — дивіться в інтерв'ю.

  • Чи розслідуються зараз в Балканських країнах військові злочини?

Марія Рістіч, директорка Балканської мережі журналістів-розслідувачів: Так, ми продовжуємо звітувати про військові злочини. Після закінчення війни минуло вже 20-25 років, але теми, пов'язані з війною, все ще дуже важливі, і небагато ЗМІ звітують про це. Але ми все ще в порядку денному залишаємо теми, пов’язані з перехідним правосуддям.

Більшість наших ЗМІ поділені по етнічній лінії та, зазвичай, висвітлюють лише злочини іншої етнічної групи. Організація, в якій я працюю, насправді намагається змінити це.

Вельма Шаріч, експертка з будівництва миру у Боснії та Герцеговині: ЗМІ поділені щодо політичної лінії, і здебільшого вони намагаються вплинути на порядок денний. Ми намагаємося відсторонитись від цього та звітувати про військові злочини. Дуже важливо висвітлювати тематику й відстежувати випадки перехідного правосуддя. Щодо моєї організації, ми робимо молодь більш обізнаною про минуле, а також навчаємо її шукати власні ресурси та вивчати альтернативні ЗМІ для комплексного уявлення.

  • Наскільки безпечно почувають себе зараз журналісти-розслідувачі в Балканських країнах?

Марія Рістіч: Загалом, журналісти на Балканах не почуваються захищеними. Особливо якщо вони звітують про військові злочини, корупцію та інші речі, які можуть стосуватися політики на високому рівні. Раніше, 10-15 років тому, машини та будинки журналістів вибухали. Зараз вони можуть отримувати інформацію в інтернеті. Це ключова проблема на Балканах: як запевнити, що журналісти, активні онлайн, насправді в безпеці. У нас немає системи, яка має їх захищати.

Вельма Шаріч: Ми нещодавно співпрацювали з Боснією над звітом, в якому дивилися на умови роботи місцевих журналістів у 20-ти різних містах. І ми дослідили, що погана економічна ситуація підштовхує їх до такої редакторської політики, як писати про те, чого бажають певні політичні еліти. Таким чином, все ще на журналістів здійснюється великий тиск.

Марія Рістіч: На жаль, наразі ми майже не маємо захисту від державних інституцій або журналістських асоціацій. Ми розраховуємо на наших міжнародних партнерів: “Репортери без кордонів”, Раду Європи, Human Rights Watch. Я думаю, більшість країн у регіоні не роблять майже нічого для захисту журналістів.

Вельма Шаріч: Я можу сказати про журналістів у Боснії. Вони часто намагаються звертатися до різних громадських організацій, звітувати про це, підвищувати обізнаність про такі випадки  — але немає правового врегулювання, чи механізми врегулювання не працюють.

  • Як журналісту, який розслідує військові злочини, забезпечити свою безпеку?

Марія Рістіч: Я думаю, вони повинні бути сміливими та допитливими. Часто вони залучені до розбудови та розвитку суспільства, демократії, відповідальності. І одна річ, яку ми справді можемо робити — це правильно досліджувати, і потім сподіватися, що в цьому, зокрема, кримінальному правосудді, влада буде слідувати.

Вельма Шаріч: Вони повинні бути сміливими, креативними та справлятись із дійсно важкими завданнями, тому що ЗМІ мають своїм обов’язком допомагати нам в будівництві миру, бути сервісом в цьому процесі.

  • Що робити журналісту-розслідувачу, якщо на суді від нього вимагають відкрити джерело інформації, а журналіст пообіцяв цього не робити?

Марія Рістіч: Я можу говорити від імені організації, яку я представляю. Ми ніколи не розкривали своїх джерел. Це наше право, і це один із засобів, як зберегти цілісність ЗМІ.

  • Якщо журналіст знаходить докази військового злочину, перш за все він повинен повідомити про це в поліцію, чи публікувати матеріал?

Марія Рістіч: Я думаю, він має надрукувати це. І потім, якщо влада виконує свою роботу, вона буде враховувати дослідження журналістів. В деяких випадках у колишній Югославії це відбувалось по-іншому, але ми все ще не бачимо результатів цих розслідувань.

Вельма Шаріч: Так, досвід колишньої Югославії підтверджує, що це так не працює.

  • Як журналісту добитись того, щоб докази його розслідування потрапили до суду та винні були покарані?

Марія Рістіч: Ми також, як і ви, досить багато публіковали ґрунтовних розслідувань, але їх не враховували. Тому зараз ми намагаємось підключати міжнародний тиск, який все ще працює в країнах, де стався конфлікт. Ми заручаємося підтримкою міжнародних спільнот і громадянського суспільства, якщо це може сприяти вирішенню цих питань в порядку денному держави чи у судовому розслідуванні.

Вельма Шаріч: В моїй організації ми використовуємо інформацію та джерела, що збираємо зі ЗМІ та інших організацій. Наприклад, організовуємо коаліцію з метою попередження геноциду. Ми використовуємо 25 організацій громадянського суспільства, потім отримуємо інформацію від ЗМІ, збираємо рекомендації, висловлюємо стурбованість та відправляємо цей звіт у офіс ООН та інші міжнародні організації. Так ми намагаємось збільшувати обізнаність і здійснювати тиск, щоб політики й суспільство знали про це. Лише рука об руку ЗМІ та громадські організації можуть змінити ситуацію.

  • Зараз в Україні відкриваються багато реєстрів, і стають популярними розслідування, зроблені на основі відкритих даних. Наскільки такий вид розслідувань розповсюджений у Балканських країнах?

Марія Рістіч: Ми здійснюємо багато роботи, пов'язаної з відкритими джерелами дослідження та відкритими даними. Раніше, років п'ять-шість тому, ми використовували застарілі методи: два свідки та документи.

Тепер ми застосовуємо метод із відкритими джерелами дослідження в двох випадках: при дослідженні військ, що були відправлені з Балкан на Близький Схід, та щодо війни в Україні. Наприклад, була історія про серба, який приїхав в Україну, щоби воювати в воєнізованому підрозділі. Під час перебування в Україні він часто поширював фотографії на Фейсбуці. Це допомагало нам дізнатися про його місцезнаходження. Потім обвинувачення в Сербії та Чорногорії теж використовувало ці фото, щоби підтвердити, що ті люди були тут, і засуджували їх за участь в іноземній війні.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram, чтобы быть в курсе свежих новостей.

ещё по теме:

Чешские эксперты обнаружили диоксины в куриных яйцах

Боевики передали на подконтрольную территорию 13 осужденных

Более 17 тысяч призывников отправились на срочную службу

Покушение на жизнь фермера: комментарий потерпевшего

Правоохранители предотвратили заказное убийство фермера-бизнесмена

опубликовано

18 августа 2018

текст

Аліна Шульга

фото

Игорь Лептуга

просмотров

151

поделиться