Журналісти з Балкан про розслідування військових злочинів, скоєних під час конфлікту

Директорка Балканської мережі журналістів-розслідувачів Марія Рістіч та експертка з будівництва миру у Боснії та Герцеговині Вельма Шаріч поділилися досвідом щодо розслідувань військових злочинів. Чи безпечно журналістам працювати в Балканських країнах, наскільки об'єктивно вони подають інформацію та які новітні методи використовують в роботі — дивіться в інтерв'ю.

  • Чи розслідуються зараз в Балканських країнах військові злочини?

Марія Рістіч, директорка Балканської мережі журналістів-розслідувачів: Так, ми продовжуємо звітувати про військові злочини. Після закінчення війни минуло вже 20-25 років, але теми, пов'язані з війною, все ще дуже важливі, і небагато ЗМІ звітують про це. Але ми все ще в порядку денному залишаємо теми, пов’язані з перехідним правосуддям.

Більшість наших ЗМІ поділені по етнічній лінії та, зазвичай, висвітлюють лише злочини іншої етнічної групи. Організація, в якій я працюю, насправді намагається змінити це.

Вельма Шаріч, експертка з будівництва миру у Боснії та Герцеговині: ЗМІ поділені щодо політичної лінії, і здебільшого вони намагаються вплинути на порядок денний. Ми намагаємося відсторонитись від цього та звітувати про військові злочини. Дуже важливо висвітлювати тематику й відстежувати випадки перехідного правосуддя. Щодо моєї організації, ми робимо молодь більш обізнаною про минуле, а також навчаємо її шукати власні ресурси та вивчати альтернативні ЗМІ для комплексного уявлення.

  • Наскільки безпечно почувають себе зараз журналісти-розслідувачі в Балканських країнах?

Марія Рістіч: Загалом, журналісти на Балканах не почуваються захищеними. Особливо якщо вони звітують про військові злочини, корупцію та інші речі, які можуть стосуватися політики на високому рівні. Раніше, 10-15 років тому, машини та будинки журналістів вибухали. Зараз вони можуть отримувати інформацію в інтернеті. Це ключова проблема на Балканах: як запевнити, що журналісти, активні онлайн, насправді в безпеці. У нас немає системи, яка має їх захищати.

Вельма Шаріч: Ми нещодавно співпрацювали з Боснією над звітом, в якому дивилися на умови роботи місцевих журналістів у 20-ти різних містах. І ми дослідили, що погана економічна ситуація підштовхує їх до такої редакторської політики, як писати про те, чого бажають певні політичні еліти. Таким чином, все ще на журналістів здійснюється великий тиск.

Марія Рістіч: На жаль, наразі ми майже не маємо захисту від державних інституцій або журналістських асоціацій. Ми розраховуємо на наших міжнародних партнерів: “Репортери без кордонів”, Раду Європи, Human Rights Watch. Я думаю, більшість країн у регіоні не роблять майже нічого для захисту журналістів.

Вельма Шаріч: Я можу сказати про журналістів у Боснії. Вони часто намагаються звертатися до різних громадських організацій, звітувати про це, підвищувати обізнаність про такі випадки  — але немає правового врегулювання, чи механізми врегулювання не працюють.

  • Як журналісту, який розслідує військові злочини, забезпечити свою безпеку?

Марія Рістіч: Я думаю, вони повинні бути сміливими та допитливими. Часто вони залучені до розбудови та розвитку суспільства, демократії, відповідальності. І одна річ, яку ми справді можемо робити — це правильно досліджувати, і потім сподіватися, що в цьому, зокрема, кримінальному правосудді, влада буде слідувати.

Вельма Шаріч: Вони повинні бути сміливими, креативними та справлятись із дійсно важкими завданнями, тому що ЗМІ мають своїм обов’язком допомагати нам в будівництві миру, бути сервісом в цьому процесі.

  • Що робити журналісту-розслідувачу, якщо на суді від нього вимагають відкрити джерело інформації, а журналіст пообіцяв цього не робити?

Марія Рістіч: Я можу говорити від імені організації, яку я представляю. Ми ніколи не розкривали своїх джерел. Це наше право, і це один із засобів, як зберегти цілісність ЗМІ.

  • Якщо журналіст знаходить докази військового злочину, перш за все він повинен повідомити про це в поліцію, чи публікувати матеріал?

Марія Рістіч: Я думаю, він має надрукувати це. І потім, якщо влада виконує свою роботу, вона буде враховувати дослідження журналістів. В деяких випадках у колишній Югославії це відбувалось по-іншому, але ми все ще не бачимо результатів цих розслідувань.

Вельма Шаріч: Так, досвід колишньої Югославії підтверджує, що це так не працює.

  • Як журналісту добитись того, щоб докази його розслідування потрапили до суду та винні були покарані?

Марія Рістіч: Ми також, як і ви, досить багато публіковали ґрунтовних розслідувань, але їх не враховували. Тому зараз ми намагаємось підключати міжнародний тиск, який все ще працює в країнах, де стався конфлікт. Ми заручаємося підтримкою міжнародних спільнот і громадянського суспільства, якщо це може сприяти вирішенню цих питань в порядку денному держави чи у судовому розслідуванні.

Вельма Шаріч: В моїй організації ми використовуємо інформацію та джерела, що збираємо зі ЗМІ та інших організацій. Наприклад, організовуємо коаліцію з метою попередження геноциду. Ми використовуємо 25 організацій громадянського суспільства, потім отримуємо інформацію від ЗМІ, збираємо рекомендації, висловлюємо стурбованість та відправляємо цей звіт у офіс ООН та інші міжнародні організації. Так ми намагаємось збільшувати обізнаність і здійснювати тиск, щоб політики й суспільство знали про це. Лише рука об руку ЗМІ та громадські організації можуть змінити ситуацію.

  • Зараз в Україні відкриваються багато реєстрів, і стають популярними розслідування, зроблені на основі відкритих даних. Наскільки такий вид розслідувань розповсюджений у Балканських країнах?

Марія Рістіч: Ми здійснюємо багато роботи, пов'язаної з відкритими джерелами дослідження та відкритими даними. Раніше, років п'ять-шість тому, ми використовували застарілі методи: два свідки та документи.

Тепер ми застосовуємо метод із відкритими джерелами дослідження в двох випадках: при дослідженні військ, що були відправлені з Балкан на Близький Схід, та щодо війни в Україні. Наприклад, була історія про серба, який приїхав в Україну, щоби воювати в воєнізованому підрозділі. Під час перебування в Україні він часто поширював фотографії на Фейсбуці. Це допомагало нам дізнатися про його місцезнаходження. Потім обвинувачення в Сербії та Чорногорії теж використовувало ці фото, щоби підтвердити, що ті люди були тут, і засуджували їх за участь в іноземній війні.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram, чтобы быть в курсе свежих новостей.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

«Безопасный город». Как работает городская программа

В День защитника Украины в зоне ООС был ранен военный

Изменения в подготовке Конкурса композиторов: новые даты, состав жюри

Война и мир: женщины на поле битвы

Харьков без машин. Пять советов, как разрулить ситуацию

опубликовано

18 августа 2018

текст

Аліна Шульга

фото

Игорь Лептуга

просмотров

146

поделиться

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: