Героїзація або жалість. Як ЗМІ розказують про людей з інвалідністю

Однією з ключових дискусій на Всеукраїнському форумі «Я — громадянський журналіст» стало висвітлення у ЗМІ історій про людей з інвалідністю. Як писати про це, як спілкуватися з героями матеріалів, щоб не слідувати стереотипам? Своїми думками поділилися учасники заходу.

Володимир Носков, кореспондент «Радіо „Свобода“»

«У рамках інклюзії ми схаменулися і задумались: а як же говорити про цих інвалідів, як їх взагалі називати. І на мій погляд, тут є дві надмірності: перша — суцільна героїзація, друга — жалісливість. Ще одна крайність — взагалі обходити цю тему».

DSC_4961-1

Найгірше, коли в радіоефірі або телеефірі, говорячи про цю категорію людей, журналісти починають вигадувати, а як же сказати: людина з вадами здоров'я, особливими потребами, ще якось, і вони не знають, що ж робити. Відповідь проста: коректно запитати. Не треба нічого вигадувати.

Юлія Сачук, президентка громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії»

«Зазвичай матеріал про людей з інвалідністю виглядає так: як це сталося, як вам так живеться і що робить або не робить держава. Це стандартні матеріали жалісливої історії».

«Стосовно термінологіі я раджу користуватися конвенцією ООН про права людей з інвалідністю. Там ви ніде не знайдете “людина з обмеженими можливостями”, “глухонімий” чи ще щось. Основний принцип — це “people first language”».

DSC_5006-1

Не бійтеся в темі інвалідності підіймати гострі теми.

«Багатьом людям незручно, незвично спілкуватись із людиною з інвалідністю. Вони не знають, як підійти, що сказати, допомогти чи не допомогти. Не бійтеся просто контактувати. Чому діти так легко налагоджують контакт? Тому що ніхто не народжується з расизмом чи гомофобією. Це вже набуті речі. Так само стереотипи. Старайтесь відпустити себе і відкритися. Незрячій людині теж можна говорити “подивись”, людині на візку теж можна сказати “пішли”».

Альона Нагаєвщук, журналістка медіапроекту «Накипіло»

«Жодна людина не хоче, щоб її жаліли. Герої спецпроекту “Такі ж як ти” жодного разу не бажали б, щоб їх жаліли. Перш за все вони прагнуть позбавитись стереотипів, які є в суспільстві. Вони хочуть, щоб їх сприймали, як людей».

DSC_5016-1

Якщо ми робимо акцент на інвалідності, ми вже починаємо людину жаліти. Всі люди рівні, але чомусь так відбувається, що або місто не підготовлене, або державні установи, або країна взагалі не підготовлена, щоб сприймати осіб з інвалідністю. І привернути увагу до цього можна, показуючи конкретні історії.

«Як люди з інвалідністю стали невидимими? По-перше — це середовище, умови, які ми та держава сформували для людей з інвалідністю, що вони просто не бажають полишати свій дім або інтернат. Із цього випливає інше питання — ставлення суспільства до таких людей з інвалідністю. Хочу згадати приклад із власного життя. Я розповідала другові про героїню свого сюжету, а він мене перебив і сказав: “Дуже класно, що ти цим займаєшся, але це дуже сумна тема, тому давай не будемо про це”».

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

«Студенческая республика»: цель, программа, ценности

От «обязаловки» до мотивации: что нового в обучении педагогов

В Харькове появилась Библия для незрячих детей

Метро и шахматы: кто играет в клубе на «Госпроме»

Осторожно, дорога. Рейтинг аварийных мест Харькова

опубликовано

27 ноября 2017

текст

Аліна Шульга

фото

Ігор Лептуга

просмотров

378

поделиться

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: