Бізнес в кризу. Як виживають підприємці з Донбасу | Накипело
Події

Бізнес в кризу. Як виживають підприємці з Донбасу

  • Альона Нагаєвщук
  • Ігор Лептуга, Влад Лященко, Іван Горб
  • 17 Травня
  • 1615

Карантин виявився випробуванням для малого бізнесу. Кожен підприємець переживає кризу по-своєму. Ми поговорили з переселенцями, які одного разу ризикнули та заснували власну справу на новому місці. Робота врятувала їх у важкі часи, та й зараз не дозволяє опускати руки.

«Не можемо похвалитися заощадженнями. У нас великі витрати»

Сестри Тетяна Чернікова та Валентина Денисенко чотири роки тому почали вирощувати мікрозелень. Цю зелень особливо цінують ресторатори для прикрашання готових страв. На 300 м² ростуть горох, капуста кейл і мізуна, мангольд — різновид буряка з широким листям, і це лише незначна частина продукції.

У 2014 році Валентина виїхала з окупованого Донецька до Харкова. Тетяна не наважувалася до 2016-го, поки не зрозуміла, що місто вже не буде колишнім, і майбутнього для неї та дітей там немає. Вся сім'я оселилася в селі Мовчани під Харковом, орендувала будинок і ділянку. Сімейний стартап вдалося запустити завдяки гранту для підприємців з Донбасу. Минулий досвід роботи в сфері торгівлі та бажання розвиватися на новому місці допомогли сестрам впоратися з труднощами. 

Посипалися замовлення від супермаркетів і ресторанів. Справи йшли добре. Підприємниці навіть встигали волонтерити: учили дітей та дорослих вирощувати корисну зеленину, постачали продукцію в лікарні. Карантин, звісно, порушив плани. Ресторани почали працювати на доставку, мікрогрін як прикрасу не використовують. Супермаркети замовляють продукцію не так активно, як раніше.

«У наш час важливо щомісяця відкладати невелику суму про запас. На жаль, ми не можемо похвалитися заощадженнями. Майже весь заробіток наразі вкладаємо в бізнес. У нас великі витрати на обладнання, оскільки ми плануємо розширюватися. Доводиться багато витрачати на нову сировину. Ми працюємо з вітчизняним насінням. Сподіваємося, після карантину воно не подорожчає», — каже Тетяна Чернікова. 

Підприємниці як і раніше безкоштовно передають товар медикам, дітям, людям похилого віку, онкохворим. Нещодавно вирішили добавляти до стандартних боксів із зелениною на 40% більше. У важкі часи Тетяна та Валентина вважають своїм обов'язком допомогти підтримати здоров'я інших.

«Оплачуємо половину вартості оренди, але все одно сума чимала»

Брати Артур і Сава Чуйкови в 2014-му покинули окуповану Горлівку майже без нічого — боялися, що з речами й великими сумками бойовики запідозрять їх у втечі та затримають. Так вони потрапили до Харкова, закінчили тут евакуйований Луганський національний університет, займалися громадською діяльністю. Їхня мама Марина Чуйкова провела в полоні «ДНР» 650 днів. Увесь цей час брати нагадували владі про матір: проводили акції на підтримку полонених, домагалися включення її в список для обміну.

У грудні минулого року сім'я воз'єдналася. На той момент хлопці активно займалися своїм арт-кафе «Куля». Кав'ярню спочатку відкрили їхні друзі, а коли ті вирішили розширитися, брати запропонували вкластися в більш просторе приміщення. Згодом невелике кафе перетворилося в ресторан у центрі міста з різноманітною кухнею. Та тільки-но почали окупатися вкладення, в країні оголосили карантин.

Перше, про що подумали — продовжити роботу на доставці. Але, прорахувавши витрати, зрозуміли: не варіант. Як мінімум, потрібні сайт, пара кур'єрів або контракт з місцевою службою доставки. Для роботи онлайн потрібно було зробити каталог всієї продукції. Страви можна приготувати, але продати їх буде нікому — кафе зачинене.

«Хіба що роздати друзям, самим з'їсти або викинути, — іронізує Артур Чуйков. — Усе одно ми будемо в мінусі. Тому вирішили поспостерігати, як зараз будуть працювати через доставку інші заклади. Усі відомі мені власники закладів громадського харчування в Харкові планують закриватися. Неможливо вижити, коли ти нічого не заробляєш, а оренду та комунальні послуги сплачувати потрібно. Ми платимо половину вартості оренди, але все одно сума чимала. У нас є додатковий дохід. Можливо, накопичення з нього допоможуть продовжити життя нашого кафе».

 

«У нашій сфері немає ані хвилини простою»

На фермі «Святогірська коза» — безліч справ. Співзасновник домашнього господарства Ян Гатицький викроїв буквально 15 хвилин на розмову. До дев'ятої ранку вони разом із дружиною встигають подоїти та погодувати тварин. Потім Ельвіра Гатицька готує продукцію до продажу. Щовівторка вона розвозить сир та молоко в Краматорськ і Слов'янськ.

А лише шість років тому в селищі Студенок Харківської області в них була звичайна дача. Подружжя жило в Макіївці та працювало в сфері будівництва. Один з великих проектів, в якому брала участь Ельвіра, — Донецький аеропорт. Коли в місті почалися перші обстріли, сім'я вирішила перечекати неспокійний час на дачі, потім з дітьми з'їздили на відпустку до Греції. Повернулися в Україну, а тут війна. Їхати в Макіївку було небезпечно. Так і залишилися в Студенку. Тварин розводили для себе, щоби були домашні сир і молоко. А коли виграли бізнес-грант, купили ще кіз та освоїли сироварну справу. За рік заняття виросло в успішний бренд.

У магазинах продукції «Святогірської кози» немає — її продають з рук або через сторінки в соцмережах. Відправляють замовлення поштою всією Україною практично щодня. Ян помітив, покупці зараз частіше беруть молоко.

«Напевно, відчувають, що вітамінів не вистачає», — розмірковує фермер.

Він вважає, підприємцям, які займаються тваринництвом, пощастило більше за інших. Робота й дохід регулярні. Єдина зміна — місцеві туроператори скасували екскурсії на ферму. Крім кіз, сім'я тримає коней. До карантину з найближчих міст сюди приїжджали покататися: поруч із будинком Гатицьких розташований хвойний ліс. Фермери обладнали майданчик для прогулянок на конях. Але й без туристів не нудьгують.

«У нашій сфері не буває ані хвилини простою. Тварини хочуть їсти, їм треба доїтися. Нам ніколи звертати увагу на карантин, — розповідає Ян Гатицький. — У нас науково-експериментальна ферма. Тут у кожному напрямку — годування, утримання, догляд за тваринами, ветеринарія, генетика — задіяні вчені. Ремонт робимо. Я людина така: навіть якщо все добре, хочеться щось зробити краще».

Що відбувається на ринку праці

Чотири роки тому в Харківській області було зареєстровано 209 160 переселенців з окупованих територій України. До березня 2020-го їхня кількість зменшилася до 133 902 осіб. Навесні міська рада відзвітувала про 88 537 переселенців, які проживають в Харкові. Далеко не всі наважуються на новому місці побудувати бізнес і звернутися за допомогою до держави.

Міський центр зайнятості поділився березневою статистикою: працевлаштовано 2 032 переселенців, з них 1 860 осіб на момент переїзду були офіційно безробітними. За даними обласної служби зайнятості, з жовтня 2014-го до березня 2020 року роботу в регіоні знайшли 4 249 біженців.

Через карантин більшість підприємств втратили співробітників. Одних скоротили, інших — відправили в неоплачувану відпустку. За інформацією Державного центру зайнятості, на кінець квітня офіційний статус безробітних отримали 457 005 українців. У Харківській області — 29 525 осіб, з них допомогу по безробіттю отримують 24 074. У ситуації, що склалася, Кабмін збільшив мінімальний розмір виплат з 650 до 1 000 гривень.

Для підприємців на період карантину діють податкові пільги. Наші герої особливої ​​підтримки не відчувають. Але переконані: якби опинилися в подібній ситуації вдома, було б набагато важче.

«У нашої сестри в Донецьку була перукарня, — згадує Тетяна. — Вона розповідала про сильний тиск: перевірка за перевіркою, приходили й пожежники, і санстанція. Плюс потрібно платити за оренду приміщення й землі, за комунальні послуги. А клієнтів мало. Працюєш лише щоби борги роздати. Ті, хто там у наймі, отримують мізерні зарплати: 3 000—4 000 гривень у перерахунку на наші гроші...».

«Продавці на ринках, наскільки я знаю, працюють за 100 гривень в день. Ціни там набагато вищі, ніж у нас. Але люди все одно виходять торгувати, адже іншого джерела доходу в них немає», — додає Валентина.

Уряд нагадує про можливість оформити кредит для малого та середнього бізнесу під 5—7—9%.

«Дуже непросто ризикнути та взяти кредит у період карантину, не розуміючи, що буде далі. Чуже ти береш на час, а своє віддаєш назавжди», — вважає Артур.

А ось родина Гатицьких не втрачає оптимізму. Ян упевнений, криза — час нових можливостей, коли варто переглянути власне життя та навіть змінити професію. Фермер готовий поділитися знаннями з охочими займатися тваринництвом.

«Якщо у вас є заощадження, але немає розуміння, як їх правильно вкласти в ферму, — приїжджайте, ми розповімо. Не обов'язково мати багато грошей. Навіть бабусі, в якої є одна кізочка, ми знайдемо варіанти заробітку».

На думку співрозмовників, у нелегкі часи підприємцям варто об'єднатися та допомагати один одному морально й фінансово. Великі корпорації можуть проаналізувати роботу новачків, поділитися антикризовими рішеннями з малим бізнесом і допомогти повернутися до високих показників продажів. Не боятися змін, невдач і вірити в себе — формула успіху в будь-якій справі.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо