«Треба піднімати “п’яту точку” і рухатися до змін», — Наталія Мосейчук

Телеведуча Наталія Мосейчук завітала до Харкова на (не) конференцію для шкільних педагогів EdCamp Ukraine з презентацією премії Global Teacher Prize та свого проекту «Право на освіту» для тяжкохворих дітей. Поговорили про це, а також про кваліфікацію вчителів та її досвід щодо вибору школи.

Розкажіть про ваш освітній проект. Чому вирішили ним займатися?

«Право на освіту» існує вже близько двох років. Перше, з чим ми почали працювати, це Global Teacher Prize Ukraine. Ми вирішили надихнути вчителів, вирішили повернути їм бажання працювати, повернути їм стимул до праці.

Це франшизова премія. Вона відбувається раз на рік в Арабських Еміратах. Це такий вчительський «Оскар». Минулого року ми знайшли двадцятьох найкращих, десятьох найліпших, п'ятьох найкрутіших і одного найкращого вчителя України — Пауля Пшеничку (викладач фізики й астрономії Чернівецького міського ліцею №1 — ред.). Нагородили його в театрі імені Івана Франка — дали йому 100 тисяч гривень (цьогоріч Global Teacher Prize Ukraine розігрує 250 тисяч гривень — ред.). Але це не головне. Ми зробили можливість для вчителів повірити в себе, що вони не дарма займаються цією кропіткою і дуже важливою роботою.

Якими навичками має володіти вчитель, що працює з дітьми у лікарнях?

Вчитель у лікарні — особливий. Мало того, що він повинен бути крутим професіоналом. Він повинен мати високі моральні якості.

У львівській лікарні до мене підійшла вчителька (вона працювала в онкологічному відділенні) та каже, що вона вже працює в іншому, тому що не витримала. "Я зайшла в кімнату, де не стало мого учня. Я побачила порожнє ліжко і сказала «З мене досить». Тобто це повинен бути вчитель із відповідною стресс-позицією, в якого міцні нерви та не така емоційно лабільна психіка. Це дуже важливо, коли ти бачиш дітей в «Охматдиті», у ВІЛ-відділенні, наприклад.

ВІЛ-відділення — така резервація, діти не можуть із неї вийти, але до них повинні заходити хоча б для того, щоб поспілкуватися, аби ці діти не ставали «рослинами».

Зараз при «Охматдиті» працює школа, і ці діти, які поступають у ВІЛ-відділення, часто немиті, часто покинуті, часто, вибачте, з вошами. Вони приходять до тями, розуміють, що таке спілкування. Вони отримують психологічну допомогу і знання врешті-решт, тому що там діти, про яких ми можемо говорити «запущений випадок», розумієте...

Звідки набиратися досвіду вчителям, які починали кар'єру ще в Радянські часи? Можливо, їм потрібно змінювати орієнтири?

Я не можу радити вчителям, що їм робити. Я просто дивлюся на спільноту вчителів, які вже щось роблять, дивлюсь, як вони це роблять. Читала дослідження EdCamp, і мене здивувало, що вчителем рухають власні мотиви змінюватися і вдосконалюватися. Навіть не кар'єрний зріст і зарплатня. Коли вчитель бажає змінюватися, він змінюється. Те саме і в нашій професії: журналістом не рухає зарплатня і кар'єра. Подивіться на журналістів BBC та CNN — вони сивочолі. Їм хочеться ставати краще. Це повинне бути в людині стрижнем всередині. Як можна порадити вчителю з 30-річним стажем раптом прокинутися і почати змінюватися? Якщо людина має в собі особливість змінюватися, вона змінюється і в інституті, й після нього.

Інститути мало що дають. Я можу сказати з власного досвіду, тому що я сама закінчувала педагогічний інститут. Треба піднімати «п'яту точку» і просто рухатися до змін. От і все.

Як мати, чим ви керувалися при виборі школи для своїх дітей?

Можливо, сама я багато чого вчинила неправильно. Коли я обирала школу для свого верхнього сина (я їх називаю верхній і нижній), це було достатньо давно. Йому зараз вже буде 20 років. Тоді я керувалася лише одним: щоб було недалеко ходити до школи. Я навіть квартиру придбала так, щоб будинок стояв біля школи, і це мене багато в чому врятувало. Але це врятувало мене, а не мого сина. Про Антона я не можу цього сказати зі стовідсотковою вірогідністю. В нього були проблеми в школі. Вони були психологічного характеру. Учень він був відмінний. Йому було тяжко. А я не хотіла змінювати колектив. Звичайно, я змушувала його пристосовуватися і працювати в тому колективі, який йому випав. У цьому є щось і хороше, і погане. Щось навчило його виживати в колективі, правильно розставляти акценти, комунікувати. Але провину я за собою відчуваю.

Сьогодні батькам пощастило, що, завдяки реформі «Нової української школи», вийшов закон, згідно з яким, якщо ти бачиш школу з вікна, значить, ти йдеш у цю школу. А якщо ти хочеш обрати іншу школу для дитини, будь ласка — можеш на загальних конкурсних засадах подбати, щоб твоя дитина вчилася в тій школі, яка потрібна.

Мені здається, що це правильно. Тим більше, це практика багатьох європейський країн. Я дізналася, як це в Лондоні: школа і діти закріплені територіально. У батьків немає такого: «Ця школа погана, а ця — ліпша». Про це дбає департамент освіти. У них дуже великі вимоги до школи.

Репетиторство у сучасній школі. Чи не означає це, що вчителі не справляються, і рано чи пізно знадобиться допомога сторонніх спеціалістів?

Це однозначно говорить про те, що вчителі не справляються, але тут питання навіть не до вчителя. Це питання до кількості дітей, умов роботи вчителя, питання до вимог, які ставлять перед вчителем на ЗНО: що він має дати дітям? Можливо, і ЗНОшники мають переглянути те, що вони пропонують у тестах. Може, вони зарозумні? Потрібно знати, які можливості є в школах і з якими знаннями діти мають вийти, щоб ці знання були помічними в житті. Багато тестів мають зайву інформацію. Діти абсолютно розбалансовані. Вони не знають, чому з чотирьох питань жодна відповідь не підходить.

Щодо репетиторства — це ганебне явище, якщо цим займається вчитель, який не довчив дитину у своєму класі, і займається заробітчанством на цьому. Але якщо батьки хочуть дати своїй дитині більше, ніж школа, то, звичайно, потрібні репетитори. Я не знаю, як би мій син здав ЗНО майже на 200 балів, якби не його репетитори.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram, чтобы быть в курсе свежих новостей.

ещё по теме:

Жизнь со статусом «плюс»

Денис Евдокименко: «Полицейские никогда не приезжают туда, где все классно»

«Безопасный город». Как работает городская программа

Изменения в подготовке Конкурса композиторов: новые даты, состав жюри

Война и мир: женщины на поле битвы

опубликовано

30 июля 2018

текст

Альона Нагаєвщук

фото

Владислав Лященко

видео

Владислав Лященко

монтаж

Іван Горб

просмотров

732

поделиться