«Танцювати» з Євгеном Стрельцовим та розмовляти: про новий альбом, алкоголіків, психіатрів, татухи й котиків - Накипело
События

«Танцювати» з Євгеном Стрельцовим та розмовляти: про новий альбом, алкоголіків, психіатрів, татухи й котиків

  • Тетяна Леонова
  • Вікторія Якименко
  • 26 сентября
  • 1677

Чому в Євгена Стрельцова є татуювання з адресою наркодиспансера на Немишлі, портретами Леді Гаги та Емі Уайнхаус, але немає тату з портретом дружини Аліни? Чому його кота зовуть Бімба? Про це дізнаються найтерплячі з читачів. Насамперед співак і журналіст  розповів про свій новий альбом «Танцювати» на вірші Жадана, Андруховича, Тичини та інших поетів і про те, чому він сам наразі не пише українських віршів. А ще — як гнітючу локацію на закинутому аеродромі під Вовчанськом перетворили на найромантичніше місце на світі та зняли там кліп «Літак».

Ти дав мені послухати свій альбом перед інтерв’ю. Він врятував мене, коли я їхала на «Співочі тераси»: у водія була збірка реміксів на хіти 80–90-х, та й ще через шиплячу колонку. Але в мене, на щастя, були навушники, бо я в дорозі планувала готуватися до нашої зустрічі. Шкода, що це був мініальбом.

Назва «Танцювати» повністю відповідає настрою альбому.

Мені хотілося, щоби люди, почувши його, бажали посміхатися, рухатися, танцювати, обмінюватися енергією. Задача була така, щоби було весело.

Спочатку Євген хотів назвати альбом «5!»: мабуть, тому, що в ньому п’ять пісень. Або все зроблено на п'ять балів. Але під час підготовки до випуску виконавець порадився  з хлопцями з київської піар-агенції «Много воды», і назву вирішили змінити на «Танцювати». На обкладинці кадр з кліпу на пісню «Літак», яка спочатку називалася «Дощило».

Ти хотів відійти від того, що в українській творчості багато страждання? Чи просто настрій був радісний?

Мета була така, щоби дійсно відійти від нашої традиції. У нас зазвичай — пісні-переживання, пісні-страждання. А мені хотілося, щоби люди раділи. Радості не так вже й багато в нашому житті.

Власне, коли я задумував ці пісні під гітару — вони були іншими. Це вже потім почав вимальовуватися склад музикантів. Ми зрозуміли, що не будемо робити балади, а заспіваємо та заграємо весело.

Щодо музичної складової: для мене в альбомі виділяються клавішні партії нашого дорогого Фіми Чупахіна та соло на бас-гітарі Ігора Фадєєва.

Запис альбому почався з того, що у грудні 2019 року я сидів дома та думав, що робити. Була ідея піаніно для пісні «Дощило», вона тепер «Літак» називається. Я подзвонив Ігорові та спитав, чи є в нього класний піаніст цю партію записати. З цього все почалося. Спочатку Ігор порадив мені клавішника, а потім був потрібен бас, барабани й таке інше.

Якщо би було більше часу, то до симфонічного оркестру б докотилися.

Так. Хоча спочатку я хотів, щоби були бас, гітара та піаніно, більше нічого. Але вийшло досить широке аранжування.

Бас-гітарист Ігор Фадєєв зіграв ключову роль у запису, в нього набагато більше досвіду. Він узяв на себе роботу аранжувальника. І в альбомі бас-гітара помітний інструмент — це точно.

Часто бачу серед творчих людей, що людина начебто така товариська, весела, але її творчість, вірші, піснісправжня безодня страждань, оголені нерви та самокатування.

У тебе навпаки вийшло. Ти записав світлі веселі пісні. Хоча мені здається, що ти переживаєш та близько до серця все сприймаєш. А творчість твоя легка. Цей альбом виключення, чи ти завжди  радісний у своїй творчості?

Це точно виключення. Хочеться, щоби це виключення стало правилом. Ми далі працюємо над піснями в такому ж ключі.

Я завжди слухав музику Джорджа Майкла, Jamiroquai. Такої музики бракує в Україні. Я відчуваю, що її замало. Ну хто? Pianoбой? Частково. Latexfauna?

Latexfauna — це ж більше стьоб, це про інше трішечки.

Я почав думати, чого бажаю насправді. Мені хочеться не відволікти слухача від подій в країні, абсолютно ні. Ми всі розуміємо, що відбувається війна, усі ці жахіття, багато людей гине. Але завдяки нашим військовим життя триває. Ми тут, і маємо відчувати, в тому числі, і радість життя. Не якусь там божевільну, а нормальну радість життя. Вони там для того, щоби ми тут повноцінно існували та їх підтримували. Це пов’язані речі.

Я намагався жахнути веселий альбом. Я раніше такого не робив, та музиканти мене відчули. Ми знайшли всі ці партії, які підкреслили тексти, і воно так життєрадісно вийшло.

Знайома послухала пісню на відомий вірш Жадана «Пливи, рибо, пливи» та й каже: «Як це несподівано! Для мене це завжди був трагічний текст, сумний, а ти такої радості дав». А для мене цей текст був життєствердний: «Давай, риба, пливи, всупереч усьому! Живи!». Хочеться, щоби люди раділи життю. 

Раз ми заговорили про легкість, давай про неї продовжимо. У кліпі «Літак» — таке лячне та сумне місце, закинутий аеродром під Вовчанськом. Він зазвичай справляє гнітюче моторошне враження, а у кліпі виглядає, як чиста радість, щастя та романтік. У кліпі я впізнаю ці місця, але там суцільне сонечко та квітнуть маки. Після перегляду кліпу хто ще не був, особливо парочки, помчать туди за романтикою.

Цей настрій стався завдяки великій команді Arriba, режисерці Ладі Сабовій, Мерьям Йол і всім, хто брав участь, а там близько 20-ти людей.

Я шукав режисера, спілкувався з одним, другим, третім, не міг знайти. А потім побачив ролики, які знімала Лада. Це був у тому числі рекламний ролик ресторану «Сніг на голову». Мені так сподобалася естетика, як людина бачить інших, як чудово передає настрій і характери, що я вирішив до неї звернутися. У нас були довгі перемовини, це окрема історія, але ми домовилися, на щастя.

Команда Arriba, Лада Сабова та всі-всі, імена та прізвища можна почитати під кліпом, усім супердякую. Вони зловили настрій та зуміли моторошні, як ти кажеш, локації поєднати в красиву історію.

Думаю, вони б і в Прип'яті змогли зняти щось таке.

Це просто фантастика. Я їм дуже вдячний. Зараз ми вже другий кліп робимо.

Чому в кліпі жіночу роль виконує руда зелена мавка — зрозуміло. Її типаж дуже під текст підходить. А чому Богдан Заєць, відомий харківський диджей з «Культури звуку», а не ти в головній ролі?

Саша — модель, приїхала на зйомки з Києва. А Богдан — тому що коли обирали, він круто підійшов.

 

В тебе є робота в «Накипіло», де ти завантажений та затребуваний. Коли ти знаходиш час на творчість? І ще питання: ти це робиш, бо не можеш не робити?

Я точно не можу це не робити. Хоча був момент, коли думав, що вже досить. Але ні! Не можу не писати пісні. Коли я не йду на роботу, тоді й пишу (посміхається).

Я вже працював із текстами українських поетів раніше. В 2015 році в мене був альбом «#укрліт», я його повністю записав сам.

Поки що не пишу вірші українською. У мене дуже висока планка, і я не відчуваю, що можу дати цьому світу щось таке ж цікаве, як дали вже існуючі поети. Тому на цьому етапі я беру вірші інших поетів.

Та пиши — я думаю, в тебе все вийде.

Так, я буду. Буду!
Зараз роблю так: бачу текст, він заслуговує на увагу, в мене мурашки біжать, відчуваю, що він може бути прочитаний музикально, придумую музику.

Давай про особисте. Почнемо з лайту. В тебе є кіт Бімба, який легко може стати котомемом, такі він морди корчить на камеру, і взагалі: йому потрібно завести свій інстаграм. Чому його не взяли в кліп?

Далеко їхати. Ми його не беремо з дому нікуди, бережемо. Боїмося, що втече.

Цей кіт прийшов до нас із вулиці на мій День народження. Я його зустрічав тричі, і ще на другий раз сказав йому: «Ще до нас потрапиш, підеш до нас жити». Так і трапилося. Він знову прийшов, і ми його забрали до себе.

А Бімба — бо це було під час Майдану. Він у нас тиждень жив, а ми не знали, як його назвати. Поїхали до Києва. Це був один із перших розгонів. Ми вирішили, що не можемо сидіти вдома, поїхали до Києва, а там усі ці меми про «бімбу в пасажирських вагінах». І так він став Бімбою.

Ти багато розповідаєш про свою алкогольну залежність, і навіть написав про це пісень на цілий альбом. Я бачила наркодиспансер на Немишлі, де ти лікувався, поруч проходила.
Я ось що подумала, Женю, ти зовсім не схожий на алкаша. Я можу тільки уявити: з якими обриганами, мабуть так не можна казати, ти там знаходився. Мені здається, що ти там дуже сильно виділявся. І нафіга тобі був цей експеримент?

Бачиш, сліди експерименту це адреса на руці (показує тату  «Черноморская, 5»).

Якщо поговорити зі спеціалістами, психиатром, наркологом, як правило, алкоголіки не виглядають так, як ми про них зазвичай думаємо. Що це люди, які валяються під забором, в них побиті червоні обличчя з заплилими очима. Це не так.

У мене реально була проблема. Захворіла мама, паралельно з цим я почав пити все більше і більше. Я бачив, як вона йшла з життя, вона була невиліковно хвора. Це було важко. Я приходив кожного дня до неї, сидів годинами, і єдине, що я міг зробити — це налити собі віскі. Потім її не стало. А я пив кожен вечір. А потім і вдень. А потім прокидався вранці та відчував, що мені потрібно бухануть. І це страшно.

Це деструктив. Я пішов до психотерапевта, тому що не міг так більше. Знову ж таки, збоку подивитись, ну який там алкоголік. Дивись, що роблять люди, пропивають квартири. Я нічого такого не робив. Але мені було дуже важко. Я пішов до психотерапевтки, а вона сказала: «Я дзвоню наркологу».

Це вона тобі порадила?

Так. Це психотерапевт, до якого я ходжу вже три роки. Стало зрозуміло, що це проблема. Що все серйозно. Коли я потрапив на Чорноморську, 5, фух, я не думав, що там так весело.

 

Ти був настільки вражений, що альбом записав і татуху зробив.

Так, татуха є. І альбом буде.

Але ж там саме такі, як ти описав: з синцями, опухлі.

Там різні були.
Насправді мій лікар поселив мене в окремій палаті. І поруч зі мною нікого не було. Але ці ліжка в плямах, ці вікна, цей запах, все це... Я тих мешканців Черноморської, 5 бачив тільки в курилці.

А я думала в фільмах про зомбі-апокаліпсис. Як довго ти там був?

Тиждень.

Тиждень, вражень від якого вистачило на все життя. І цей досвід вилився в те, що в тебе зараз свій проєкт, подкасти «Просто про...», де ти разом з психотерапевткою висвітлюєш таки моменти, які можуть траплятися з особистістю.

Я слухала твій подкаст з Олегом Кадановим про його залежності. Була вражена його відвертістю. І ти про це також відверто розповідаєш. Це дуже круто, та вимагає сміливості. Ти це робиш для чого? Щоб хтось навчився на твоєму досвіді?

По-перше, я це роблю, тому що можу, на щастя, зробити. В мене таке оточення, така робота, такі колеги, така дружина, які все це розуміють і приймають мене таким, який я є. Власне, я маю можливість розповідати цю історію, щоб інші бачили приклад і розуміли, що вони не на самоті з проблемою. Це дуже важливо.

Бо коли я власне писав про це, і про Чорноморську, 5, і про біполярний розлад, мені багато людей писали. Їх стільки! І якщо я хоча б одній людині своєю розповіддю допоміг — це круто. Є можливість сказати: «Ти не один. Подивись на мене. Якщо хочеш, напиши мені».

І це справді працює. Я цього літа вперше потрапила до психолога. Першим дзвоником став допис Світлани Колодій у фейсбуці, що похід до психотерапевта — найкраща інвестиція в себе. Це те, чого я завжди хотіла, але гадала, що на цьому можна заощадити. Але саме таке формулювання, що це найкраща інвестиція в себе, мене зачепило. І тут ще виходять твої подкасти з психотерапевткою. І все, мене це добило, і я також записалась.

Це дуже корисний та цікавий досвід. І зараз я збираю терапевтичну групу, щоб ходити разом зі знайомими та якомога більше людей долучити до цього. Так що це, в тому числі, завдяки тобі.

Супер. Я не скажу, що який я крутий і пишаюсь цим. Але це важливо. І воно спрацювало. Класно, якщо хтось теж піде цим шляхом, чому ні.

Я розумію, що серед твоїх знайомих це поширено і нормально — відвідувати психотерапевта. Але ще є значна частина суспільства де це взагалі не прийнято, це сприймається як примха. Немає культури споживання такої послуги в Україні. А це ж багато кому може допомогти.

Кажуть, що колишніх алкоголіків не буває. Але ти ж можеш вживати помірно алкоголь і себе контролювати? Хоча алкоголіки не зупиняються, і якщо в них відбувся зрив, то це вже у всі тяжкі.

Це я просто зривався кілька разів. Я можу це чесно признати. І насправді єдиний шлях до алкоголіків — це просто припинити пити.

Не пити взагалі? Навіть один келих?

Ні, нічого. Мозок влаштований таким чином, що він починає тобі пояснювати, чому потрібно випити більше і більше. А потім — наступного дня, та ще й вранці. Знайдеться 1 000 причин випити. Ні, насправді помірно пити — це так собі.

Був епізод, коли в мене помер друг. Я був на поминках, і не втримався через емоції,  випив. Потім почав пити, пити, більше-менше, більше-менше. Це така штука.


Два роки тому ти одружився з відомою харківською культурною діячкою Аліною Ханбабаєвой. Але разом ви вже 10 років.

Так, у липні цього року виповнилося 10 років, як ми разом.

Чому через вісім років настала така потреба дійти до РАГСу?

А чому б ні? Це круто: відповідати один за одного, ще й таким чином. Це просто прикольно. Я не можу сказати, що це щось змінило, нічого не змінило. Просто ми чоловік і дружина.

Ми давно хотіли одружитися, думали про це декілька років. Справа в тому, що ми перевантажені обов’язками, роботою, ми в цьому темпі, цьому русі, в цьому спринті не встигали це зробити. Хоча тут все просто, прийшов на Сумську, 61, подав заяву, а через місяць прийшов і одружився.

Але за цим рішенням стоїть ще така штука, як відповідальність. Відповідальність за свого партнера. Тому що ми ж знаємо, яке життя. Воно різне. Воно веселе, воно сумне, воно небезпечне, а головне, —воно закінчується. Тому для мене важливо також, щоби ми за законом один за одного відповідали. Я вважаю, що це рішення для дорослих людей, які можуть, крім взаємної радості, мати ще й взаємну відповідальність. (Чомусь ми удвох не витримуємо відповідальності та урочистості моменту та починаємо сміятись).

У тебе, мабуть, є багато тату, але мене вразили твої Леді Гага та Эмі Уайнхаус. Чому не Аліна? У тебе ж така красива, талановита, відома дружина.

А буде! Буде на серці, це ж святе. Без цього — ніяк.

ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО, чтобы быть в курсе свежих новостей.

    ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО

    В случае массовых потасовок на улицах города мы вас оповестим

    X