Сучасна українська сім'я. Яка вона?

Важко знайти заходи, за формою та змістом настільки ж різні, як міські родинні фестивалі та форуми прогресивних спільнот. На перших безкінечні повітряні кульки та майстер-класи «Готуємо морозиво вдома». На других — лекції з історії сімейних стосунків та тренінг зі спілкування без насилля. Що більше потрібно українській родині?

Сім'я — мама, тато, я?

Ані слово, ані саме поняття «родина» — не власність традиціоналістів. Родина є майже у кожного. Принаймні, майже кожен хоче її мати. І зводити живе широке поняття до вузьких канонів, які існують переважно на паперах і рідко – на практиці у XXI сторіччі вже досить легковажно.

Так можна резюмувати головний меседж форуму «Сучасна сім'я: традиції та варіації». Більшість з його організаторок – представниці феміністичних та ЛГБТ+ організацій.

"Я йшла містом і побачила плакати «Фестивалю родини» [сімейний фестиваль традиційного штибу, що відбувся 14-15 травня у Харкові – ред;], всі ці «мама, тато, я», — розповідає координаторка форуму, волонтерка Харківського фонду психологічних досліджень Валерія Гончарова. — І зрозуміла, що я не можу прийти на цей сімейний фестиваль з коханою людиною. Я працюю з дітьми, живу активним життям, я видима, але моя родина — ні".

Розширити поняття «родина» за межі «мама, тато, я» стало першим завданням заходу. Йшлося і про родини трансґендерні (про них розповідала транс-активістка Саша Назарова), і про мистецтво бути у поліаморних стосунках (про це говорила президентка Sphere Women Association Віра Чернигіна).

Та, підкреслюють організаторки, навіть якщо рухатися в руслі більш звичних гетеросексуальних моногамних родин, то й тут не все так однозначно.

Одна з лекторок форуму, кандидатка соціологічних наук, гендерна дослідниця Олена Стрельник підходить до родини з точки зору соціології як теоретичної, так і практичної.

«У традиційних соціальних науках є три класичні ознаки сім'ї: шлюбні та кровоспоріднені зв'язки (чи всиновлення); спільне проживання та спільний бюджет; реалізація важливих суспільних функцій (народження дітей), — зазначила Олена. — Та ми розуміємо, що далеко не всі родини мають усі ці ознаки. Не всі живуть разом, зі спільним бюджетом – є родини, в котрих частина членів працюють десь на заробітках. Є бездітні сім'ї. Є формати „мама + бабуся + дитина“ і таке інше. Але цінність сім'ї незмінна. Неважливо, чи відповідає вона цим ознакам. Люди створюють сім'ї не для того, щоб відтворити населення держави, а щоб бути щасливими. Ось це і є справжня сімейна цінність».

Традиційними можна вважати насильство і ворожнечу

Історик Володимир Маслійчук, ще один доповідач форуму, працює не з ідеалізованим образом родини з фольклору чи художньої літератури, а з реальними документами. Часто, з матеріалами кримінальних справ. Тому він — один з небагатьох в державі, хто знає і відверто говорить, якою була справжня українська родина.

«Образ нуклеарного “осередку суспільства” з “мами, тата та дітей” виник у XX сторіччі. Традиційна ж українська сім'я була великою, з багатьох поколінь, патріархальною, заснованою на пригнобленні жінок, молодших членів родини, дітей. Побиття чоловіком дружини та дітей складають вагому частину кримінальних справ XVIII-XIX ст. Справи, де фігурує жінка, стосуються, переважно, дітозгубництва різноманітними засобами. Ідеалізований образ кохання, подружніх стосунків, традиційної родини відступає при знайомстві з документами. Традиційним тут стає хіба що непорозуміння, ворожнеча, насильство», — говорить дослідник.

Гендерна експертка Марина Герц говорить, що у вітчизняній науці навіть зараз поняття «родина» розглядається гетеронормативно, за Енгельсом.

«Є чоловіки та жінки, які дуже хочуть вступити до шлюбу, народити дітей й передати їм свою власність. А все інше — поза нормою. Це давно вже не так», — підкреслює Герц.

Та багато хто з дослідників сім'ї-апологетів Енгельса, дуже неохоче ставляться до подальшого розвитку сім'ї як інституції”.

Марина нагадує, що за прийнятою сьогодні більшістю науковців теорією, сім'я з'явилась з проміскуітету, коли всі вступали у стосунки з усіма. Згодом з'явився груповий шлюб, потім парний, і вже аж потім – моногамія.

«Цей перехід відбувався, головним чином, заради контролю над спадком, що було непростим завданням у груповому шлюбі. Наслідування по лінії матері змінюється на наслідування по лінії батька. Матріархат змінюється патріархатом», — говорить дослідниця.

Хочемо говорити з усіма про спільне

Організатори й організаторки прагнули залучити до форуму й людей з іншими поглядами, іншим досвідом родинного життя.

«Я вже бачу невеличкі містки — це родинні фестивалі, свята, де я за наразі працюю, — говорить Валерія Гончарова. — Моя професія — це діти, родини, й абсолютна більшість із них – гетеронормативні. Тому я бачу, що це можливо. Ми готові до компромісу, нам не потрібно усюди носити з собою веселковий прапор. Справа не в прапорі, а в розумінні й сприйнятті. Мені хочеться хоча б можливості діалогу, можливості бути на одній території. Ми поруч, ми не кусаємось».

Валерія мріє, аби пів-Харкова прийшли й почали задавати питання, цікавитися, як живуть люди, котрі не вписують в гетеронормативні та цисгендерні канони.

«Та діалог, якщо його можна так назвати, на жаль, починається тільки на вулиці, коли я виходжу на демонстрацію рівності з транспарантом, – говорить активістка. – Тоді до нас підходять й питають про дозвіл на “пропаганду гомосексуальності” у громадському просторі. А я не “пропагандую гомосексуальність”, я виборюю право на власну видимість і власну безпеку в суспільстві».

На зауваження, що цим мали б займатись “традиціоналісти”, а не ЛГБТ-активісти, знизують плечима.

«Ми не хочемо, як завжди, розмовляти з собою про себе, ми хочемо говорити з усіма про спільне», — зізнається Валерія Гончарова.

Її думку продовжує співкооординаторка форуму Катерина Шилова (ГО «Харківське жіноче об'єднання “Сфера”»).

«У ЛГБТ-спільноті виникає багато саме сімейних питань. Є родини з дітьми, яким цікаві “дитячі” теми, є ті, хто не хоче мати дітей. ЛГБТ-спільнота, як і будь-яка інша, не монолітна за поглядами та ідеологіями. В усіх сім'ях якось розподіляються гендерні ролі. Є багато людей традиційних поглядів, релігійних. Є дужі різні погляди на інституцію шлюбу. Мені здається, єдине, що об'єднує ЛГБТ-спільноту,— саме ці чотири букви. Всередині це — таке ж суспільство, як і ззовні, з різними ідеями, різним ставленням до різних питань, вподобаннями. Дуже різними», — констатує Катерина.

Табу, насильство, агресія – як їх долати?

Завершальний день форуму був інтерактивним. На тренінгу з ненасильницької комунікації аудиторія вчилась розмовляти без агресії – не лише фізичної, а й психологічної.

Цікаво, що навіть ті, хто вважає себе прихильником ненасилля, часто провалювали завдання. Бо, уникаючи фізичного насильства, звикли говорити «як усі».

На лекції «Культура згоди у сексі та стосунках» організаторка фетиш/БДСМ-заходів Юлія Васильєва нагадувала: якщо прагнення домінування чи підкорення задовольняти у сексуальній грі, це може суттєво знизити рівень насильства в родині.

Навіть провела перфоманс техніки зв'язування «сібарі» (або «шибарі»). Вільних місць на цьому заході не було. Та дехто виявився надто сором'язливим для відвертих розмов про секс.

«Чесно, я під час лекції кілька разів червоніла, — зізнається ініціаторка форуму Валерія Гончарова. — Не думаю, що більшість готова до таких практик. Але я горджуся тим, що ми підняли цю, досі табуйовану тему. Якщо перебороти стереотипи про БДСМ, рівень насильства у стосунках може суттєво знизитись».

Та для цього треба працювати з організаціями, що займаються сім’ями, де є випадки насильства, бо БДСМ-практика вимагає усвідомленості та відповідальності від учасників, роботи над собою.

А батьки і любов є в кожного

Фіналом форуму став виступ плейбек-театру «Живе дзеркало». За канонами жанру глядачі ділилися своїми історіями, й актори одразу грали їх на сцені.

У більшості історій ішлося про непорозуміння батьків та дітей, втрату родини чи пошук нової, про місця та людей, які стають родиною, про підтримку та любов на відстані. І в цих сюжетах уже неможливо було відрізнити «традиціоналістів» від представників ЛГБТ-спільноти, бо ці питання, болі і пізнання – спільні для всіх.

«У нашому контексті ці історії були історіями про дуже різні сім'ї. Але відбулося єднання. Тебе чують, тебе сприймають, ти у безпеці — це й є плейбек-театр, — розповідає Валерія Гончарова й додає. — Моя мама дуже переживала за безпеку на форумі. Її перше питання до мене: „Охорона була?“. Вона не любить, коли я беру участь у великих акціях».

Питання безпеки, говорять організаторки, завжди одне з найперших питань на акціях ЛГБТ-спільнот.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

Неделя женской солидарности и марш «Все разные. Все равные»

Международный день каминг-аута. Фоторепортаж

#ХарьковДляВсех. А вы готовы выйти из шкафа?

«I’m coming out»: в Харькове пройдет перфоманс, посвященный ЛГБТ

«КиевПрайд-2017». Реакция соцсетей

опубликовано

30 августа 2017

текст

Денис Куклин

фото

Kit Torina

просмотров

1693

поделиться

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: