«Ситуація з вірусною атакою підштовхне Україну мислити категоріями безпеки», — Віталій Мороз

Місяць тому в прес-центрі медіапроекту Накипіло за підтримки Internews Ukraine пройшла цікава дискусія на тему «Свобода висловлювання в Інтернеті vs безпека держави: як знайти баланс в умовах агресії Росії». Географія дискурсу, звісно ж, набагато ширша: подібні зустрічі відбулися вже у Львові, Вінниці, Одесі та Святогірську. Остання дискусія з цього циклу пройшла в Івано-Франківську в локації соціального ресторану Urban Space 100.

Після зустрічі з місцевими експертами та активістами Віталій Мороз, керівник відділу нових медіа Internews Ukraine та ініціатор підняття цієї теми для обговорення в офлайновому режимі в різних кінцях держави, дав інтерв’ю програмі Monday Talks (Urban Space Radio) - нашим колегам та друзям, які люб’язно дозволили розмістити цю розмову на нашому ресурсі.  

Ведучий Тарас Малий і Віталій Мороз говорили про свободу висловлювання в мережі та інформаційну безпеку. Звісно, у фокусі розмови — указ Президента про санкції щодо російських соцмереж та висновки, які ми повинні зробити після нещодавньої вірусної атаки на українські компанії.

19875305_1518051868216111_6213225271622897902_n

Останнім часом у нас відбулися зміни. Вони стосувалися соцмереж «ВКонтакте», «Одноклассники». Зараз ви їздите по різних містах України й обговорюєте з місцевими жителями, що сталося, намагаєтеся почути їхню думку.

Так, ми їздимо містами, слухаємо місцевих активістів, мешканців, експертів, що вони думають про інтернет в обставинах конфлікту, в умовах війни на Донбасі. Середовище неоднорідне, кожний регіон має свою специфіку, свої уявлення.

Яка найбільш показова регіональна відмінність, яку ти спостерігаєш, подорожуючи Україною?

Зрозуміло, що Західна Україна, Центральна Україна раніше менш використовували російські соціальні мережі, тому що це було якось не дуже органічно. Проте, наприклад, в Одесі весь бізнес був побудований навколо російських сервісів. В Одесі — центральний офіс Яндекс.Україна. Відповідно, там був дискурс стосовно обмеження свободи, начебто в людей забирають право щось обирати. Інші дискусії відбувались у містах, де думали про безпеку, про те, що держава знаходиться в стані війни, і що технологічні аспекти роботи соцмереж розкривають певні відомості про користувачів, а це українські військові, це службовці. Ми як пересічні користувачі думаємо: «Як це мене стосується? Є там якась війна, але вона десь на Сході. А я просто з друзями спілкуюся». І, справді, є певний конфлікт у цьому. Я їжджу і намагаюся зрозуміти: наскільки люди беруть на себе відповідальність, що наше користування, наша поведінка – це не просто приватний чат, це й гроші, які йдуть на територію Росії. Якщо ми користуємося соціальними мережами безкоштовно, це означає, що вони на нас заробляють, вони показують нам рекламу, а цю рекламу вони продають замовникам.

Ідеально, якби в Україні були свої якісні  ресурси, з яких би гроші йшли в Україну, бо наразі з Фейсбуку вони здебільшого надходять до США.

Як ти думаєш, чому дискусія зав’язалася після рішення президента про заборону цих ресурсів? Дискусія виникла, бо не було попереднього обговорення, цей момент, здається, був не до кінця прокомунікований.

Комунікація з боку органів державної влади була дуже поганою, але загалом українці критикують саму владу.  Люди не відчувають на собі прямої дії більшості рішень, що приймаються урядом. Наприклад, коли схвалюються якісь питання про землевідведення, а людина не живе на цій території, вона не відчуває наслідків на собі, хоча перед нею можуть розкрадатися мільйони. А коли забирають комфортний світ, світ перебування в онлайні, то це викликає в людини різкий спротив: «чому мене не попередили». Людям властиво нарікати. І ці дискусії – прояв демократичності в Україні: ми критикуємо владу, ми намагаємося достукатися, висловити свою позицію, і це добре. Є ситуація в Росії, де блогерів за подібне кидають до в’язниці. Ми знаємо про випадок у Єкатеринбурзі, де хлопець прийшов до церкви пограти в PokemonGo, і він зараз засуджений. Тому коли говорять, що в нас ситуація, як у Росії, у нас політична цензура, то це неправда.

Я бачу, що ти знаходиш позитив у цій ситуації. Можливо, тому, що не тільки критикують, але й готові розмовляти, є пошуки консенсусу.

Нашими обговореннями, експертними дискусіями ми хочемо ввести моду говорити про технології та інтернет та яке значення вони мають у нашому житті. Тому що всі ці роки ми користувалися інтернетом як даністю, у нас швидкий чи повільний інтернет. Усе було надто просто. Але світ технологій — він дуже складний. От хто знає, що таке файли-куки, хто знає про цифрові сліди, про збереження даних на серверах великих компаній, про визначення геолокації, про інші ризики користуванням інтернетом? Це майже не обговорювалось.  Отже, саме указ президента про заборону російських соцмереж став відправним пунктом, від якого почнуться дискусії, саморефлексії: яку роль технології відіграють у нашому житті, чи не занадто багато вони від нас беруть і як вони розвиватимуться надалі.

Що ти перерахував: і куки, і бази даних – це те, чого нас не вчили в школі на уроках інформатики і не вчили в університетах. Це повинно бути зараз у навчальних програмах?  

Це питання до сучасної освіти. А що таке сучасна освіта? Є такий феномен Life Long Learning, «навчання протягом усього життя». Технології швидко змінюються: те, що ви вивчали п’ять років тому, сьогодні може бути абсолютно іншим. Наприклад, є таке поняття як політика конфіденційності фейсбуку. Це умови, згідно яких  ви користуєтеся цією соцмережею. Із моменту появи фейсбуку ці умови змінилися 13 разів, проте більшість людей, мабуть, не знають про жодну з них, не розуміють, які зміни взагалі відбувалися. І лише якісь технічні спеціалісти кажуть, що зараз зменшується рівень приватності. Я переконаний, що молодь, «покоління Міленіум», яке виросло з інтернетом, набагато краще на цьому знається й розказує батькам, бабусям-дідусям, як користуватися скайпом, VPN. Я нещодавно був у Ковалі, спілкувався з учнями 11-12 класу. Усі вони знають, що таке VPN, усі в курсі  технологічних речей. Для мене це було несподіванкою. Я вважав, що вони стануть студентами, і лише потім дізнаються. Я за освітою гуманітарій. Для мене зацікавлення інтернетом почалося, до речі, з російського ресурсу LiveJournal, в якому зараз дуже небезпечно.

Користувачі  мають ставити перед собою критичні питання. Якщо людина вбила  у пошук «поїздка в Карпати влітку», і наступного дня в неї з’являються рекламні блочки у фейсбуці, гуглі, то вона повинна задуматися, чому так відбувається. Це означає, що компанії (і фейсбук, і гугл) відстежують нашу поведінку і пропонують нам те, що ми хочемо побачити. Медіаграмотність можна посилювати самостійно, але коли існують якісь програми, школи (ось ми, наприклад, у Карпатах проводимо літню школу медіаграмотності), то можливо за короткий час, скажімо, за 5 днів, дізнатися те, що самостійно шукатимеш  місяць чи два.

Цікаво. Я сам після згаданих подій почав думати, що багато не знаю про безпеку в інтернеті. І те, що сталося тиждень назад із вірусом, викликало паніку в соціальних мережах. Зрозуміло чому: банки не працюють… Чи ви аналізували у себе в команді  або під час подорожі країною цю ситуацію?  Взагалі,  які уроки ми можемо з цього винести?

Інтернет – це не тільки якісь сайти, якими ми користуємося вдома, інтернет охоплює все. Це глобальна мережа, на ній зав’язана взагалі вся економіка. Якщо згадати, яким чином виник інтернет, то це був винахід військових, що хотіли децентралізувати своє командування. В умовах війни, коли є лише один пункт командування і всі накази  віддаються з цього пункту, ворог може вразити  його і паралізувати всю армію. Тож інтернет був винаходом військових, щоб командні рішення не залежали від конкретної  локації. Фактично була створена мережа. І ця мережа щільно увійшла до нашого життя: електростанції, банки, державні установи, реєстри, через які ідуть транзакції, Мінфін, – оця критична інфраструктура, якщо ви її атакуєте, то ви по суті її паралізуєте, бо зараз усе зав’язане на інтернет. Атака показала, що рівень захисту не є  високим. Передусім це обов’язок держави, але для мене було дивним, що бізнес теж не захищений. Приклад. В Україні традиційно користуються неліцензійним софтом, бо в 90-ті ні в кого не було 100 чи 200 доларів платити за ліцензійку. Це стало звичкою для цілого покоління українців. Якщо у вас неліцензійне програмне забезпечення, це означає, що воно не оновлюється й не надає захисту від вірусів. А злочинці щодня створюють нові й нові шкідливі програми, які можуть уразити систему.

Отже, ми вразливі.

Ми вразливі, і весь світ вразливий.

Якщо це так, що можна з цим зробити?

Потрібно пам’ятати, що цифровий захист – це не є одна дія. Люди думають: ми поставили антивірус, і захистилися. Ні, це завжди процес, під час якого  відбуваються постійні автоматичні оновлення. Має бути системне мислення: де ви зберігаєте інформацію, на яких серверах, скільки інвестуєте в захист, яких спеціалістів наймаєте. Наприклад, спеціалісти з цифрової безпеки доволі дорогі. Вони починають з того, що проводять аудит безпекових ризиків. Скажімо,  прийдуть до організації та побачать, що співробітник сидить біля лептопа, а флешка просто валяється на столі, то кваліфікують це як  ризик, бо на флешці  може бути цінна інформація, яку можуть вкрасти. Питання цифрової безпеки західний світ уже потроху вирішив. Наприклад, існує  центр кібербезпеки НАТО в Естонії, який функціонує вже років з десять. Наразі Естонія найкраще захищається. А в нас – ну «полетіла» система, ну купимо нову, можливо, ліцензійну. Плюс, не так багато спеціалістів, на жаль. У нас сильна країна в галузі  ІТ, але це здебільшого аутсорс – надання побіжних послуг для світового ринку. А от розробка своїх продуктів потребує багато інвестицій, мислення. Тож ситуація з вірусною атакою підштовхне Україну мислити категоріями безпеки.

Якщо підсумувати нашу розмову, то я бачу дві можливості для нашої країни. Перша – це забезпечити  інформаційну безпеку й мислити більш стратегічно, не думати, що антивірус буде досконалою  пігулкою від можливих ударів з боку вірусних систем. А друга – це постійно вчитися, бо не можемо залишатися на одному рівні. Цифровий світ розвивається, і це наша єдина можливість тримати руку на пульсі.

Так, треба виходити із зони комфорту. Навіть якщо ви сидите в Фейсбуці чи Інстаграмі, дізнавайтеся, що є нового. Треба ставити критичні питання, що працює, що не працює.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

Накипь №19

Under:XA №16

Накипь №18

Under:XA №15

Накипь №17

опубликовано

19 июля 2017

текст

Urban Space Radio

фото

Игорь Лептуга

просмотров

1537

поделиться

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: