У рамках проекту «П’ятий Харків» відбулася чергова зустріч-дискусія — на цей раз із білоруським поетом, перекладачем Андрієм Хадановичем за участі українського письменника і поета Сергія Жадана. Літератори намагалися зрозуміти: чому Білорусь сьогодні більш прихильна до України, куди приведуть ці стосунки і чи є між нами щось спільне, окрім «дурниць про спільну кров, спільну мову та інші сталінсько-брежневські речі».
Українське питання. Погляд із Білорусі
Андрей Хаданович: У Білорусі вибухала цікавіть до всього того, що робиться в Україні і, на щастя, це не обмежувалося політикою. Це одразу підвищувало градус цікавості до української музики, до української поезії та іншої літератури. Виявилось, що в Білорусі з такою самою інтенсивністю слухають «Океан Ельзи», як їх слухають в Україні, так само напиваються і плачуть про нероздільне кохання під пісні «Бумбокс».
Праві та ліві, молоді та старі, постмодерністи та наймахровіші консерватори усіх релігійних конфесій — усім однаково боліло, всі однаково переймались. Одна половина плакала з приводу того, що загинули люди, друга половина більше раділа з приводу самої революції. Ті, хто радів, це переважно були політики.
З великим болем мушу констатувати, що у нас є лідер у Білорусі, який вже 20 з гаком років тримається на плаву і з усіх катаклізмів вміє вичерпнути для себе користь. Як на мене, товариш Лукашенко більш за всіх виграв на тому, що відбувалося і відбувається на півдні від Білорусі. Мені болить від того, що білоруський режим на цьому гріє руки.
Як виглядають білоруські новини: міжнародна новина — землетрус де-небудь у Мексиці, цунамі де-небудь в Америці, потім третьою новиною — теракт. А потім внутрішні новини — десь полем колоситься жито, повільно рухається білоруський комбайн. І на цьому бабусі починають христитися і як мантру промовляти: «Тільки б не було війни... Тільки б не було війни...»
Білоруська картинка була сконструйована так: Україну лихоманить, Росія вибухнула, а у нас, слава пану президенту, все спокійно. Новини з України подавалися і подаються підкреслено нейтрально.
Є жінки і чоловіки, у сім’ях яких існує табу на українські теми, щоб, борони боже, це не скінчилося скандалом, розлученням, роз’їздом.
Україно-білоруські відносини. Погляд з України
Сергій Жадан: Частині українського інтелектуального простору притаманне зверхнє ставлення до білорусів. Мені здається, це страшно несимпатична річ, яка насправді свідчить про загальний пострадянський імперський шовіністичний комплекс. Ми-то хочемо, щоб до нас ставилися як до рівних, як до незалежних. Ми не хочемо над собою визнавати старшого брата чи старшу сестру, але самі при цьому не проти стосовно когось виступати знову ж таки старшим братом чи сестрою.
Події, які у нас тривають третій рік, трошки збили пиху, і дуже правильно. Це давно мало зникнути. Завжди слід було розглядати Білорусь як потенційного партнера, як сусіда, як суспільство, яке є для нас близьким без усіх цих дурниць про спільну кров, спільну мову та інші сталінсько-брежневські речі. Близька вона нам суто прагматично, суто територіально, геополітично. Дійсно, білоруси зараз знаходяться приблизно в тій самій ситуації, в якій знаходимося ми.
Після України найбільш потенційна мішень російської агресії — це Білорусь. Білоруси розуміють, що наступними можуть бути вони. Звідси така позиція прихильності до України, принаймні спроби зрозуміти, що тут відбувається, спроби зайняти якусь нейтральну позицію, а не кидатися в якісь крайнощі, які завтра можуть завершитися введенням танків і створенням якої-небудь Гомельскої народної республіки.
Фактично маючи одного ворога, одну потенційну загрозу, ми не можемо об’єднатися, знайти якесь спільне порозуміння. Мені здається, щойно в Білорусі зміниться політична ситуація, то нас чекає щось доволі несподіване, але хочеться вірити, щось хороше і взаємоконструктивне.
Про стереотипи
Сергій Жадан: Є такий стереотип, що у Білорусі все добре, що Білорусь — та модель, яку ми втратили, проґавили, яку не реалізували в 90-х роках. І в нас все погано, хто б не прийшов. А в Білоусі добре, тому що там є Лукашенко.
Є такий стереотип, що у Білорусі все добре, що Білорусь — та модель, яку ми втратили, проґавили, яку не реалізували в 90-х роках. І в нас все погано, хто б не прийшов. А в Білоусі добре, тому що там є Лукашенко.
Впровадження Мінських домовленостей забезпечило Лукашенко образ такого собі миротворця. Цим він собі і справді заробляє серед українських таксистів і безробітних великий авторитет, тому що для багатьох це дійсно та особа і та позиція, яка викликає повагу. Це той стереотип, який, на жаль, не має найближчим часом можливості розвіятись чи бути розбитим.
Про мову і культуру Білорусі
Андрей Хаданович: Ти їдеш в іншу країну, і в тебе є сім-картка тієї країни, але ти мусиш її активізувати. Так само із білоруською. Її треба якось активізувати, як ту картку. Потенційно кожен міг би нею розмовляти, якби були створені реальні ситуації для розмов білоруською. Білоруською заговорять тоді, коли відчують соціальну потребу в цьому.
Чисто номінально білоруська і російська мови були урівняні у правах, але уся тонка система сигналів говорила, що білоруська тут нікому не потрібна.
Як виглядають білоруські новини: розумний мужчина, розумна тітонька говорять серйозні речі, звісно, російською мовою. А потім з’являється колоритний дядько з висячими вусами, у солом’яному капелюсі і починає правильною, соковитою, солов’їною білоруською мовою вести прогноз погоди. Як видумаєте, яка тут картинка соціального статусу білоруської мови?
Більш як 20 років у нас номінально існує незалежна Білоруська держава, але вона ніколи не була вилучена з російського огульного інформаційно-культурного поля. Це інформаційне поле все більше робиться безінформаційно-безкультурним.
Хтось з естетичної, хтось з політичної, хтось з певної громадянської позиції, хтось просто керується певною інтуїцією, і люди переходять на білоруську мову. Тут важливо не впадати в іншу крайність: не відчувати снобізму до тих, хто не говорить білоруською.
Найліпше, що для білоруської культури могла зробити влада, — це ігнорувати та не заважати. Влада часто керується тим, що влазить у певні культурні проекти, нібито допомагаючи, але керуючись принципом: «Хто платить, той і замовляє музику». Одразу з’являються «чорні списки» людей, які не можуть брати участь у певних моментах. Влада починає зручних собі фігур пропонувати для заходів.
Про Олександра Лукашенко
Андрей Хаданович: А давайте ми так підвищимо градус нашої інтелектуальної дискусії, що я вам анекдот розкажу, можна? Сидить Лукашенко у своїй Президенції (у нас скорочено резиденція президента називається Президенція), проводить селектору нараду. Хороша, каже, хороша, і ця хороша, а ось ця погана і ця погана, а ця хороша, а ця, самі бачите, погана. І так три години. Хороша-погана, погана-хороша... А потім каже: «Зовсім вони здуріли. Не можуть без мене картоплю перебрати».
Сергій Жадан: Серед частин громадян України Лукашенко теж має незрозумілий, нічим не мотивований авторитет. Здавалося б, що хорошого він зробив для України?
Андрей Хаданович: Моє спостереження таке: він щось хороше зробив українським таксистам. Вони часто його підтримують.
Сергій Жадан: Ну, хоч хтось зробив хороше для таксистів. Особливо харківських. Вони постійно чимось не задоволені. А тут Лукашенко хоча б допомагає їм перебирати їх ментальну картоплю.
Як нам об’єднатись?
Сергій Жадан: За великим рахунком стосунків у культурній сфері у нас немає. Немає ні культурної політики в Україні, ні в Білорусі. Відповідно, якщо немає цієї культурної політики, вони між собою перетнутися не могли ніяк і ніде. Відповідно, всі контакти між Україною і Білоруссю у культурно-гуманітарних площинах відбуваються за рахунок приватних ініціатив. Треба все брати в свої руки, доки є можливість. Як я розумію, у Білорусі такої можливості вже немає. Точніше, це вікно можливостей значно менше, ніж у нас.
Якщо ми сьогодні не будемо закладати нормальні підвалини білорусько-українських відносин, хоча би культурних і гуманітарних контактів, ми можемо опинитися в ситуації, коли через 5-10 років нічого не зміниться між нами, коли ми, говорячи про Білорусь будемо уявляти комбайни, а вони, говорячи про Україну — щось теж не менш комбайнерське.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
