Як в 11 років створити власну відеогру та стати консультантом для вчителів

Учень четвертого класу Олег Охрамович з Києва знає декілька мов програмування і разом з друзями вже розробив власну відеогру. Хлопець певен: використання ігрових підходів в освіті зробить навчання цікавішим для дітей.

Про інструменти гейміфікації, які можуть застосовувати педагоги під час уроків, а також свій досвід айтішника, хлопець розповів у межах П'ятої національної (не)конференції для шкільних педагогів Edcamp Ukraine у Харкові.

— Коли ти зацікавився технологіями і де ти їм навчався?

— Я зацікавився ними ще змалечку, бо росту в сім’ї айтішників — мої мама й тато програмісти. Тому мене з ранніх літ це все цікавило. Ще здавна тато навчав візуальному програмуванню. Я ставав у цьому все кращим, перейшов на більш складний рівень, і ось тепер я тут (на Edcamp Ukraine — ред.) із цим проектом.

— Чи відвідував ти додаткові заняття або курси?

— Так, я відвідував візуальне програмування. Зараз ходжу на програмування квадрокоптерів та на робототехніку.

— Чи є уроки інформатики в твоїй школі? Який їхній рівень і що хотілося б змінити?

— Фактично інформатики в нас немає. Коли ми приходимо на урок, вчитель каже: «Робіть, що хочете, діставайте телефони». Оцінюю це як нульовий рівень. Я стараюсь іноді покращити якось. Наприклад, у Всесвітню Годину коду до нас в клас інформатики приходив Олександр Думишинець, і ми робили таку годину. А ще проводили Minecraft.

— Власне, про відеогру Minecraft. Наскільки мені відомо, ти навчаєш її деяких вчителів. Розкажи про це.

— «Майнкрафт» як освітня платформа ще досить молода. Вперше з цією її функцією я познайомився в минулому червні, коли був на першому Всеукраїнському чемпіонаті по Minecraft. І там була тема зробити смарт-місто.

Я вчителям зараз показую використання цієї гри на уроках. Власне, говорю їм, що програмувати доведеться. Там легкі команди, це не надто складно.

— Викладачів яких предметів ти навчаєш?

Це вчителі з Edcamp. Є деякі, що інформатику викладають, є ті, що фізику, літературу — різні предмети. У моїй школі лише кілька педагогів зацікавилось.

— Ми вже перейшли до питання гейміфікації в освіті. Тож, як ти його розумієш?

— Для мене це — покращення уроків і зацікавлення ними дітей. Коли навчальний процес поєднаний з гейміфікацією, він з нудного зазубрювання матеріалу або звичайної писанини перетворюється на щось цікаве та захоплююче.

— Які елементи гейміфікації можуть використовувати викладачі?

На Edcamp Ukraine на своїй сесії я розказував про три інструменти. Перший — Padlet. Це віртуальна дошка для відкритих запитань. ЇЇ можна використовувати для опитувань, зокрема анонімних, або як звичайну дошку. В останньому випадку діти відповідають просто з телефону. Часто буває, що учні просто соромляться вийти до дошки. Вони краще почуваються в мережі, коли ніхто не знає, хто сидить за екраном. Вони можуть писати все, що думають, що їм до вподоби або не до душі — їхні справжні думки. Я по собі знаю, як це: соромитися щось сказати. Тому цей інструмент дуже корисний, бо вчитель зможе почути, що насправді думають діти. Звичайно, як щось некультурне пишуть, можна просто поставити фільтр.

Другий інструмент — Kahoot!. Він потрібен, щоби легко створювати тести. Але не такі нудні, як на папері, а динамічні та цікаві дітям.

— Як саме можна зробити динамічні завдання?

— Скажімо, у нас є проектор, який виводить на стіну або на дошку питання. По-перше, на вирішення тестів відводиться конкретний час. По-друге, учні всі разом відповідають. Хто не встиг — той і програв. За кожну правильну відповідь даються різні бонуси та очки. В кого їх буде найбільше, ті й виграли.

Також можна використовувати аналоги — їх є багато.

— Ти також є розробником відеоігри. Розкажи, про що вона, і хто ще брав участь у її створенні?

— Ще на початку четвертого класу я подумав: треба вже «вилазити» з початкового рівня програмування та переходити на щось більш серйозне. Деякі мови програмування я почав вивчати ще в третьому класі. Подумав і вирішив піти в програмування відеоігор — так звану галузь гейм-девелопмент.

Наша гра зроблена на основі популярної платформи RPG Maker MV. Вона називається Last Day. В нас там пошагові бої, цікавий сюжет і піксельна графіка для стилю. Сценарій придумуємо разом з командою, я розробляю (тобто пишу код), хтось малює персонажів та декорації. А потім я все це об’єдную. Половина учасників тестує відеогру. Всього в команді вісім людей. Їм по 10—11 років.

Ми вже готові випустити гру на платформу Steam Greenlight. Вона призначена для новачків, які вперше створюють ігри. Поки ми збираємося залишити Last Day безкоштовною, але якщо вона стане популярною, мабуть, зробимо платною.

— Чи вплинула ситуація на Сході України на вибір тематики гри?

— Ні. Найголовніше, що ніякої алюзії на реальний світ ми не робимо. Бо на нього можна подивитися у вікно. У нас сюжет не про щось глобальне, а про маленьку історію в деталях.

— В 11 років ти вже маєш неабиякі здобутки: розробив відеогру, навчаєш програмуванню дорослих. Чи вважаєш себе генієм?

— У мене немає чіткого визначення, що таке геній. Тому я себе не можу назвати ним. Думаю, що я просто розумний, як і багато інших людей.

— Як в тебе складаються стосунки з однокласниками? Чи відчуваєш з їхнього боку заздрість або недружнє ставлення?

— Ні, в нас такого немає. Мене це ніколи не торкалося. Проте колись давно, коли ми ще не були друзями, стосувалося хлопців з команди, які створювали відеогру.

— Ти зараз вже заробляєш на своїй діяльності чи це для тебе хобі?

— Поки я тільки збираюся запускати краудфайндінг і хоч трохи заробляти. Але поки що ні.

— А як твої батьки ставляться до того, що незабаром їхня дитина почне сама заробляти?

— Добре. Вони мене в усьому підтримують, і це для мене — ще більший стимул працювати.

— Чи плануєш ти й далі навчатися в Україні або хочеш поїхати за кордон?

— Ні, я хочу залишатися в Україні. Я бачу, що наша держава зараз розвивається, і треба до цього докласти зусиль.