Як розвинути в дітей «м’які навички»?

Учительство в світі, зокрема, в Україні дедалі більше приділяє увагу формуванню в дітей так званих «м’яких навичок». Дослідники Університету Еморі в США розробили програму соціального, емоційного та етичного навчання (SEEL), яка допоможе школярам розвинути, наприклад, доброчесність, вміння співчувати та пробачати. Програму застосовують вчителі в Індії, США та країнах Європи. В Україні вона незабаром буде апробована в 25-ти школах у різних регіонах.

Про особливості програми та результати її впровадження ми поговорили з міжнародним координатором SEE Learning в Університеті Еморі Тсондю Самфелом.

— У чому полягає сутність SEEL?

— Соціальне, емоційне та етичне навчання — це програма, розроблена для дітей. Її можна використовувати, починаючи з дитячого садочку і до старшої школи за 12-річною системою освіти. Вона націлена на розвиток, як ми їх називаємо, «базових людських цінностей», таких як співчуття, добросердечність, толерантність і прощення. Також ми вчимо школярів навичкам бачення світу цілісно, у перспективі.

— Що потрібно викладачам, аби опанувати методику?

— Для педагогів, які хочуть навчитися застосовувати цю програму в класі, в нас є онлайн-курс на окремому сайті. Він займає десь 3—4 години і складається з семи модулей, які викладачі повинні пройти. Кожен модуль триває приблизно 30—40 хвилин. У курсі є не лише інструкції, а й вправи та письмові завдання. Після проходження модулів освітяни можуть завантажити безкоштовно всі матеріали. Наразі вони доступні на англійській мові, але ми сподіваємося, що невдовзі переклад обов’язково з’явиться на нашому сайті. Зокрема, ми співпрацюємо з командою Edcamp Ukraine, яка займається перекладом матеріалів. Вже є на українській перший підручник для викладачів, в якому можна ознайомитися з головним змістом програми.

— SEEL потрібно вивчати як окремий предмет або впроваджувати під час викладання дисциплін, які вже є в програмі?

— Я вважаю, що це залежить від школи та від того, наскільки вона підтримує викладача. SEE Learning можна викладати як окремо, так і в інтеграції з будь-яким предметом. Наприклад, на Тибеті в Індії у школах навчають «м’яким навичкам» як самостійній дисципліні — учні мають додаткові уроки по суботах. У Сполучених Штатах — це додаткові позакласні заняття, які пропонують відвідувати дітям вранці та вдень. Вони відбуваються раз на тиждень.

— А які саме предмети можна поєднувати із програмою? Мені, наприклад, важко уявити вивчення математики поряд з розвитком «м’яких навичок». 

Є декілька навичок, навчання яким можна кооперувати з будь-якими предметами. Зокрема, в SEE Learning ми розвиваємо увагу, що можна зробити в рамках різних дисциплін. Також в програмі ми говоримо про розвиток системного мислення, що можна легко поєднувати з фізикою та математикою. З іншими «м’якими навичками» так не вийде. Але я вважаю, в цьому випадку вчителі можуть приділяти інколи 5-10 хвилин на початку уроку, щоби робити певні вправи з учнями для розвитку корисних умінь.

— Як відслідковується успішність дітей, які отримують знання за цією програмою?

— В нас є команда дослідників, яка складається з двох науковців. Вони шукають інструменти, які б дозволили найкраще оцінювати SEE Learning, оскільки це інноваційна програма. Проте наразі наші дослідження більш сконцентровані на імплементації цієї програми до навчального процесу. У нас є спеціальні анкети, а також ми проводимо інтерв’ю з вчителями та учнями, щоб оцінити, чи впроваджується програма належним чином. 

— Цю методику застосовують в багатьох країнах. Які найбільші складності виникли під час її впровадження?

— Найбільший виклик, із яким ми стикнулися, це мовні та культурні перепони. Над програмою працюють багато перекладачів, і ми не знаємо, наскільки якісно зроблений переклад, чи близько до смислу передані слова, вирази та терміни, які ми вкладали. Однак я бачу багато ентузіазму щодо використання SEEL у різних країнах: у Латинській Америці, в Іспанії, Індії, азіатських країнах. Навіть тут, в Україні.

— Чи є результати впровадження SEE Learning: наприклад, зростання уваги учнів або зменшення випадків буллінгу в школах?

— Найдовше за часом проект триває в Індії, в школі Тон Лен. Цей заклад був заснований для дітей з бідних сімей, де батьки не мають роботи. Діти просили грошей на вулицях, крали, постійно брехали. Звісно, такі учні мали багато проблем з поведінкою, і це значно впливало на їхню емоційну складову. Тому директор школи почав застосовувати SEEL, щоб допомогти їм розуміти й контролювати емоції та покращити поведінку. Після запровадження програми ми побачили результати: діти стали більш впевненими в собі, їхня поведінка змінилася, вони перестали красти, брехати і почали комунікувати. До речі, зараз ці школярі ходять до міських нетрів кожну неділю та допомагають дітям з тих районів.

Але я хочу зазначити, що це не є офіційним дослідженням. Ця інформація базується на спостереженнях директора та вчителя. 

— В українських державних школах в класі, як правило, навчається близько 30-ти учнів. Як програма дозволяє працювати із тренуванням уваги одночасно у великої кількості дітей? 

— В нас є різні активності, які можуть використовувати викладачі. Так, наприклад, для малюків є така вправа: вчителі просять дітей лягти на підлогу, взяти м’яку іграшку та покласти її собі на живіт. Потім вони просять учнів дихати й слідкувати, як піднімається та опускається ця іграшка. Якщо дитина «відлітає» кудись думками та відволікається,  ведучий нагадує, що необхідно зосередитися на рухах іграшки. Тобто, таким чином тренується увага.

Ще один прийом, коли педагог просить школярів прислухатися до гарних відчуттів, які є наразі в їхніх тілах (діти при цьому можуть сидіти, лежати або стояти). А потім — повністю сконцентруватися на них. Якщо учні будуть подумками кудись уходити, вчитель попросить знову і знову повернутися до цих відчуттів. Для малюків, наприклад, ця активність займає близько двох хвилин, а ось для старших її можна подовжити до 5—10 хвилин. 

— Чи планується запуск програми у вишах?

— Так, ми плануємо запровадити SEEL для коледжів та університетів. Ми також маємо на думці  подібний проект для батьків. На цей час ми вже розробили методику, розраховану від садочку до середньої школи. Наступного року має бути готова програма для старшої школи.