Під час дискусії «Криза ліберальної демократії та шлях України» експерти заходу обговорили питання кризи демократичних цінностей в Європі, зростання антиліберального руху та впливу цих процесів на Україну. Яке майбутнє чекає нашу країну – слідування шляхом демократичного оновлення чи перемога радикальних сил? Учасники дискусії діляться своїми думками.
Ральф Фюкс, генеральний директор Центру Ліберальної сучасності в Берліні
«Ліберальна демократія сьогодні стикається з подвійною проблемою. Перший виклик – це авторитарні режими, які стають більш самоствердними – Китай, Росія, в деякому розумінні — Іран та їхні послідовники. Такі режими обіцяють багатство, прогрес та стабільність без демократії. Вони бачать себе в якості супротивників і кидають виклик моделі ліберальної демократії».
«Інший, можливо, більш хвилюючий виклик виходить із середини, з самого ядра ліберальної демократії – хвиля «правого популізму» націоналістичного, ксенофобного й авторитарного рухів у наших країнах».
Демократія повинна об’єднувати різноманіття. Вона має подолати розрив між різними людьми, і навіть тими, що мають конфліктуючі інтереси, світогляди, думки, та створити з цих видів різноманіття почуття спільності та належності.
«Демократія полягає у формуванні майбутнього, колективному міркуванні та діях, щоб створювати майбутнє, а не просто страждати від процесів, на які ми не можемо вплинути».
Зураб Аласанія, генеральний директор Національної телекомпанії України
«Україна, як на мій погляд, дуже закрита країна, яка вариться сама в собі, її не цікавить, що відбувається у світі».
«Ми змушені бути поруч зі світом і змінюватись із ним разом дуже швидко. Ми на різних щаблях. Ми не пройшли обов’язкову спираль, за якою маємо догнати розумом всіх тих, хто зараз знаходиться у всьому світі. Але в нас немає іншого виходу».
Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»
«Довгий час у нас були з Заходом, Європою взаємні завищені очікування. Ми любили очікувати від Заходу того, що він у конкретних історичних умовах не міг нам дати. Захід часто очікував від України того, що вона не могла із себе зробити швидко. Наприклад, ті ж самі швидкі трансформації, які були предметом таких завищених очікувань. Власне, ця криза дає змогу побачити більш тверезо один одного, поглянути на свої очікування, можливо, по новому їх сформулювати і, власне, допомогти визначитися також і нашим партнерам».
«В усьому світі, так само як і в Україні, є певна тенденція до зростання обох флангів. Я б не говорив про зростання суто ультраправих настроїв, я би говорив про певне звуження політичного центру – цього фундаменту, на якому стоїть західна філософія демократичного правління».
«Ми постійно змушені діяти в умовах, коли кваліфіковані та мотивовані реформатори являють собою лише вкраплення в існуючий політичний управлінський клас».
«Треба мати перед собою певний шлях майбутнього, але розуміти: зовсім не гарантовано, що кінцева точка буде саме такою, як нам хочеться бачити її зараз. Але це не значить, що це майбутнє не треба проектувати, бо в іншому випадку його за нас спроектують інші».
«Ми постійно очікуємо швидких результатів від тих процесів, які зазвичай потребують більшого часу, ресурсів, більшої освіти».
Сергій Жадан, письменник, поет і перекладач
«Говорити серйозно про кризу саме ліберальної демократії в контексті українського політикуму мені якось… я навіть не знаю, про що тут говорити».
«Ми просто не зовсім розуміємо, що таке Європа. Для нас немає різниці між сьогоднішньою Грецією та Швецією. Для нас це один європейський простір, коли між ними космос, прірва просто».
«Зараз у нас починаються президентські кампанії, з’являються якісь теми, кандидати починають озвучувати свої тези. Но я думаю, там можно почути про що завгодно: про мову, про армію, про церкву. Але навряд чи ви почуєте тезу про ліберальну демократію».
Європа та Україна мені нагадують двох марафонців, просто Європа знаходиться десь на тридцятому кілометрі марафону, а ми десь на третьому. Відповідно, нам бігти одну дорогу, в одному напрямку. Але рівень проблем, кризи у нас — трохи інший.
.
«Говорячи про європейські цінності, про демократичні цінності ми маємо при цьому на увазі будь-що. І зараз, якщо запитати у пересічного українця, що таке в принципі європейські цінності, він буде говорити скоріше про якісь соціальні стандарти: про медицину, освіту хорошу й про великі супермаркети, де дешево, все є, де якісні продукти. А натомість якщо говорити про якісь питання, пов’язані з відповідальністю, з обов’язками, зі знанням законів і, головне, дотриманням цих законів, то це навряд чи у нашому такому пересічному розумінні передбачає європейські цінності».
«Ми сприймаємо Європу дійсно як таку бабусю, яка повинна нас підтримувати, допомагати нам. Тобто, ми не проти Міжнародного валютного фонду, коли він виділяє нам кошти, проте, коли при цьому виставляють якість вимоги, ми починаємо протестувати»
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
