Вісім кроків до прозорості медіа

Експерти ІМІ розробили поради, користуючись якими ви можете покращити прозорість вебсайту вашого медіа. А отже, і збільшити довіру до себе як з боку аудиторії, так і з боку рекламодавців.

У різних типів медіа своя специфіка.

ТЕЛЕРАДІОМОВЛЕННЯ. Закон про телерадіомовлення фактично зобов’язує мовників мати власний вебсайт, але згадує про оприлюднення на ньому лише структури власності (ч. 4 ст. 12 та ін.). До прикладу, редакційний статут той самий закон зобов’язує оприлюднювати (ч. 6 ст. 57), але не вказує, де саме. Логічно це робити на тому ж вебсайті, як і решту вагомої в плані прозорості інформації. Якої саме – розповімо нижче.

ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ. Для друкованих видань закон про пресу передбачає оприлюднення вихідних даних у кожному номері видання (ст. 32), тобто в друкованій продукції. Але якщо редакція друкованого видання має ще й новинний вебсайт, то логічно оприлюднити на ньому принаймні статичну частину вихідних даних (яка не змінюється залежно від виходу кожного нового номера), а також інші дані, важливі для прозорості редакції.

ОНЛАЙН-МЕДІА. Вебсайти редакцій ТРО та друкованих видань часто стають новинними сайтами, окремим каналом розповсюдження контенту. Перелік бажаних до оприлюднення даних на вебсайтах телерадіоорганізацій, друкованих видань та інтернет-видань (які в Україні не регулюються законом як медіа) ми наводимо нижче.

Дані, які бажано опублікувати на сайті медіа: 

1. Адреса електронної пошти. Електронка не створює якихось ризиків нав’язливих спроб скомунікувати з редакцією, але навіть серед пів сотні найпопулярніших новинних сайтів в одному з досліджень ІМІ були такі редакції, які не подавали про себе жодних контактних даних, зокрема електронки. Серед низки редакцій популярно замість електронки створювати на сайтах форми зворотного зв’язку, заповнивши які можна надіслати повідомлення редакції. Але цей варіант зазвичай не дозволяє особі, що зверталася до редакції, отримати якесь підтвердження факту свого звернення, тому справжня, здатна функціонувати адреса електронної пошти є відверто кращою альтернативою.

2. Номер телефону редакції. Його оприлюднення є однією з логічних і базових вимог до редакції, яка хоче бути прозорою, адже бувають ситуації, коли з редакцією необхідно зв’язатись оперативно. Це не означає, що на такому телефоні хтось має сидіти цілодобово, адже доступності редакції через телефон у робочий час досить.

3. Поштова адреса. В окремих випадках існує потреба надіслати редакції певні документи в офіційний спосіб. В Україні таким гарантовано може вважатися поки лише лист у паперовій формі, якщо йдеться про листування не між державними органами чи великими компаніями. Окремі редакції можуть остерігатися приходу недоброзичливців або міських божевільних до офісу, але на крайній випадок є варіант відкрити абонентську скриньку в поштовому відділенні.

4. Головний редактор (керівник). Репутація керівника (або її відсутність) явно впливає і на довіру до редакції. Якщо редакція новинного сайту є частиною більшого медіа (наприклад, телеканалу), тоді бажано подавати також і ім’я керівника редакції, оскільки топменеджер на практиці може елементарно не заглиблюватись у процеси в редакції онлайну.

5. Власник медіа. Йдеться про особу чи осіб, які визначають стратегічні питання роботи редакції, отримують дохід від її роботи або, навпаки, вливають у неї кошти. Зрозуміло, що доменне ім’я сайту може на практиці бути оформленим і на якусь іншу особу, але якщо вона не чинить на редакцію відповідного впливу, то її й не можна вважати такою, що володіє медіа. Тобто не йдеться про власника вебсайту в розумінні, закладеному Верховним Судом у постанові пленуму № 1 (щодо захисту честі, гідності).

6. Редакційні політики. Як уже згадувалося тут, законом закріплено обов’язок оприлюднювати редполітику (редакційні статути) лише для телеканалів. Але це бажано робити ЗМІ всіх видів, якщо вони себе поважають. Якщо почитати редакційні статути великих телеканалів, то стає зрозумілим, що в практичній роботі досягнення необхідного рівня стандартів журналістики є не таким уже простим і очевидним, хоча б на прикладі дотримання збалансованості або перевірки достовірності. Оприлюднення простого набору тез про те, яких стандартів журналістики дотримується редакція, може вважатися хіба мінімальним рівнем прозорості в цьому аспекті. Хоча й такий рівень деталізації, як у редстатутах великих телеканалів, може знадобитися теж далеко не всім редакціям (і в ТБ є специфіка, відмінна від преси й онлайну, а також може бути маса нежурналістського контенту). Не вважаються редакційною політикою правила використання сайту користувачами, політика конфіденційності щодо їхніх персональних даних і подібні документи.

7. Зазначення авторів творів. Цей аспект регулюється вимогами законодавства про авторське право і договорами між редакціями та самими авторами. Зазначення автора показує аудиторії, що твір не було потайки “позичено” редакцією десь на просторах інтернету.

8. Фінансова прозорість. Попри те що законодавство до цього не зобов’язує (поки що) й дуже мало редакцій практикують оприлюднення своїх фінансових документів, принаймні загальні цифри щодо фінансового стану та джерел доходів редакції дають розуміння про її (не)залежність. Коли ринок перенасичений медіа, створеними великими й не дуже олігархами для маніпулювання аудиторією як спосіб просування їхніх власних інтересів, у читачів природно виникає питання про незалежність медіа, схема фінансування якого не є прозорою.

Природно також очікувати, щоби вказана інформація була якщо не на головній сторінці сайту, то принаймні в тих його розділах, у яких пересічний відвідувач сайту може шукати таку інформацію. Дослідники ІМІ іноді знаходять ключі до інформації про власника медіа в правилах користування сайтом тощо, але це дослідники:) Цього вимагає логіка звичайної поваги до пересічного читача свого сайту.