Напередодні вечірньої вистави «Оскар і Рожева пані» в Харкові актриса Ірма Вітовська разом з художнім керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським дали прес-конференцію в Харківському кризовому інфоцентрі.
Про перші репетиції «Оскара...», про те, чого не вистачає сучасним українським виставам та як допомагати завдяки мистецтву говорили з творчими й амбітними театралами.
Про паліативну допомогу дітям завдяки мистецтву
7 грудня 2015 року вперше театральна трупа вистави «Оскара» побували в Харкові. Усі кошти зібрані з вистави і благодійних скриньок тоді після вистави передали в центр для паліативних дітей (невиліковно хворих дітей із різними діагнозами, які перебувають в хосписах).
«На сьогодні проект «Оскар і Рожева пані» став більш іміджевим, але незважаючи на це, у нас усе під контролем і ми продовжуємо всі кошти з вистав передавати в центри. Ми залишаємо кошти паліативним дітям у тому місті, де відбувається вистава. Ми дбаємо про репутацію цієї вистави, щоб не було спекуляції. Наш проект покликаний займатися тільки дитячою паліативною допомогою. У 2010 році я долучилася до компанії «StopБіль» — паліативно-хоспісного руху й з того часу почала більше поглиблюватися в цю проблему, розповідати знайомим, друзям. На рік фіксується приблизно 17–18 тисяч дітей, які вмирають, не отримуючи паліативної допомоги. Паліативна програма — це не тільки знеболення, це і терапія, і реабілітація, це програми, які працюють в усьому світі. Ми забуваємо про потреби дітей. Це ж нормально, коли дитина знеболена й хоче гратися… Ми тішимося, що й наше суспільство долучилося й почало допомагати паліативним центрам у різних містах», — розповідає актриса Ірма Вітовська.
Про дітей-акторів
Минулого тижня на Національному конкурсі «Благодійна Україна – 2015» вистава «Оскар і Рожева Пані» отримала 1-ше місце в номінації «Благодійна акція/програма року».
«Щоб достукатися до чиновників, щоб суспільство зрозуміло, який жах у нас відбувається, ми долучили саме дітей до виконання ролі невиліковно хворого хлопчика Оскара, а не професійного актора, як це роблять театрали в однойменній виставі в інших країнах. Ми анімували малюнки. Діти-актори жертвували власними канікулами, ставили справді професійними акторами та по 10 годин проводили в театрі на репетиціях, тому що їм потрібно було вміти працювати з гарнітурою, ставати в світло, не потрапити під декорації, які їздять, ставати в точку, вона мали танцювати, імпровізувати, думати… І їм, як молодим колегам, це повністю вдалося. Ми навмисне робили їм фальш-старти, гримали дверима, кашляли, дзвонили по телефону для того, щоб вони не відволікалися на сцені. Дитину на сцені переграти не можна…», — згадує Ірма Вітовська.
Про роль баби Прісі (нагороджена «Київською пектораллю»)
Вітовська зізнається: «Мені ніколи не довіряли український архетип, і це мені дуже боліло. Я обожнюю історію, я вступала на істфак, у мене вдома книг з історії більше, ніж із театральної справи. Роль баби Прісі — це та роль, яку я чекала дуже давно. Також було цікаво зовнішньо зіграти вік, без всілякого гриму. Головне було знати темпоритм, у якому існує бабуся, пластика, акцент, голос — все! Коли ти в це віриш, ти вже в цьому існуєш. Перші 10 хвилин усі думають, що це за бабуся, але ж далі ти несеш зміст, про те, що ти говориш. Я знаю, де початок болі, який вона висловлює як провідник нації. Цю роль не можна грати поверхово, вона дуже глибока, грати бабусю, яка бореться, але не може врятувати дитину».
Про театральні реальності сьогодення
«Наше суспільство боїться конкуренції. Ми конкурентно готові знищити, замість того, щоб розглядати конкурента як твій початок. Ми нищимо театральне покоління. Що робить сім складів театру опери і балету? Уявляєте, які це державні кошти, щоб усіх їх утримувати? Це колосальний бюджет. На цей бюджет краще найняти декількох талановитих і креативних режисерів, які з’являються в Україні і вже за рік поставили б 70 кльових вистав на цей бюджет. Чому держава постійно датує? Мають же розвиватися й інші театральні майданчики, і на 20, 30, 40 місць… У Києві з’явиться 200 театрів тільки коли буде контрактна історія. В ідеалі Міністерство культури України має перетрансформуватися в арт-асамблею, а культура має розвиватися сама. Митець повинен бути усунений від влади, «за кермом» має стояти грамотний менеджер. Адже тільки митець до влади — він гребе під себе», — зазначає пані Вітовська.
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MyMedia журналістом Сніжаною Добровою.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
