Новий праволіберальний рух «Люди Важливі» має на меті сформувати «важку бригаду» нового покоління держслужбовців, політиків та активістів. Для цього його учасники ініціювали проект «Кадровий резерв України», спрямований на підготовку команди з 1000 професіоналів для реформування законодавчої та виконавчої влади країни. Активна фаза ініціативи стартувала 18 березня.
Ми зустрілися в Харкові з головою депутатської групи «Київська команда» Сергієм Гусовським і поговорили про перспективи руху, про Маніфест українських лібералів та шляхи його реалізації.
«Люди важливі» – праволіберальний рух, в основі ідеологічного світогляду якого є пріоритет людини-громадянина, її особистої, економічної, політичної свободи та гідності.
Як виникла ідея створити рух «Люди важливі»?
Це ідея й окремих людей, і організацій. Десь із осені минулого року ми почали комунікувати один з одним, розуміючи, що є ідеологічні засади, які можуть нас об’єднати. Це засади, які дуже просто викласти, — свобода особистості, рівність можливостей, рівність прав, верховенство права. Це ті речі, про які багато людей говорять, але є ви самі знаєте: говорити — це одне, а діяти — зовсім інше. Це не завжди співпадає, особливо в політичному колі.
У нашому ж колі є ті, хто вийшов із місцевого самоврядування. Це ми, наприклад, — «Київська команда» , депутатська група в Київраді, 17-ти людей, яка має 5-річний досвід продуктивної роботи в міськраді. Окрім того є й аналітична діяльність — це Віктор Андрусів та Український інститут майбутнього (це якісна економічна аналітика, політична аналітика, навіть на рівні глобальних викликів, які стоять перед Україною).
Також ми маємо досвід роботи в урядових структурах, у виконавчій владі. Максим Нефьодов, наприклад, відомий реформатор, але є ще Олексій Гончарук, який керує Офісом ефективного регулювання (BRDO), що допомагає Кабміну втілювати певні зміни.
Якщо говорити про особистості, то є Оксана Нечипоренко, GoGlobal (громадська організація, яка сприяє інформаційній, політичній, економічній, культурній та соціальній інтеграції України у світовий простір Більше читайте тут), яка була з нами від початку. Як бачите, кожен з нас мав свій досвід, і продовжує розвиватися далі. Я був свого часу в «Об’єднанні «Самопоміч», Олексій Гончарук стояв у витоків «Сили Людей», Віктор Андрусів — при започаткуванні «ДемАльянсу». Все це є підґрунтям, щоб об’єднатися та домовитися між собою навколо праволіберальних ідей.
Ми кажемо, що українці завжди вміли давати собі раду, що держава має виконувати сервісні функції, що ми винаймаємо державу, а держава — це інституція. Взагалі, казати, що «Україна» дорівнює «держава» — не можна. Україна — велика країна, і вона складається, в першу чергу, з людей. А далі вже йдуть усі ресурси — земля й так далі. Держава — це Кабінет Міністрів, Верховна Рада, це президент. Тобто всі, кого, за великим рахунком, громадяни винаймають.
Є розуміння, що багато речей проходить крізь нас. І люди можуть йти та міняти такі системи, які, здавалося б, укорінені. Ось, до прикладу Дмитро Сенниченко. У 2016-му він прийшов до «Укрпошти» і перевернув там уявлення про нерухомість. Він запропонував здавати майно за ринковими цінами. Відтак, вдалося пересадити бухгалтерів із першого поверху, який можна здавати під магазин, на другий і отримати великі гроші на державне підприємство, що дало можливість виплачувати нову зарплату.
Хотіла якраз запитати: як ви відбирали людей, як запрошували їх до себе, за яким принципом? От зараз ми почули конкретні кейси: електронна система МВС, або «Укрпошта». Як ви вмовляли до вас приєднатися?
Кожен з нас у тому чи іншому сенсі багато чого робив. І коли про тебе відомо, тобто ти не є якийсь там парашутист, який з неба впав, — зрозуміло, хто ти і з ким ти був минулі 5-10 років тому. Я, наприклад, свого часу займався ресторанним бізнесом, а до того — інвестиційним, а ще до того вчився у військовому училищі. Можна простежити, звідки я взявся.
В якийсь момент з’являється ідея, навколо якої люди збираються. От у даному випадку я не знаю, чи можна в це зараз повірити. Можливо, це настільки незвично, тому й не віриться… але нас об’єднує ідея.
Це береться більш-менш із нашого індивідуального досвіду, який почав формуватися переважно після Революції Гідності, коли був поштовх і каталізатор брати в свої руки те, чим ми живемо. У нас дуже різний досвід, але саме він, як і роки лупання цієї скали, призвів до того, що ти вже «свого» відчуваєш інтуїтивно.
Але все ж таки пройшло п'ять років. Навіть у тих, хто був дуже вмотивований, уже є або демотивація, або руки опускаються, і взагалі ні в чому не хочеться брати участь. Як ви думаєте: чи вдастся вам зібрати команду на місцях, у регіонах, де ситуація набагато складніша? Як швидко? От зараз ви приїхали в Харків, далі їдете Україною — як ви будете спілкуватися, створювати осередки? Як це буде відбуватись?
Я щиро сподіваюсь, що ми будемо швидко розвиватися, і вкотре скажу: дуже важливо, що є ідеологічні засади, про які ми повідомляємо з самого початку — підпиши Маніфест! Багато людей кажуть: «Боже, треба писати Маніфест українських лібералів, ліберали — незрозуміле слово»… й так далі. Але ж дивіться, ми просимо підписатися не під назвою документу, а під змістом. Ми відразу повідомляємо детально про всі ідеологічні зачади. Почитай, бо, можливо, ти донині вкладав в ідею лібералізму щось інше?
У нас правий лібералізм. Це про економічну незалежність, про те, що ми самі дамо собі раду з тим, як жити та що робити. А держава має забезпечити сервіс і т.д. Вірю, що ми будемо рухатись швидко й динамічно, бо в суспільстві вже визріло бажання реальних змін.
Сподіваюся, що у нас вистачає людей, які встояли від такої психологічної навали, яку багато хто зараз використовує з наших ворогів, мовляв: «багато чого не вдалося, є зневіра, зневага до тих, хто щось робить». Ми їдемо в Харків, Дніпро, Львів та Одесу, щоб знайти споріднених за поглядами людей. Ми хочемо сказати: давай разом працювати над спільною метою! Це якраз є дієвим інструментом для того, щоб розвиватися. Ми не ставили собі за ціль прийти і знайти, хто буде твоїм представником. Нам не потрібні представники, потрібні справжні партнери.
Але хто ваша аудиторія? Точніше, хто ваші партнери саме в регіонах (бо активісти теж є різні)? Кого б ви хотіли бачити серед партнерів?
Це середній клас. Люди самодостатні. Ті, хто знає, як собі заробити на життя, хоча це непросто. Це люди, які певною мірою призвичаїлися, що їхній бізнес розвивається не завдяки сприянню міської влади, а, скоріше, всупереч.
І ви берете на себе завдання навчити цих людей, наприклад, правильно працювати в міський раді?
Ми точно можемо поділитися досвідом. Я дуже обережно ставлюся до того, коли хтось когось намагається вчити. Але в нас є досвід п'яти років роботи, скажімо, в Київраді. Ми багато чим можемо поділитися. Дати, наприклад, готові проекти рішень, проекти ухвал. Ну й плюс досвід. Я, як голова депутатської групи, точно можу з майбутнім головою фракції поговорити про те, які є аспекти і яка специфіка.
Чому Харків перший у вашому турі країною?
У мене є свої специфічні сантименти. Коли я шукав, куди вступати в військове училище (це було в 1983-му році), думав вибрати Харків. Та все ж вступив до Києва. Але поза тим, от сьогодні ми в Харкові, завтра будемо в Дніпрі і я відчуваю повагу до цього міста. Всі ми розуміємо, наскільки зараз все не просто для Харкова. Раніше Київ був ближчий до фронту, а тепер все навпаки — Львів доволі віддалений, а Харків на межі. Харків і Дніпро — це внутрішня відповідальність, але про це говорити трохи незручно. Просто ми маємо внутрішні переконання, з чого починати.
Але Харків — таке специфічне місто. Часто буває, коли хтось приїжджає з новим проектом, розповідає, як усе круто, а ми слухаємо й розуміємо, що ми про це говорили три роки тому і зараз уже на іншому етапі. Можливо, тому що ми близько до війни та вимушені приймати швидкі рішення. Приїжджають, ми слухаємо: у принципі, звучить непогано, але це малодієво...
Це якраз квінтесенція того, що саме хоче продукувати громада. Бо прийти зі своїм статутом і його нав’язувати, навіть якщо він про якийсь дуже класні речі, не завжди дієво. Спочатку треба переконатися навзаєм, що дійсно погляди співпадають. Особливо в рамках політичної діяльності це вкрай важливо, бо політика як інструмент впливу є найбільш потужним і ризикованим: там багато загроз, спокус, але поки що — це найбільш дієвий інструмент. І коли кажете про активістів, то безперечно за ними є потужна сила. Але вона має бути не силою спротиву, а силою творення, адже активісти можуть реально впливають на рішення, яке приймає, наприклад, міська рада. Все це я до того, що кокетування і фрази «політика не для мене» — не на часі. Ну а для кого ж політика?! Поки вона лишається кимось творена, вплив на ситуацію навколо дуже обмежений.
Які ваші більш-менш реальні плани на найближче майбутнє?
Говорю предметно: зараз ми готуємося до ІІІ Форуму українських лібералів, де представимо відкритий лист до кандидатів у президенти, які пройдуть у другий тур. Там ми окреслимо червоні лінії: що робити, чого не робити. І в залежності від діалогу, який встановиться (або ні), будемо формувати свою позицію.
Тобто це вже будуть висновки вашої діяльності саме зараз?
Так. Умовно кажучи, хтось із кандидатів скаже, що все це підтримує і є з нами. Тоді ми будемо готові забезпечити для нього людей, які готові втілювати ці державні політики і життя. Після цього буде другий тур виборів, і, я думаю, ми вже підемо на установчий з’їзд партії.
Тобто це вже зараз — політичний рух?
Для мене персонально — так. У нас демократичне середовище, тому я можу говорити дуже чітко про себе: я вірю, що ми рухаємося в напрямку політичної сили, яка візьме участь в парламентських виборах. Важливо ще одне зазначити: вибори — не є самоціль. І ніхто не знає, яка буде каденція наступної Верховної Ради, може, вона буде недовгою. Тому для тих, хто хвилюється над питанням: «що ж я буду робити без мандату?», маємо відповідь — працювати! Тим паче, цієї осені відбудуться також вибори місцеві, що не менш важливі.
Перебуваючи в Харкові, ми розуміємо, що Схід України певною мірою формуючий з точки зору позиції суверенної та незалежної держави. Я б дуже хотів, щоб ми дійшли згоди і не казали, що політика — це брудна справа. Ми всі маємо розуміти та пам’ятати: політику роблять люди.
А «Кадровий резерв України», який ви зараз збираєте, можна сказати, що ви зараз підбираєте членів партії?
Необов’язково. Бо взагалі членство в партії не татуювання. Людина може підтримувати цінності, навіть підписатись під Маніфестом, не прагнути стати членом партії. Це ж нормально.
«Кадровий резерв України» – ініціатива руху «Люди важливі», основною метою якого є підготовка професійних команд для впровадження реформ виконавчої та законодавчої влади України.
Але можна бути учасником «Кадрового резерву»?
Безумовно. Я думаю, найкращий аргумент на користь того, щоб бути в команді — це відчуття, що це дієва команда, . Що це не просто престижна команда. Це команда, яка працює за зрозумілими правилами і має точні цілі.
А що дає участь в «Кадровому резерві»?
Знання! І люди зі знаннями та досвідом у різних сферах державного управління та в місцевих органах влади будуть ділитися цими знаннями. Ти можеш набути досвіду не просто з підручників, а від спілкування з живими людьми.
Ці спікери будуть приїжджати в міста?
Так. Але спочатку ми подивимося, який буде відгук. Там, де він буде активніший, ми будемо влаштовувати зустрічі.
Чи є у вас лідер або у вас горизонтальна структура?
Я вірю в те, що ті , хто йде в політику — це в будь-якому випадку люди активні, і вони всі мають лідерські складові. Не треба боятися лідерства. Важливо, щоб внутрішня лідерська енергія та амбіції були двигуном, а навігаційною системою (я інженер-авіаційник) — цінності та ідея.
Тобто у вас горизонтальна система лідерів?
Так. Багатошарова.
Про цінності руху можна дізнатися, прочитавши Маніфест українських лібералів. З новинами руху можна ознайомитися тут.
Цей матеріал є партнерським. Створений на замовлення Громадської організації «Люди важливі».
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
