«Друзі, всім привіт. Вас вітає проект «П’ятий Харків». Мене звати Сергій Жадан, а поруч зі мною Сашко Положинський. І ми знаходимося в Харківському літературному музеї. До речі, це диван Павла Григоровича Тичини», — так невимушено почалася розмова двох українських музикантів і громадських діячів Сергія Жадана і Сашка Положинського. Діалог вийшов настільки жвавим і цікавим, що ми вирішили його майже не коротити.
На цьому дивані були написані найкращі твори української поезії 20-го сторіччя... Ой, ти знаєш, я б говорив про Тичину, як про найтрагічнішу поетичну персону 20-го сторіччя, який своїм трагізмом чимось дорівнює навіть до Тараса Григоровича Шевченко... А ти взагалі як до музеїв ставишся?
До музеїв?
До музеїв, так, от любиш по музеям ходити?
Я люблю ходити по музеях і час від часу їх відвідую. Не так часто, можливо, як би вартувало людині культурній, але, думаю, частіше, ніж в музеї ходять люди абсолютно безкультурні.
А коли ти востаннє в музеї був?
Боюся, боюся помилитися, але я думаю, що останній музей був в мене не в Україні.
А де?
У Швейцарії. Я там був в музеї, ну, можливо не дуже доречно про це говорити, в музеї, цього... Гігера, художника, знаєш, що Чужого зробив. Але, на щастя, після того я був в музеї історії Берна і це якось...
А нема в тебе такої штуки? Знаєш, Мирон Богданович Маркевич, наш великий тренер, з усіма своїми командами коли вони колись прилітали на (хотів сказати на гастролі) виїзні матчі, вони завжди йшли обов’язково в музей. Ти от не ходиш?
Я от не знав цього. Ні, я ходжу, коли є можливість, я ходжу. І, навіть, інколи я заїзжаю, щоби зазирнути в якийсь музей. Ну, в мене таке трапляється.
А в Україні маєш такі ось улюблені місця саме музейного плану? Не обов’язково літературні музеї.
Ой, зараз... Я, безперечно, їх маю. Але, я думаю, що вони не такі, щоб я одразу так згадав. Ну, по-перше, Хортиця ― музей?
Безперечно.
Там я буваю регулярно.
Навіть кліп там знімав...
І кліп там знімав, так. І це величезний музей під відкритим небом, там є де розвернутися, от тобі вже один приклад. Частенько я буваю в музеї в Петриківці. Проїздом. Він так, відносний музей, але все ж таки... Музей петриківського розпису. Ну я буваю, буваю в музеях. Я колись навіть заїжджав навмисно, от згадав, просто тут недалеко, навмисно заїжджав під Путивлем в музей Ковпака, наприклад. Ну, цікаво мені.
А така дивна річ, дивись, от ми, українці, постійно нарікаємо на свою історію...
Все, згадав. О! Дуже мене колись вразило... кілька навіть експозицій в історичному музеї в Дніпропетровську... в Дніпрі. Ну тоді, я ще був в Дніпропетровську, тобто. Там кілька залів експозицій просто суперові, і я був під величезним враженням. І, пам’ятаю, що я навіть радив людям. Бо я був там в один день і в музеї історичному, і в музею Яворницького. І щось музей Яворницького, чесно кажучи, не дуже мені. Але, от історичний, кілька експозицій по козацтву і козацька доба, в принципі, непогана там. Здається, навіть історії минулого століття там, визвольні змагання... тут боюся помилитись. Пам’ятаю, що от козацька і післякозацька доба дуже мені сподобались.
Дивись, ось така дивна річ, я почав говорити про нарікання українців, у нас же в багатьох містах є музеї. Хай вони там не супер-пупер обладнані, але цікаві.
Є дуже класний музей в Користині, теж мені сподобалось, пам’ятаю. Ну, можливо, не так музей мені сподобався, як екскурсія, яку мені там зробили. Там тітонька така, щось вона на мене запала. І така: «Давайте я вам проведу цю екскурсію»... Ще згадав, дуже мені сподобалось в Коломиї, в музеї народної творчості, чи якось так він називається, теж дуже класні експозиції.
Що людей примушує по музеях ходити, от як думаєш?
Я не знаю за всіх. Як завжди, якісь там цікавинки. От було круто ось у знову згаданому музеї історії Берну. Ти ж пам’ятаєш, мабуть, теж читав в дитинстві всякі там книжки, де згадувались тайлери...
Ну звичайно.
Всі ці пістолі, піастри і все-все це літературне, що ти собі уявляв, нарешті ти побачив наживо. Це все ж цікаво, мені здається.
Та, по Берну, в принципі, по місту, як по музею ходити можна.
Ну там по всій країні, як по музею. Там дуже дбають про те, щоб зберігати історію. На жаль, в Україні цього ще немає...
От ми сидимо на канапі Тичини. Як в тебе взагалі з літературою складалося?
Все прекрасно в мене склалося із літературою. Чи ти маєш з предметом літератури?
З предметом.
Ось там не дуже складалося...
Чому?
Я багато творів не міг подужати в школі.
Озвуч увесь список (сміється). Очевидно, Панас Мирний?
До речі, я Панаса Мирного перечитував ще...
— В мене є цікава історія з літературою. Я в Києві п’ять років знімав квартиру у доньки чоловіка, який в радянські часи відповідав за всю цензуру.
— Там були скальпи письменників?
Ні. Там була певна певна кількість книжок, які не дуже були потрібні господарю, з написами. І я спитав, а вона мені сказала. Я в хазяйки спитав.
«Дякую вам, Іване Івановичу, за дбайливе ставлення до літератури, за ретельне...»
Я, до речі, там прочитав класну книгу з таким підписом. Від авторів, чи від автора, коротше кажучи, гонєво на українських буржуазних націоналістів, я забув, як вони називались... І там же я прочитав щоденники Довженка, щоденники Вернадського, правда, без підписів, тут брехати не буду. І там же була книжка Панаса Мирного, теж без підпису. Але я кайфанув від Панаса Мирного, до речі.
А в школі?
А в школі я не подужав російську літературу, «Війна і мир», там, усі ці Анни Кареніни, Достоєвського, ну короче, усе це.
Ну, тебе вчителька української літератури виділяла, мабуть? Ти, мабуть, писав добре твори з української літератури?
Я писав вірші. В школі. А я, знаєш, як прохавав фішку, я тобі скажу: я просто лінувався писати твір, а вчителька якось сказала, що можна писати вірш. Вірш на сторінку. Я щось раз написав вірш, і тема зайшла. Отримав п'ятірку. Ну, ставили п’ять, знаєш, п’ять за грамотність, п’ять за зміст. Отримав п’ять/п’ять. І одразу там: «Оооо!». І я такий: пішла тема. І я навіть, коли складав екзамен з української мови та літератури, це десь сьомий клас, чи що, і там, я так розумію, це вже підсумковий екзамен, там крім нашої вчительки ще якісь вчителі. І вони вирішила там, ну, понтанутися, дивиться, який в наш учень, і вона так: «А ти можеш щось зі своїх віршів зачитати? Він, до речі, пише вірші». І я такий: «Та!». Ну і я щось такий там, зараз я тобі зачитаю, поржеш. Ось я зараз просто згадав цю історію.
Солдат, ідучи в бій, на кулемети,
Шепоче слово рідне нам усім.
Воно знайоме жителям планети.
Це слово, що заходить в кожен дім.
Я писав пару віршів, оце, в газету «Радянська Волинь». І мені прийшла відповідь, що «ваші вірші ще заслабенькі, щоб друкуватися в нашій газеті».
(сміється) Слухай, так оці твої віршовані твори, вони якось переносилися на російську мову? Російською ти писав чи ні?
Ні, вірші навряд чи я писав російською, хоча, боюся, здається, не дуже... Я в школі брав участь в олімпіаді з російської мови і навіть перемагав. А потім змінилася вчителька і інтерес впав. Бо та вчителька дуже така сексапільна була...
Ти втратив інтерес?
Втратив.
Добре, якщо поговорили ще про твоє дитинство: диван от, сексапільна вчителька... А які у вас вдома книги були?
Книги, книги... Ну, взагалі, мені пощастило, в мене, по-перше, дід був книгоманом і я мав доступ до його бібліотеки. Але він, власно, любив таку пригодницьку літературу, от всі там Дюма...
Знаєш: здаєш літературу ― отримаєш книжку. От мій дід оцим промишляв, він здавав літературу. А батьки мої постійно щось виписували.
Я не скажу, що багато з того перечитав, але було, що читати, було, чим займатися. Я тобі ще кажу, що багато які книжки перечитував. Наприклад, вже згадуваний Луї Буссенар «Викрадачі діамантів», така книжка була. Наприклад, чи Дюма, чи Жюль Верн, чи Майн Рід ― прочитувалися багато разів, Фенімор Купер.
Слухай, ти навчався в Луцьку, це обласний центр, так? А живих письменників до вас водили?
В інтернаті я вчився, військовому інтернаті, це мені було п'ятнадцять-шістнадцять років, але це ще шкільна освіта вважалася, і я вчився у Львові, потім повернувся назад. Так от. Таких прям письменників ― ні, але до нас до дому якось заїжджав Євген Дуда.
О, а що він у вас робив?
Мій тато був директором зоомагазину і, крім того, вдома додатковим джерелом прибутку родини Положинських...
Торгівля хом’ячками?
Ні, рибками. Одна кімната в нас була як розсадник рибок.
Ух ти.
Ну, до певного моменту, поки діти не підросли і дітям вже потрібно було окрему кімнату. І пан Євген заїжджав до батька, я так розумію, за рибками. Так от, я в 96-му році переміг у «Перлинах гумористів», і головою журі був саме Євген Дуда. Але, звичайно, він мене не пам’ятав. Це вже потім, коли ми спілкувалися після нагородження, фуршет був, чи що, я йому нагадав цей епізод. І він такий: «О, то дійсно, ваш батько?». Так цікаво завернулась доля. Ще письменник Олег Покальчук, луцький, теж мого тато знайомий.
Я виростав серед книг, я постійно читав. Я в дитинстві багато перечитав, можливо, то не завжди була література високого гатунку, але я завжди читав. Я собі і зір трошки зіпсував через те.
Це ти зайве сказав, це така маленька антиреклама читання, ми ж все таки повинні це пропагувати: читання, літературу і літературні музеї .
Але зараз я вже знаю, як правильно читати. Треба правильно позу зайняти.
Коли тобі 10 років, ти не думаєш про те, як правильно вибирати позу, ти лежиш і читаєш Буссенара свого.
Так, але зараз я про це сказав, щоб якийсь 10-річний читач почув це і звернув увагу.
10-річні читачу, ви слухаєте, що говорить Сашко?
Правильна поза і хороше освітлення.
Це зараз про книжки говорять.
Та не тільки.
Слухай, а щоб якось завершити нашу розмову, скажи...
А ми завершуємо?
Та я думаю...
Чому усі розмови такі короткі.
Ти просто багато говориш (сміється). Слухай, така річ, що в тебе вдома зараз з книжками? От в тебе навколо ліжка лежать якісь книжки? Ти, лягаючи спати, читаєш у неправильній позі?
Я намагаюся хоча б півсторінки прочитати.
І що в тебе останнє на ліжку? Що ти залишив, їдучи до Харкова?
Чого залишив? Я взяв з собою, у рюкзаку, можеш перевірити. І ця книжка провела ніч біля мого ліжка, я взагалі брехати не буду, я прочитав мало, я вчора був дуже вимучений, але пару сторінок... Генрі Форд «Моє життя та робота». На книзі є моя рекомендація, бо я коли читав її у скороченому варіанті, у російському перекладі... А перед тим, до речі, прочитав повністю Юрія Косача, племінник Лесі Українки. Відкрив його для себе, взагалі дізнався про нього існування лише влітку минулого року, знову ж таки, випадково. Зайшовши в книгарню, а в книгарні я заходжу постійно, подивитися, пошукати. Я можу навіть там кілька годин провести, в книгарні.
І нічного не купивши, піти.
Дуже рідко. Я, навпаки, здебільш...
А є така річ, що не можна виходити з книгарні без книжки, є в тебе таке?
Є, я можу вийти, якщо я нічого не знайду, але зазвичай знаходжу, більш того, я навіть іноді в супермаркетах знаходжу книжки, варті уваги. Ну серйозно. До речі, ти теж продаєшся в супермаркетах.
Я хотів сказати, що це все дуже хороша тенденція ― коли зірки музики, зірки політики, журналісти, взагалі медійні персони, рекомендують книги. Те, що ти рекомендуєш Форда, і те, що, я знаю, Слава Вакарчук зараз ініціював видання історії України одного американського вченого. І те, що хтось з видатних людей постійно рекомендує читання...
Дехто ще й пише.
Дехто пише, так, до речі... По-моєму, це дуже гарна річ. Тому що, як це не дивно, це очевидна річ, треба пропагувати читання. Треба пропагвати читання?
В мене є одна пісня, називається «Омана». Вона «Омана», тому що це про кохання, але там є рядок, який, власно, ще згадує приказку, яку я ще з дитинства собі відклав в пам’яті і послуговуюся нею. Що кожна людина ще із школи пам’ятає: хто багато читає, той багато знає. Зрозуміло, я книжок багато прочитав, щось давно забув, а щось запам’ятав. Та головне, що я навчився володіти словом, ось, це цитата з моєї пісні.
Я думаю, ось на цій оптимістичній ноті, дорогі діти...
І дорослі.
І дорослі, так.
Читайте книги, любіть літературу, купуйте книги, це дуже важливо, підтримайте вітчизняного виробника, слухайте українську музику, приходьте в харківський літературний музей. От Сашко рекомендує.
Я ще музею не бачив, але вже рекомендую.
Це авансом, так само, як з книгою Форда. А з вами був «П’ятий Харків», і до наступної зустрічі.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин