Під час освітньої (не)конференції EdCamp ми поговорили з Лілією Гриневич, міністеркою освіти і науки, про те, якою буде Нова українська школа, як вчитимуться вчителі і що робити з булінгом у школах.
Ви вже вдруге приїжджаєте на EdCamp. Чим важливий цей захід для вас і для освіти в цілому?
У реформі освіти та в реформі школи провідною силою є вчителі. Ви можете зробити новий стандарт освіти, ви можете покращити освітнє середовище, але якщо вчителі не будуть використовувати ті методики, які допомагають дітям отримати реальні компетентності для ХХІ століття — а це не лише знання, а й вміння їх застосовувати, вміння критичного мислення, вміння бути креативним, вміння відстоювати свою думку, аргументувати. Це неможливо зробити способом традиційного навчання, коли вчитель приходить, щось розповідає, діти запам’ятовують, читають підручник, після того відтворюють — це вже давно минулий день.
Інформація зараз збільшується в геометричній прогресії, тож фактично дитину треба навчити вчитися, вміти аналізувати й вміти працювати з іншими, вміти співтворити з іншими. До речі, саме ці якості очікують роботодавці в 2030 році від потенційних працівників.
Це те, що називається «м’які навички», яким, на превеликий жаль, у школі мало приділяють увагу. Мене цікавить спільнота активного вчительства, — а саме EdCamp є майданчиком, що збирає таких вчителів, яких сюди ніхто не загнав, не сказав їм сюди обов’язково приїхати, а вони захотіли поїхати самі. Це люди, які вже сьогодні, не чекаючи вказівок згори, використовують активні методи навчання, які вже по-іншому дивляться на освітній процес і йдуть на кілька кроків попереду від інших колег. Я бачу саме в цій спільноті основну опору в реформі «Нова українська школа».
Освіта вчителів: які зміни чекають на них? Зараз вона дуже часто буває «для галочки». Чи зміниться це якось?
Ви поставили дуже важливе питання, тому що вчитель — це така професія, що він мусить весь час вчитися, оскільки світ дуже змінюється та діти міняються. В залежності від того, як швидко змінюється світ, ці діти, які народжуються, адаптуються до інших темпів. Якщо цей розрив дуже сильний між тим, як вчитель вчить, і сприйняттям дитини, це повністю демотивує дитину. В результаті діти втрачають дуже швидко інтерес взагалі ходити до школи. А школа нам потрібна, тому що ми готуємо наших майбутніх громадян, школа потрібна самим дітям для успішної професійної та особистої реалізації.
Ми міняємо як підготовку молодих вчителів, так і підвищення їх кваліфікації. Почали з підвищення кваліфікації.
Наприклад, ви знаєте про те, що з 1 вересня 2018 року починається перший клас Нової української школи — це новий державний стандарт, нове освітнє середовище. І нам треба було підготувати водночас понад 20 тисяч вчителів. Ви розумієте, що це складно: по-перше ми навчаємо новим речам, нам потрібні нові тренери, і лише завдяки великій співпраці з громадськими організаціями, такими, як EdCamp, EdEra, «Освіторія», ми змогли підготувати змішаний курс навчання, де є заочно-дистанційне навчання, де спочатку є дистанційний курс, який мали пройти всі вчителі. Після того пройшли три сесії очного навчання, де вони ці активні методики вже пробували втілити на практиці.
Нам треба міняти саму систему підвищення кваліфікації, щоб вчителі могли отримати ту кваліфікацію, якої вони прагнуть і хочуть.
До цього часу в нас був Інститут післядипломної освіти: ти повинен прийти раз у п’ять років, отримати певну кількість годин, і в результаті ти вже здійснив своє підвищення кваліфікації, як ви сказали, «для галочки».
Ми хочемо посилити конкуренцію на цьому полі, тому що у нас є громадські організації, такі, як EdCamp, які спеціалізуються на певних модулях. Наприклад, хтось займається освітою дітей з особливими потребами, інклюзивною освітою, хтось займається активно-пошуковим навчанням, хтось — інноваторським і дослідницьким навчанням для старшокласників з природничих предметів. Наше бажання — з 2019 року підготувати в законі про загальну середню освіту, проект якого буде вноситись у парламент, можливіть для вчителя свою кількість годин, яку він має пройти за п’ять років, набирати кусочками, як пазли, і обирати. За вчителем до школи буде йти частина грошей на підвищення кваліфікації, і вчитель, якщо вважає, що хоче піти в певну організацію, може, наприклад, 15 годин підготовки пройти в ній і дізнатись про такі методи навчання. Це забезпечить як зростання якості підвищення кваліфікації, так і свободу вибору для вчителів.
Найгірша проблема, як я думаю, у нас на сьогоднішній день — з підготовкою в педагогічних університетах. Нам дуже важливо, щоб наші педагогічні університети були форпостом, тими, хто обороняє цінності Нової української школи, хто так підготує майбутніх вчителів, що вони будуть чітко розуміти, з якими методами вони йдуть до цього нового покоління українських дітей.
На жаль поки що так не є. І я, в першу чергу, розраховую на активність тих викладачів-інноваторів, які є в наших університетах, і на проект, який ми зараз розробили в рамках міждержавної угоди з Фінляндією. Фіни вважаються у світі найкращими з підготовки вчителів, і саме з ними ми будем працювати над реформою педагогічної освіти в Україні.
Ви згадали про те, що сюди не зганяли вчителів. А що робити тим, кого зганяють, наприклад, на мітинг політичної партії? Як побороти використання вчителів в якості адмінресурсу?
Вчитель не має жодного обов’язку брати участь в подіях, які не стосуються його посадових обов’язків. Участь у мітингах політичних партій не має жодного відношення до посадових обов’язків вчителя, тому заганяти його через школу — це, по-перше, порушення будь-яких правил роботи вчителя. Він туди може піти лише якщо у нього є особистий вибір. Він є людиною, громадянином України, — і якщо вчитель підтримує ту чи іншу політичну силу та в неробочий час піде кудись на мітинг, як фізична особа і це не буде спонукатися через адміністрацію школи, ви не можете заборонити вчителю — він вільна людина.
Але якщо це спонукається, то вчитель повинен сказати: «Цього немає в моїх посадових обов’язках, я туди не піду, я не вважаю, що це місце для проведення мого вільного часу». Тому що в свій вільний час вчитель, як вільна людина, сам розпоряджається собою. І тут вчителі своїми діями повинні показати ті цінності, які вони утверджують в дітях. Тому що, якщо ми хочемо бути вільними й виховувати вільних громадян, то ми маємо пам’ятати, що раб ніколи не виховає вільну людину.
Ви можете розказати дітям про якісь цінності та про високі матерії, але якщо дитина бачить, що в житті ви користуєтесь іншими цінностями, то вона ніколи вам не повірить і втратить до вас взагалі будь-яку довіру.
Те саме стосується батьків: якщо вони навчають дитину тому, якою вона повинна бути, а самі своєю поведінкою демонструють абсолютно зворотні приклади, дитина втратить довіру до них і буде моделювати, навіть підсвідомо, їхню поведінку.
Нова школа — це і нове матеріальне забезпечення, бо ми звикли до того, що школи дуже часто бідні. Як зміниться це?
Цьогоріч ми робимо безпрецедентні інвестиції в нове освітнє середовище: наприклад, лише для початкової школи ми дали мільярд гривень на обладнання перших класів, ще мають додати місцеві бюджети. Але цього все одно не вистачить, що зробити в усіх школах в однаковій мірі, тому місцеві органи влади повинні провести аудит.
Що в нас склалося, особливо у великих містах? Є комунальні школи-оази, в які водять своїх дітей багаті люди, чиновники, ті, хто приймають рішення. Такі школи впродовж років першими отримували обладнання, в них в першу чергу міняли меблі, або за гроші батьків, або за гроші бюджетів. Зараз ідея полягає у тому, що початкова школа має стати однаковою для всіх. Це велика несправедливість, якщо шестирічна дитина потрапляє в гіршу школу тільки тому, що вона народилась у непрестижному соціальному прошарку, чи в якійсь непрестижній місцевості.
Ми інвестуємо для того, щоб органи місцевого самоврядування провели аудит і не розмазали все рівним шаром і щось там докинули в благополучні школи, в яких і так все є, — і мультимедійні дошки, парти і всю решту, — а підтримали ті школи, які цього не мають і не бачили нових парт вже понад 10 років.
Зараз дуже важливо, щоб громадяни на місцях проконтролювали це. Ми цими грошима не розпоряджаємось, ми все віддали на місця, дали рекомендації щодо того, що закуповувати.
Бо для нас важливо: якщо ми робимо таку інвестицію, то це мають бути парти, за допомогою яких можна конструювати освітнє середовище. Щоб діти не тільки сиділи по 35 хвилин в рядах, а можна було конструювати роботу в групах і роботу в колі.
Важливо, щоб купили не якісь старі меблі, які залежались на складах, щоб допомогти отримати гроші куму-брату-свату, а щоб це відповідало певним критеріям: і ортопедичним, щоб діти могли нормально себе почувати, бути здоровими, і щоб ці парти регулювалися, бо дитина в початковій школі росте, і відповідно потрібно регулювати висоту. Вимог є багато, і ми можемо досягнути успіху тільки в співпраці з органами місцевого самоврядування і контролем громадян.
Що робити з булінгом у школах?
Дуже важке питання. Почнемо з того, що довгий час школа закривала очі на це питання і казала «Це не ми. Це відбувається десь там на подвір’ї, в позаурочний час, або в туалеті, коли ми не бачимо». Ця проблема критична і дуже важка, тому що через булінг частина дітей виходить зі школи зі зламаними критеріями самооцінки, це потім впливає дуже негативно на їхнє життя.
Ми хочемо достукатися до душі та цінностей тих 80% дітей, які не знущаються, але спостерігають за знущанням над іншими, або навіть знімають його на свої мобільні телефони.
Потім це проектується на наше суспільство, і коли відбувається море несправедливості, а всі проходять повз, ніхто навіть свого голосу не піднімає, тому що не хоче мати жодних неприємностей. Так ми нічого не змінимо в цій країні, і це починається з толерантного ставлення до булінгу. Знущається 5-7 відсотків дітей над десь 10-ма відсотками — залежить від середовищ, все ж таки в деяких школах є якісь правила, які намагаються цьому запобігти. Решта — дивиться на це, як на театральне дійство, та їх не зачіпає ця біль і несправедливість, яка відбувається. Не знаю, чи вдастся нам змінити ці 5-7 відсотків, тому що дуже часто це вже діти, які мають певні проблеми, вони можуть бути з родин, де б’ють одне одного, з середовищ, де є жорстоке поводження, і такі діти проектують потім це на свою поведінку в школі.
Натомість, за результатами соціологічного дослідження, менше половини з тих дітей, над якими знущаються, признаються потім про це вдома, а ще менша частина, 20-30 відсотків, признається шкільному психологу або якомусь близькому вчителю. Складно навіть витягнути це на поверхню.
Ми зараз розпочали цілу кампанію з Ніком Вуйчичем, ми з ним робимо відеоматеріали, щоб це могли використовувати у школах, і так само ми повинні відпрацювати методики для шкільних психологів і вчителів, як розпізнавати і працювати проти булінгу.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
