Увага ЗМІ до переселенців помітно згасає. Загальна кількість інтерв’ю чи розлогих репортажів про їх життя все менше. Активісти та журналісти з одного боку погоджуються ― мешканці Харківщини вже звикли і немає причин наголошувати, у чому різниця між новими та старими сусідами. Але з іншого боку – повсякчас розголосу набирає скандальна подія чи поверхневий аналіз лідера думок, що серйозно дискредитує переселенців. І виходить, що на фоні практичної інформаційної тиші тих, хто переїхав зі сходу, згадують частіше за все тільки у зв’язку з негативом. Або, звісно, у контексті нечастих законодавчих змін, у яких громадян представляють як «групи» чи «категорії населення», нівелюючи те, що це перш за все українці, яким іноді досі потрібна допомога.
Пік цікавості до людей, що приїжджають до Харкова та області, у харківських ЗМІ минув близько року тому. Як розповідає Єва Гукалова, одна з ініціаторок руху допомоги переселенцям, що отримала міжнародну нагороду Refugees International, нині менеджерка Українського фонду «Благополуччя дітей», у 2014 і 2015 роках тема жителів сходу постійно знаходила себе у репортажах, сюжетах та повідомленнях.
Щоправда, багато з тих матеріалів містили неправдиві факти та показували лише правопорушення нових харків’ян: «Ми намагалися постійно реагувати на повідомлення у місцевих ЗМІ про «сєпарів», які розвішують прапори ДНР, обкрадають квартири чи влаштовують п’яні дебоші. Ці історії, приправлені додуманими фактами та «страшилками» дуже активно переймали соціальні мережі. Тому ми активно співпрацювали з журналістами та показували переселенців як людей, намагалися викликати співчуття до них та розкривати Харків як гостинне місто. З часом ситуація переломилася і до нас почали звертатися медійники з проханнями допомогти зробити матеріали про життя переселенців та їх успіхи».
Зараз, на її думку, ЗМІ на ці теми готують замало статтів чи сюжетів. Волонтер «Станції Харків» Юлія Піменова розповідає, що фокус уваги медіа змістився до міжнародних програм або змін у законодавстві, пов’язаними з ВПО.
Невипадкові випадки мови ненависті
Одначе у ЗМІ мова ненависті все рівно зустрічається, хоча зараз це здебільшого звучить від opinion maker’ів . Зокрема, активістки відзначають, що їм доводиться боротися з наслідками висловлювань міністра МВС Арсена Авакова про криміногенну ситуацію у регіонах, де найбільше переселенців. Або поширенням заяви директора видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Івана Малковича про неприйнятну модель поведінки вимушених переселенців у Києві.
До того ж з загостренням ситуації на Донеччині посилюється увага до людей, які приїхали звідтіля. Принаймні Єва вважає, що як раз зараз соціальні мережі знову рясніють агресією до громадян, що покинули свої домівки на сході. «У ЗМІ помітно впав інтерес, бо до теми звикли і вона стала частиною життя, хоча для більшості зовсім не радісною. У цей же час у соціальних мережах я бачу знову дуже багато негативу та агресивних повідомлень. Думаю, що це навмисно вирощене в людях».
Хоч правозахисники і заявляли, що харківські ЗМІ досить толерантні до переселенців, узагальнення, стереотипізація все ж не поодинокі явища у регіональних медіа. Коли у заголовках трапляються згадки походження людини («Житель Краматорска убил...» «Житель Луганской области ограбил....») , це вже може бути виявом мови ворожнечі. «У новинах з негативною конотацією у заголовок виносити національність, стать, походження чи релігійну приналежність не варто. Оскільки це, по-перше, справді може бути розцінено як мова ворожнечі по відношенню до соціальної меншини, та по-друге, такі повідомлення негативно налаштовуватиме суспільство проти цієї меншості», ― зазначає експертка Інституту масової інформації Олена Голуб.
Познайомити відстороненних, помирити ображених
Натомість теперішні умови все ще вимагають від харків’ян терпимості та готовності допомагати. Переселенці, які навчаються або працюють, мають включатися в життя громад та ставати долученими до суспільних завдань громад, до яких переїхали. ЗМІ у цьому випадку виконуватимуть класичну роль медіа, тобто посередника, збираючи проблеми та бажання одних та передаючи іншим.
Як зазначає волонтерка «Станції Харків», з місцевих ЗМІ переселенці надають перевагу телебаченню та онлайну. «З розмов ми знаємо, що нові харків’яни дивляться місцеве телебачення та читають інтернет-ЗМІ, хоча не усі, а тільки близько п’яти». За її словами, це в основному сайти, які не є найтоповімишими за відвідуваністю. Вона також називає ті, які працюють за принципом громадської журналистики. Деякі місцеві інтернет-ресурси, які вважаються популярними, як раз навпаки практично не готують матеріали про проблеми, пов’язані з колишніми жителями сходу і навіть вкрай рідко публікують новини за темою. Тобто редактори свідомо не вважають їх своєю аудиторією та не інформують хоч про які суспільно важливі новини для вимушених переселенців.
Серед харківських ЗМІ, які все ж вбачають свою роль у поліпшенні умов жителів Харкова, що раніше жили східніше, є Медіапорт. Його головна редакторка Тетяна Федоркова веде рубрику Переселенці Live, яка працює за грантової підтримки. Основна задача розділу – зробити так, аби «новини регіону сприймалися переселенцями як стосовні до них, а інформація про ВПО сприймалася харківською громадою як невід’ємна». Тетяна підтверджує загальне зниження інтересу медіа до теми, але першочерговою причиною називає зменшення кількості людей з Донеччинини та Луганщини у Харкові. За офіційними даними наразі з 380 тисяч на початку 2016 році їх кількість знизилася до 195 тисяч у 2017 році. А те, що про нових харків’ян пишуть в основному в контексті допомоги від держави чи фондів, суттєво віддаляє їх від інших громадян, котрим такої підтримки не надають. «Переселенці наразі позбавлені суб’єктності, що не згладжує, а поглиблює їхню ізольованість та відокремленість і є ознакою неусвідомленої дискримінації», – переконана редакторка.
Вона зазначає, що «Медіапорт» як ЗМІ готовий і далі допомагати ВПО тим, що поширюватиме якісну довідкової та аналітичну інформацію про способи вирішення різноманітних питань, розповідатиме історії їх успіху та навіть невдач, якщо це допоможе іншим переселенцям на новому місці.
Показати правдиву ситуацію та сприяти включенню
Зокрема активістки розповідають, що й досі для переселенців важливо озвучувати проблеми з житлом, зміни у законодавстві та розповідати успішні історії, у тому числі про комунікацію з місцевими жителями та їх власну волонтерську діяльність. «Раніше до нас зверталися із запитами про пошук success story серед вимушених переселенців, нині, за рідким виключенням, про це не говорять. Але таких історій є багато, більше того, за ними можна знімати трилери або драми. Я знаю навіть декількох, хто почав писати власні книги про переїзд на Харківщину та нове життя», ― говорить Єва Гукалова.
Про теми, які турбують зокрема переселенців-студентів, також розповіла Катерина Родіонова, помічниця ректора Луганського Національного аграрного університету, який переїхав до Харкова і у якому навчаються близько 1600 хлопців та дівчат з Луганщини та Донеччини.
За її словами, їм зараз перш за все не вистачає діалогу з державою, бо наразі навіть прийняті закони не приносять тієї допомоги, про яку в них йдеться. Мова йде про соціальні стипендії, які спочатку року не виплачують тим, хто мав борги або погані оцінки, але перездав та виправився.
Діти-сироти ВПО, які не здали якийсь предмет, також наразі позбавлені соцвиплат. «Ми зверталися у Мінсоцполітики та Міносвіти, просили прокоментувати їх власні постанови, у яких йдеться, що після закриття академзаборгованостей стипендії все ж мають нараховуватися. Але коло замкнулося, відповідей, як і коштів немає, бо одні чиновники перенаправляють до інших», ― додає Катерина Родіонова.
Також вона розповідає, що у них навчається багато студентів-спортсменів, які хочуть долучатися до харківських турнірів. «За участь у футбольних змаганнях необхідні фінанси, яких університет надати не може. А у студентів також можливостей сплатити немає».
І на сам кінець
Включення переселенців у спільноту логічне та безповоротнє, адже навіть після закінчення війни відновлення Донеччини та Луганщини йтиме роки, за які їх колишні мешканці все ж асимілюють та стануть частиною Слобожанщини, Наддніпрянщини чи інших регіонів. І наскільки ображеними один на одного будуть старі та нові мешканці громад, буде досить сильно залежати від медіа, їх уваги та компетентності.
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
