П'ять незручних питань до міністерки освіти і науки

Пройшов майже рік від початку впровадження стандартів Нової української школи в початкових класах. Регіони відреагували на зміни по-різному. Як саме, і що чекає на дітей далі, в інтерв'ю «Накипіло» розповіла міністерка освіти і науки України Лілія Гриневич.

«Якщо директор не є лідером реформи в школі, учитель не отримує достатньо мотивації»

— Після старту Нової української школи чи стало зрозуміло: роботу над якими помилками потрібно зробити Міністерству освіти?

— Перший урок стосується нашої співпраці з органами місцевого самоврядування. Субвенцію, яка призначена на створення нового освітнього простору, Міністерство віддає їм. Та, на превеликий жаль, вони дуже по-різному нею розпоряджаються. Є ті, хто докладає гроші та як слід обладнує свої класи, та є ті, хто робить це значно гірше, таким чином дискредитуючи для частини першокласників та їхніх батьків цю реформу. Тому доведеться ще попрацювати над правилами, які спонукатимуть усі органи місцевого самоврядування правильно працювати з цим питанням.

Реформа децентралізації дала на місця досить великі ресурси. Утворюються об'єднані територіальні громади, які обирають голів і мають свій апарат людей, які опікуються питаннями освіти. Дуже часто це люди, які мали небагато управлінського досвіду.

Що ми робимо як Міністерство освіти — виводимо на світло всі ці випадки, не замовчуємо їх. Якщо є ігнорування інтересів навчальних закладів, публічно обговорюємо. Думаю, це взагалі проблема зростання суспільства й розвитку влади в цьому суспільстві, та проблема розуміння людьми, які прийшли до влади, величезної відповідальності, що лягла на їхні плечі.

Друга проблема — яким чином учителі, приходячи у свої класи, застосовують методики та підходи, яким їх навчали при підвищенні кваліфікації. В перший рік реформи ми перепідготували майже 20 тисяч учителів. Але буває так, що вчитель навчався, та насправді дуже частково використовує те, чому мав навчитися. Є проблема і з керівниками навчальних закладів, бо якщо директор не є лідером реформи у своїй школі, тоді вчитель не отримує достатньо мотивації та підтримки для реалізації ідей Нової української школи (далі — НУШ, — ред.). Я знаю директорів, які поки що байдужі до реформи. Звичайно, вчителі, які працюють у перших класах цієї школи, залишаються там наодинці. Прошу не хвилюватися, це не є трендом, і це не основна частина вчителів.

Окрім цього, постало питання оцінювання учнів. Коли в старій школі ви повинні були дати дитині порцію знань, то потім тільки цю ж порцію знань ви й перевіряли. Але зараз ви даєте не лише знання, але й компетентності. Для першого класу було напрацьоване свідоцтво досягнень дитини, яке включало не тільки вміння рахувати чи писати диктанти, а й уміння брати на себе відповідальність, уміння працювати в групі. Зараз питання: а яким свідоцтво має стати в третьому, четвертому класі?

— Як НУШ показала себе у прифронтових школах?

— Звісно, вчителям у прифронтовій школі завжди важче. Там вище рівень тривожності в дітей, у батьків, у самих вчителів. Окрім того, що вони навчаються, вони вивчають речі, про які ми мало говоримо на мирних територіях, де немає відчутного впливу війни. Наприклад, що робити, якщо буде оголошено тривогу, якщо почалася стрілянина, куди ми біжимо? Саме тому ми маємо низку програм із міжнародними організаціями: як навчити і дітей, і вчителів справлятися зі стресом, із цими травматичними ситуаціями, як зберегти свою емоційну цілісність.

Зараз ми маємо понад мільйон сімсот тисяч тимчасово переселених осіб. Серед них є багато дітей. Ми вітаємо тих випускників, які вирішили вступати в українські вищі навчальні заклади. Незважаючи на те, що вони отримали документ (про повну середню освіту — ред.), який ми не визнаємо, тому що він за дивною програмою та зовсім не відповідає стандартам освіти в Україні, ми даємо їм шанс. Нам важливо, щоби вони потім реінтегрували ці території до єдиної соборної України. Ми створили мережу центрів «Донбас-Україна» і «Крим-Україна», куди можуть приїхати наші потенційні абітурієнти з цих територій. Вони заповнюють освітню декларацію — абітурієнт описує, скільки годин він вивчав певні предмети. Але все одно йому доведеться скласти державну підсумкову атестацію. Програма, наприклад, з Історії України, вочевидь, буде різною, і дитина мусить перескласти цей предмет. Можливо, ми зможемо зарахувати математику, але це стає зрозуміло після спілкування з людиною.

Свою можливість навчатися у вищому навчальному закладі вони мають довести, складаючи три іспити: з Української мови та літератури, Історії України і профільного іспиту зі своєї спеціальності.

— Віднині законодавством закріплено право дітей на освіту в лікарнях. Розкажіть про перебіг цього проекту.

— Ми вже пройшли просто стадію проекту та підійшли до системного вирішення цього питання. Є спільний Наказ між Міністерством освіти і науки та Міністерством охорони здоров'я, який чітко розподіляє: що мають робити лікарні та що мають робити школи, щоби кожна дитина, яка знаходиться на довготривалому лікуванні, могла отримувати освіту.

Є три види такого навчання. Групове — коли до дітей приходить учитель і займається, даючи індивідуальні завдання в імпровізованих класах, обладнаних лікарнями. Лікувальні заклади зобов'язані обладнати такі приміщення. Другий спосіб — коли є індивідуальні заняття біля ліжка дитини, бо їй не можна вставати. Третій підхід — дистанційне навчання, бо є діти, в яких порушена імунна система, і вони знаходяться в спеціальних боксах, куди ніхто не може заходити. Тоді навчання здійснюється через комп'ютер. Дитина має лептоп і таким чином спілкується з учителем.

— Чи перевірятиметься виконання Наказу в регіонах?

— Ми можемо робити такі цільові перевірки через Державну службу оцінки якості освіти. Особливо, ми їх робимо тоді, коли чуємо хоча б один сигнал, що це не відбувається. Обов'язок обласних державних адміністрацій це забезпечити.

«Якщо в реформу освіти не будуть вкладатися кошти, це стане змарнованими шансами для дітей»

— Як вплине на реформу освіти обрання нового парламенту?

— Це може серйозно вплинути на реформу. Не приховую цього, а просто кажу так, як воно є. Справжня реформа освіти повинна супроводжуватися інвестиціями. Ми за ці два роки вклали в освіту майже сім мільярдів гривень. Якщо ви будь-кого, хто в цій сфері працює, запитаєте про це, вони вам підтвердять: у школи давно не вкладалися такі суми.

Коли говорять, що вчитель має викладати за новими методиками, але не дають йому засобів навчання, через які він може це робити, це називається імітацією реформи. Для того, щоби піднімався соціальний статус, а отже, й зарплата вчителів, потрібна політична воля щодо пріоритетності освіти. Я можу чітко сказати, що для нинішнього уряду освіта була пріоритетом. Як буде з новим парламентом і новим урядом, ми побачимо. Якщо в реформу освіти не будуть вкладатися кошти, це може стати великим розчаруванням і для батьків, і для вчителів і, головне, змарнованими шансами для дітей.