Офіційно за рік 27 херсонців потрапили в рабство

За роки незалежності від торгівлі людьми постраждало близько 230 тисяч українців. Херсонці не виняток. Торік, за офіційними даними, в Херсоні постраждало 27 осіб. Чому насправді жертв таких злочинів набагато більше та як люди потрапляють у сучасне рабство? Про це «Вгору» розбиралася разом із людьми, що пережили такий травматичний досвід, та експертами.

Слово «наркотрафік» Олена чула хіба що з телевізора.... 

У Олени було звичайне безтурботне життя — люблячі батьки, навчання, плани на майбутнє. Вона й уявити не могла, що в один день все це різко обірветься. Батьки дівчини загинули, і вона опинилася сам на сам з викликами дорослого життя. З іншими родичами молода дівчина спільної мови не знайшла, тож почувалася  самотньою та нікому не потрібною.

Трохи отямившись від втрати, Олена намагалася поєднувати навчання з роботою, грошей хронічно не вистачало. Дівчина ніколи раніше не подорожувала, але вирішила, що за кордоном їй пощастить більше, ніж у рідному Херсоні.

Дівчина познайомилася з іноземцем, який часто навідувався до Херсона. Саме він і запропонував їй омріяну роботу фотомоделлю. Зіграла роль слов’янська зовнішність Олени, адже працювати потрібно було у Гонконзі, а там українських жінок сприймали як екзотику. Обіцяли платити 2 тис. дол. США щомісяця. Єдина умова — роботодавець вимагав термінової відповіді вже за 3 дні. У Херсоні дівчину нічого не тримало, до того ж набридли злидні, тому вона погодилася на пропозицію.

Із херсонкою працювати моделлю до Гонконгу летів хлопець із Одеси, Роман. Адресу готелю молоді люди дізнались вже на місці з повідомлення, номери були оплачені на 2 доби. Два дні їм ніхто не телефонував, і вони час від часу виходили прогулятися містом. Олена та Роман вже неабияк нервували, адже їх власні гроші закінчувалися, китайської вони не знали, так само як і не знали, що їм робити в країні, де в них немає ні друзів, ні знайомих. Пізно ввечері до них прийшов чоловік на ім’я Боб. Він повідомив, що на українців чекає робота в Бразилії і передав їм квитки в Сан-Пауло і  назад до Китаю.  Олена та Роман почали підозрювати щось недобре, але й подумати не могли, що подальші їх пригоди  нагадуватимуть бандитський серіал.

У Бразилії Олену та Романа привезли в якусь глушину. А там молодих людей провели у квартиру, де було багато афроамериканців. Олена пригадує: «Я звернула увага на металеві віконниці. Мені стало страшно. Один незнайомець приніс нам якісь пластикові капсули і наказав їх проковтнути. Ми зрозуміли, там всередині наркотики. Чоловік дістав ножа, і сказав що вб'є нас, якщо ми цього не зробимо. Капсул було 9, вони були завбільшки з яйце, ковтати їх було дуже боляче». Це був такий тест — чи розірвуться капсули в шлунках невільників, чи ні. У перспективі горе-заробітчани мали перевозити десятки таких  капсул за один раз.

Вночі Олена і Роман написали лист до українського посольства у Сан-Паулу, але відповіді не отримали. Під’єднання до інтернету відбувалося тільки тоді, коли Роман тримав телефон високо над головою, висовуючи руку у вікно. Тоді Роман написав матері і попросив допомоги. Звісно,  такий спосіб спілкування був дуже небезпечним, хлопця могли легко заскочити за листуванням. Однак після двох днів переписки з мамою місцева поліція прийшла на допомогу. Визволення проходило складно. Довелося імпровізувати. «Поліція з’ясувала радіус пошуку, але в будинку, де нас утримували було кількасот квартир, — пояснює Олена. — Ми мали подати якийсь знак. Через шпарину у вікні Рома махав ганчіркою, а я в цей час грала з викрадачами в карти, відволікаючи їх увагу».

Потім Олену з Романом відвезли до лікарні. Капсули з наркотиками потрібно було терміново вилучити, поки ті не розірвалися. На щастя для бранців, до  операцій не дійшло.  Після звільнення з полону Роман одразу повернувся в Одесу. Олена ж працювала у місцевому хостелі, аби назбирати грошей на зворотній квиток. Але платня була мізерною, тож батьки Романа допомогли дівчині повернутися додому.

Після звільнення – куди податися?

Після визволення з полону Олена впала у депресію, в неї почався постравматичний синдром. Оскільки в дівчини немає батьків і близьких друзів, їй набагато складніше оговтатися. Після повернення дівчини до Херсона було відкрито провадження за ст. 149  ККУ, згідно з якою її визнано потерпілою. Їй присвоєно статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, і вона отримала матеріальну допомогу від держави.

Зараз з Оленою працюють фахівці: психолог, соціальний працівник та юрист. У Херсоні реінтеграційну допомогу надає громадська організація «Громадський центр «Успішна жінка», яка є партнером Міжнародної організації міграції.

Точно встановити число постраждалих від сучасного рабства в Україні неможливо. За приблизними підрахунками лише кожен 12- ий звертається за допомогою.

— 2017 р. виявлено — 198 постраждалих;

— 2018 р. виявлено — 221 постраждалих;

— 2019 р. виявлено — 278 постраждалих.

Зібрати точну статистику з торгівлі людьми важко ще й тому, що не кожен постраждалий повідомляє про це правоохоронців або інші служби, наприклад, Департамент соціального захисту населення при облдержадміністрації, Службу в справах дітей та громадські організації. Причин, чому люди не звертаються за допомогою, багато і вони різні. Голова ГО «Успішна жінка» Анжела Литвиненко пояснює: «Дуже часто потерпілі соромляться звертатися до правоохоронців і вважають, що в усьому винні самі. Одні бояться, що їх притягнуть до відповідальності, оскільки вони їхали працювати неофіційно, без укладання договору. Iншi просто не знають, що їм можуть допомогти і те, що з ними сталося, це не тільки їх особиста трагедія, а ще й злочинні дії шахраїв за попередньою змовою».

Насправді ж держава та неурядові організації опікуються жертвами торгівлі людьми, тож такі особи мають право на допомогу. Насамперед така людина має право отримати статус постраждалої від торгівлі людьми. Статус забезпечує їй одноразову допомогу у розмірі більше ніж 5 тис. грн. Офіційний статус — це можливість покарати злочинців не наражаючись на небезпеку, тобто правоохоронцям повідомляють про факт злочину без розкриття особистих даних потерпілого.

Також в Україні діє представництво Міжнародної організації з міграції (МОМ) — Агентства ООН з питань міграції. Представники служби можуть подбати про безкоштовне медичне обстеження і лікування п0остраждалих від торгівлі людьми, забезпечити їм психологічний супровід, відновити родинні зв'язки та допомогти подолати залежності. Також МОМ забезпечує працевлаштування, відновлення документів, надання адвокатських послуг та тимчасового житла у притулку, а також надає гуманітарну допомогу.

У Херсоні аби отримати допомогу від фахівців МОМ потрібно зв'язатися з  "Громадським центром «Успішна жінка». Контактною особою є голова цієї організації Анжела Литвиненко, її тел. 099 349 36 47.

Невдячна праця

За оцінкою Міжнародної організації міграції окрім примусового втягнення у наркотрафік (контрабанда наркотиків), бувають інші види торгівлі людьми: трудова експлуатація, сексуальна експлуатація (проституція та виготовлення порнографії), торгівля органами на чорному ринку, примусове жебрацтво, примусова участь у збройних конфліктах або кримінальній діяльності, примусова вагітність. Найпоширенішою формою торгівлі людьми як і в стародавні часи є трудова експлуатація, тобто примусова праця. Найчастіше її жертвами стають працездатні чоловіки. Так вже немолодий херсонець Сергій став «живим товаром», якого обманом, а потім силою  примусили працювати задарма.

Для Сергія настали важкі часи — удівець і у свої 63 роки він доглядав за дорослим сином з інвалідністю. Все життя чоловік пропрацював далекобійником, 6 років тому переїхав з Луганщини до Херсона. У Сергія ще була старша донька, яка інколи навідувала хворого брата.

Сергію потрібно було десь швидко дістати грошей на термінову операції для сина. Ще 2 роки тому внаслідок падіння парубок сильно травмував мозок, йому зробили трепанацію черепа, частина якого відкололася під час операції. Синові потрібно було поставити титанову пластину. Пенсії Сергія та соціальної допомоги сина по інвалідності не вистачало аби зібрати потрібну суму. Чоловік розповідає: «У травні 2018-го я поїхав на Луганщину на могилу батьків. На зворотному шляху увКиєві на вокзалі до мене підійшов чоловік ромської національності на ім'я Руслан та запропонував роботу за спеціальністю. Він казав, що працювати потрібно у Київській області, зарплатня — 400-450 гривень на день, тиразове харчування та безкоштовне житло. Я погодився.

Так само Руслан домовився ще з трьома чоловіками та однією жінкою. Замість Київської області Руслан повіз людей на Одещину, у Біляєвський район. Сергій та його нові знайомі випили перед поїздкою і не відразу помітили, що їх не туди везуть.

На місці виявилося, що працюватиме Сергій на полі, а не водієм. Робота була важкою, під палючим сонцем пололи бур’ян на полях з овочами. Сергій пригадує: «Умови були жахливі — ми ночували у занедбаній військовій частині, душу не було як і  інших зручностей. Нас годували як тварин — кожному видали по півлітровій банці, в яку наливали суп або чай. Туди ж наливали й горілку, її давали щовечора. Самі розумієте, сп'янілими людьми легше керувати».

За словами херсонця, на полі працювало близько двохсот робітників, як жінки, так і чоловіки. Наглядали за усіма Руслан, його родина. Через 3 тижні Сергій спробував утекти — його упіймали та жорстоко побили.

Частина людей працювала на овочебазі у селі Дальник. Там знаходився власник полів Тимур Муратович. Він запропонував Сергію роботу водієм. Однак йому не сподобалося, як Сергій вправляється у керуванні авто і він раптово відпустив літнього чоловіка.

Зароблених грошей Сергій не отримав. Повернувшись додому, до правоохоронців чоловік не звертався — злочинці, які утримували Сергія знають де він живе, і пригрозили йому розправою, якщо той напише заяву до поліції. Натомість херсонець отримав статус постраждалого від торгівлі людьми через місцевий Департамент соціального захисту населення. Наразі син Сергія проходить обстеження перед лікуванням. Міжнародна організація міграції теж допомагає родині: передає продукти харчування та обладнання, завдяки якому Сергій працює та утрумує родину.

Аби не потрапити на гачок вербувальників заробітчанин повинен:

• Мати трудову візу – безвізовий режим з країною не дає право працювати;
• Краще все ж знати мову країни до якої їдеш працювати;
• Договір має бути із роботодавцем, а не фірмою посередником;
• Договір має бути двома мовами, якщо ви не володієте мовою роботодавця;
• Договір треба уважно, і, бажано з юристом, спочатку прочитати, перш, ніж підписувати;
• Нелегальне працевлаштування наражає вас на небезпеки потрапляння в рабство. Порушуючи законодавство країни, ви стаєте правопорушником і цим користуються ті, хто зорганізував для вас цю тіньову роботу, найчастіше, саме для того, щоб не платити або не доплачувати обіцяного.

 Що робити, якщо родич-заробітчанин потрапив у рабство?

• Перед поїздкою треба домовитись про регулярний телефонний і відеозв`язок. Якщо людина взагалі перестала це робити, або робить із значним інтервалом і її пояснення викликають сумніви, зверніться до поліції та повідомте на 527 – вас додатково проконсультують;
• Якщо в родині є «кодове слово» що, не привертаючи до себе уваги, означає «допоможіть», і яке ваша людина використала, негайно зверніться до поліції та повідомте на 527 – вас додатково проконсультують.

Найчастіше українців вербують для роботи в Росії, Польщі та Туреччині. Також в Україні  розповсюджена внутрішня торгівля людьми. Найуразливішими до потрапляння на гачок вербувальників є соціально незахищені верстви населення, безробітні громадяни або діти та підлітки з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Але не залежно від віку і соціального статусу ніхто не застрахований від зустрічі з винахідливими шахраями, які пускають в хід різні трюки заради свого злочинного бізнесу.

P.S. Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.