Олексій Кіріченко потрапив у полон 2 вересня 2014 року, під час виходу з Іловайського котла… Друзі кажуть, що йому не пощастило з тими, до кого він потрапив, бо його поки що так і не вийшло обміняти.
Спочатку він був у Донецькому СІЗО, зараз у колонії міста Макеєвка. І тюрма — це не найгірший варіант у цьому випадку, бо тюрма — це хоч якісь правила, за якими можна жити і які можна розуміти. І вони живуть.
Кажу «вони», бо Олексій там не єдиний ув’язнений, який не скоїв жодного злочину. Живуть, мабуть, справляють свята, читають книги і пишуть листи. Ці маленькі, тонкі ниточки, які дають нам, людям, у яких війна десь в іншому вимірі (так, так, не сперечайтесь, так же ж зручніше і спокійніше) розуміти, яке море всередині кожного…
Листи, які ми в принципі вже відвикли писати рукою, отримувати і читати. Іноді, дуже рідко, ці листи доходять до адресатів. І ось тоді стає зрозумілим, що наші полонені — це ніяка не інша реальність, що люди, які чекають своїх рідних, живуть поряд із нами, що війна дуже близько і вона ніколи не закінчиться, поки не повернеться додому останній полонений українець.
«Листи Лиса» — фільм, який би ми ніколи не зробили, якби не прекрасна дружина Олексія Лілія Джеріпа та його друзі, які згодились просто прочитати ці листи вголос. У ньому немає нічого чарівного, це просто про те саме «море всередині кожного», і про силу духу, яка насправді не має меж.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
