Четвертий рік у вітчизняній музичній індустрії діють квоти на україномовні пісні. Нашу «солов'їну» значно частіше чути в ефірі телеканалів і радіостанцій, а в Youtube українські хіти збирають мільйони переглядів користувачів із-за океану. Сфера збагатилась не лише традиційним контентом, але й грошима.
Що коїться в музичному світі
Аналізувати будь-який локальний ринок неможливо без відриву від глобального. Як зазначає Американська асоціація звукозаписуючих компаній, лише у США за підсумками минулого року обсяг доходів індустрії сягнув $11,1 мільярда. Для порівняння: у 2018 році цей показник був $9,8 мільярда. Левова частка доходів у сучасній музиці припадає на стрімінгові сервіси — Spotify, Apple Music, YouTube Music і Google Play Music.
Аналітики Міжнародної федерації звукозаписної індустрії зауважують, що з моменту стрімкого зростання кількості передплатників онлайн-платформ прибутки у 2018 році зросли на 9,7% у порівнянні з 2017-м. Окрім США та Європи, дослідники відмічають увагу до платної онлайн-музики серед жителів Латинської Америки, Азії, Австралії та Південної Кореї.
За словами генерального директора Американської асоціації звукозаписуючих компаній Мітча Глейзера, стрімінгові сервіси в середньому зростають на мільйон підписників щомісяця. Загальна кількість платних користувачів ресурсів у США вже перевищила 60 мільйонів осіб.
Інфографіка: Віктор Пічугін
Відеострімінг займає більше половини часу прослуховування музики «за запитом» і так само збирає значні суми. Однак існує розрив між доходами діджитал-платформ, що використовують юзерський контент, і грошима, які вони виплачують музичній спільноті. Певний сайт може надавати музику без ліцензії, тому користувачі мають безкоштовний доступ до пісень. У такому разі законослухняні сервіси програють, і дохід світової музичної екосистеми падає.
Онлайн-монетизація — наше все
Раніше як було: записуєш альбом — і швидко в турне країною. Артист одночасно продавав музичний продукт і заробляв на квитках на шоу. Тепер це однозначно бізнес, побудований на цифрових технологіях. На релізах заробляють топові артисти з тривалою кар'єрою. У цілому випускати повноцінні альбоми на дисках вже не рентабельно, адже на роботі в студії та постпродакшені треків зекономити важко. Зараз молоді артисти частіше діляться піснями в інтернеті. В середньому гурт, що збирає більше тисячі глядачів на концертах, має щомісячний дохід на стрімінгових сервісах $2 000—3 000. Це непряма залежність від відвідувачів концертів, але можна прослідити тенденцію. У співаків і гуртів першого ешелону ця сума може сягати понад $10 000 на місяць, розказує менеджерка музичних проєктів Ірина Семенюк. Втім, на її думку, гастролі для українських артистів досі залишаються найприбутковішою статтєю доходів. Все, що передує промоушену, — суцільні витрати.
«Створення музики включає оренду звукозаписуючої студії, послуги саунд-продюсера або аранжувальника, можуть знадобитися послуги сесійних музикантів. Зведення й мастеринг треків — додаткові витрати. Одна пісня може вартувати від $1 000 до $5 000. У зйомках кліпу гонорари виплачуються всім учасникам, починаючи від стиліста, закінчуючи людиною, яка робить бутерброди на кейтерингу», — пояснює Ірина.
У команді зазвичай є штатні працівники, які допомагають з образом і презентацією артиста (директор, організатор концертів, стиліст, юрист, PR-менеджер, SMM-спеціаліст). Також можуть залучатись і сторонні фахівці з концертних компаній та діджитал-агенцій. Якщо перші працюють за окремий відсоток від зібраних коштів, то послуги агенцій обійдуться у $2 000—3 000 на місяць.
«Колись, якщо артист не взяв за душу програмного директора каналу або радіостанції, треба було заплатити за ротацію за умовним тарифом. Тепер Youtube, як практично головний інструмент у просуванні музики, перейняв цю функцію. Деякі продюсери вже не закладають витрати на ротацію в бюджет артиста. Якщо кліп дуже популярний в інтернеті, його візьмуть на телебачення, а пісню — на радіо, якщо вона все ж відповідатиме формату», — додає Ірина Семенюк.
Гонорар у $2 000 за двогодинний виступ виглядає солідно. Однак треба враховувати, що гроші розподіляються мінімум між п'ятьма людьми, а у разі гурту — ще більше. Плату отримують як ті, хто працює на сцені, так і поза нею (звукорежисер, менеджер, концертний промоутер, власник клубу). Якщо частота концертів невелика, «чистими» артист отримує значно менше.
Концертний бізнес живе за рахунок публіки, а саме — її купівельної спроможності. Діюче оподаткування продажу квитків на масові заходи піднімає ціну, тож глядачі не поспішають із купівлею білетів.
«Щоби концерт був для гурту або артиста з командою прибутковим, треба продати не менше 600—700 квитків вартістю в середньому 200—300 гривень, — продовжує експертка. — Добре заробляють на концертах лише ті, хто має достатню аудиторію, щоби зібрати зал на тисячу та більше місць».
Окрім концертів і корпоративів, можна зароблятиа на:
- роялті (винагороді за авторські та суміжні права);
- зйомках у рекламних проєктах (ТБ, радіо, соцмережі);
- продакт-плейсменті у кліпах;
- колабораціях із брендами (косметики, одягу й аксесуарів, продуктів харчування);
- спеціальних кіноролях;
- продажі мерча (подарунків з атрибутикою артиста);
- виробленні контенту для інших артистів (писати пісні та музику або продюсувати).
Гастролі як вони є
Концертна індустрія в Україні зазнала значних перетворень через війну з Росією. До 2014 року наші артисти активно гастролювали в РФ, де мали більше охоплення аудиторії — як мінімум, за кількістю майданчиків для виступів. Один із перспективних музичних ринків СНД для декого — давно позаду. Обмеження в’їзду в Україну російських артистів, які тривалий час конкурували з місцевими, стимулювало розвиток вітчизняних локацій. Якщо в Києві, Харкові, Львові, Одесі івенти проходять регулярно, і керівництво клубів, барів, ресторанів та інших громадських закладів зацікавлене вкладати кошти у власну інфраструктуру, то в невеликих громадах такі інвестиції ризиковані.
«Гурт “Без обмежень” зараз у всеукраїнському турі. При чому вони вирішили зробити концерти мало не в кожному райцентрі та возять всю апаратуру й світло з собою, тому що на місці багато чого немає. Для Будинку культури невеликого містечка вартість професійної музичної техніки непідйомна, — вважає Ірина Семенюк. — Регіонам потрібен замість суто концертної зали мультикультурний майданчик, як у Полтаві “Villa Крокодила”. Це ресторан, але там можна збирати концерти на 400—500 людей. Для Полтави це класна наповнюваність. У кожному місті рано чи пізно такий майданчик з'являється, але не завжди довго живе. Це залежить не від концертної роботи, а від господарської діяльності керівництва закладу».
Інвесторам цікавіше спрямувати кошти на будівництво чергового торговельно-розважального центру, аніж облаштувати сучасну сцену, говорить музичний оглядач, головний редактор Karabas Live Ігор Панасов:
«Концертні майданчики, продюсерські центри, лейбли, високопрофесійні менеджери артистів, профільні медіа — все це загалом є інфраструктурою музичної індустрії. Та з усім цим проблеми. Щодо людей, бажаючих інвестувати в майданчики для виступів — ні, таких людей поки що не видно на горизонті. На нові ТРЦ гроші в бізнесу є, а на нові концертні зали — немає».
Поглянемо на досвід інших країн. Міська влада нідерландської провінції Фрісландії дотує фестивалі й шоукейси, а під час масштабних музичних івентів зменшує орендну плату клубам. У Німеччині майже в кожній федеральній землі працюють окремі офіси, які займаються промоцією та адміністративною підтримкою колективів свого регіону на міжнародному ринку.
Квоти — стимул до якості контенту… чи кількості?
За законом, телерадіоорганізації повинні забезпечувати не менше 35% пісень державною мовою від загальної частки контенту протягом доби, а також не менше 35% загального обсягу творів у проміжку між 07:00—14.00 і 15:00—22:00.
За словами Ігоря Панасова, квоти на україномовний контент насамперед стосувались поп-музики. На момент їхнього введення в 2016 році бракувало якісного матеріалу саме цього сегменту індустрії. Але закон треба виконувати, тому в певний момент радіостанції переповнили пісні «Океану Ельзи». Сьогодні ж є виконавці, які цілком органічно виступають виключно з українським репертуаром (The HARDKISS, TAYANNA, KADNAY, «Антитіла» тощо).
«Особисто мені мало чого україномовного заходить. Але, буває, їдеш за кермом і слухаєш радіо, а тут хтось із наших. Дістаєш Shazam — бац, і нове ім'я, яке як раз зайшло, — ділиться учасник гурту Mamanet Євген Носов. — На рахунок квот: стимул є, але поки що це працює на кількість. Це неминучий процес. Мені здається, процентне співвідношення україномовної музики в ефірі має підвищуватися з появою якості».
Не обійшлося й без порушення закону. Як повідомила Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, у 2019 році сума штрафів сягнула 7 528 гривень. За весь період існування мовних квот Нацрада виписала 29 доган на 1 мільйон 760 тисяч 374 гривні.
Інфографіка: Віктор Пічугін
Іще трохи про гроші
Музика — частина креативної економіки, тобто може поповнювати державний бюджет як туризм, реклама, медіа чи кінематограф. Тільки уявіть: у Великій Британії вплив музичної індустрії оцінюється приблизно в 4,1 мільярда фунтів стерлінгів, за обсягом поступаючись фінансовому сектору. Науковиця Марина Проскуріна підрахувала, що в Україні на культурні індустрії припадає 5—7% ВВП.
Директор об'єднання підприємств «Український музичний альянс», юрист Павло Калениченко вважає, що наш ринок доволі вартісний. Грамотне правове регулювання музичної сфери збільшить кількість робочих місць і надходження до бюджету у вигляді податків.
«Якби все працювало ідеально, держава могла б отримувати додатково приблизно 400 мільйонів гривень на рік із податків на доходи фізичних осіб і на прибуток підприємств. Зараз ця сумма сягає близько 20 мільйонів гривень щороку без урахування концертної діяльності», — говорить Павло Калениченко.
На його думку, в Україні досить ліберальна система оподаткування та чи не найнижча ставка у світі. Це стримує приплив фінансів. До того ж, є проблеми з авторськими та суміжними правами.
«Музика — це такий самий товар, як і хліб. Але на відміну від хліба, він монетизується через Закон “Про авторське право і суміжні права”. Нам не вистачає якісних документів, які б чітко визначали: без дозволу правовласника цей товар не можна використовувати, а якщо вже використав, маєш заплатити високий відсоток», — пояснює юрист.
За минулий рік Українська ліга авторських і суміжних прав отримала близько 59 мільйонів гривень від податків із транслювання музики в барах, ресторанах і ТРЦ. Калениченко вважає: якщо в державі повноцінно виконуватиметься закон, окупність музичних проєктів зросте.
У Великій Британії, США, Швеції, Німеччині, Нідерландах музика стала однією з найприбутковіших галузей за рахунок експорту аудіовізуальної продукції. Очевидно, що економіка цих країн потужніша, на відміну від української. В нашому випадку значно полегшує роботу музикантів і композиторів грантова підтримка міжнародних донорів та Українського культурного фонду. Єдине що — фінансування непостійне.
«Для того, щоби музика йшла на експорт, необхідно залучення потужних міжнародних лейблів чи створення таких на базі копродукцій, наприклад, Міністерства культури, бізнесу та приватних ініціатив, — розмірковує про альтернативні шляхи виконавча директорка Українського культурного фонду Юлія Федів. — Наступна прибуткова графа — концерти, фестивалі. Вони приносять великі кошти не лише організаторам, а й містам. Місцеві влади можуть виступати співорганізаторами, турбуючись про інфраструктуру, активізуючи малий та середній бізнес, надаючи безкоштовно локації для проведення заходів».
Втім, діджиталізація індустрії створює різноманітні можливості для заробітку: якщо не вийде з концертами або рекламою, завжди є інтернет.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
