16 листопада в Харкові пройшов міжнародний форум по дитячій інклюзії. Подія була присвячена роботі з дітьми з особливими потребами. На форумі були присутні перша леді Марина Порошенко, уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба, в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун та інші.
«Накипіло» публікує головні меседжи, які зробили учасники події.
Марина Порошенко, перша леді
«Вперше за 26 років незалежності України, держава звернула увагу на таких дітей і почала вирішувати питання щодо вдосконалення умов їхнього життя, надання їм якісної освіти та медичних послуг».
Якщо дитина знаходиться на індивідуальному навчанні вдома і вона бачить життя тільки через вікно, навіть, якщо до неї будуть приходити безліч педагогів і фахівців, вона не зможе потім використати ці знання. Вона буде неадаптована до життя в суспільстві. Вона не буде мати друзів, не буде знати навіть, як піти до магазину і розрахуватися там. Тому основна мета інклюзивної освіти — це не тільки надання знань, а соціальна адаптація.
«Перед нами стоїть завдання: виховати нових фахівців і вчителів, які зможуть працювати і навчати таких дітей і надавати їм кваліфіковану допомогу. Але такі реформи не робляться за один день. Дуже важливо, що ми зараз зрушили з місця і почали впроваджувати інклюзивну освіту в Україні. Вже зворотнього шляху немає. Вона буде впроваджена, але дуже важливо, щоб суспільство співпрацювало і допомагало впровадити її якомога швидше. Це вже залежить від регіонів, від кожного з нас».
«Ми не хочемо зруйнувати систему, яка була, а тільки дати альтернативну можливість дітям, які готові прийти до загально освітньої школи і отримати там освіту».
Микола Кулеба, уповноважений Президента України з прав дитини
Інклюзія — це не про пандуси. Це про свідомість. Якщо кожен з нас змінить своє ставлення до сусіда з інвалідністю.
Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я
«В Україні ще з радянських часів існують накази Міністерства охорони здоров’я, що людина з інвалідністю не може працювати. Не те, що вона сама може обирати, а лікар може заборонити. Це неправильно».
Ми всі є рівні. Ми повинні мати доступ до будинків, освіти, до всіх сфер життя. Щоб не було фізичних або психологічних обмежень.
«Ми не кажемо, що інтернати будуть скасовані. Ми не будемо заохочувати батьків віддавати своїх дітей. Замість того ми будемо надавати послуги вдома. Ті працівники, які зараз працюють в інтернатах, будуть потрібні в інклюзивних школах. Далі буде потрібна система реабілітації. Ми не кажемо, що беремо цілу систему і викидаємо. Ми її перепрофільовуємо».
Андрій Пеньков, лікар-педіатр, президент Українсько-німецької медичної асоціації
«Инклюзия начинается с рождения. С медицинской точки зрения самый критический возраст для того, чтобы помогать и реабилитировать - это первые три-четыре года жизни, потому что 95% мозга ребенка формируется в этот период. Но именно в это время мы более всего беспечны: ну выговорится, пойдет позже, перерастет...».
Мы должны иметь в стране единые шкалы и стандарты по оценке развития ребенка. Мы должны договориться, как мы этих детей наблюдаем и как вмешиваемся.
Олександра Чуркіна, заступник Міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції
«Зараз територіальні громади чітко розуміють, що питання створення соціальних послуг це в тому числі і питання створення гідної інклюзії для тих дітей, які цього потребують. Тому що інклюзія — це не тільки освіта. Це в тому числі — як працювати с батьками, як показати батькам, як вони можуть допомогти та інтегрувати свою дитину. Це дуже велика праця соціальних працівників».
«На сьогодні розроблений новий національний план на п’ять років з реалізації міжнародної конвенції ООН з прав дитини. Інклюзія там є красною строкою через усі сфери, у тому числі через блок співпраці з місцевими органами влади».
Ірина Ларікова, студентка, учасниця проекту «Летючий дім»
«На той час, коли я виховувалась у дитячому будинку, у наших стінах була інклюзія. Але коли я вийшла за дитячий будинок, то я зіткнулася з проблемами».
Якщо декілька років тому люди з інвалідністю не могли взяти участь у якомусь конкурсі, працювати чи навчатись, то зараз на це дивляться трохи по-іншому.
«У мене сталася така ситуація: я хотіла стати акторкою, я здала всі екзамени, але не змогла здати танець. Бо я фізично не можу танцювати. І за це мене не взяли. Якщо ми не можемо прийняти людину за фізичні можливості, то про яку інклюзію можна говорити».
Володимир Носков, журналіст
Я за помірковану, мудру, продуману інклюзію. Я навчався в спеціальній гімназії імені Короленка для незрячих дітей. До цієї гімназії я також гуляв з дітьми, бавився і зазнав дуже болючих образ. Тому я кажу, що до всього треба підходити помірковано, виважено, дивлячись на психологічну та фізіологічну готовність дитини. У гімназії мене вчили прасувати, прати, готувати їсти. Це окрім навчальних наук. А уявіть собі показати незрячій дитині досвіди з хімії, фізики.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
