Філософія стіни

Цього року мені пощастило вдруге побувати в Берліні. Берлінську стіну я вже бачив, відому її частину з графіті — поцілунком/засосом Брежнєва і Гонеккера. Мої берлінські друзі порадили поїхати в те місце, де її почали зводити і де сьогодні музей Берлінської стіни на Бернауер штрасе...

25 років тому впала Берлінська стіна!

Звичайно, що сама по собі вона не впала, а її розібрали. І не за ніч, але вона впала символічно, впала в наших головах!
Цього року мені пощастило вдруге побувати в Берліні. Берлінську стіну я вже бачив, відому її частину з графіті — поцілунком/засосом Брежнєва і Гонеккера. Мої берлінські друзі порадили поїхати в те місце, де її почали зводити і де сьогодні музей Берлінської стіни на Бернауер штрасе.
Коли туди приїхав, побачив великий комплекс, покликаний показати всьому світу не тільки геополітику, боротьбу двох наддержав, але, в першу чергу, що ця стіна принесла німцям, простим мешканцям Берліну. Цю пам’ять бережуть великі фото 60-х років на фасадах, які показують розпач розлучених сімей, біль і страждання, переживання, неспокій. Тут не фотографуються російські туристи з радянськими прапорами, як біля Бранденбурзький воріт. Тут тихо, як на кладовищі, і чутно тільки страшну розповідь німої Стіни.

Тоді, йдучи повз залишки залізобетону, повз металеві плити, які вказують на тунелі, які намагалися прокласти берлінці, повз фото розстріляних втікачів, вина яких тільки у тому, що вони не хоті жити в радянському гетто, повз фото із зображенням розпачу та безпорадності на обличчях свідків будівництва Стіни, саме там, я вперше зрозумів, як мало ми про неї знаємо. Як холодно ми сприймаємо історію створення цієї будівельної потвори, як швидко ми забули про пересічних людей, які стали заручниками підлої радянської пастки – яку оточили стіною і колючим дротом. Хоча насправді – це Свобода була оточена, так страшно вона виглядала в очах хрущовської партійної номенклатури.
Поряд з тим, я для себе зробив кілька висновків.

Історія Європи – це історія будівництва мостів між берегами, мостів між містами і країнами, мостів між людьми та культурами, мовами та традиціями. Попри перманентні війни в історії Європи, вона продовжувала будувати мости і об’єднувати європейські народи. Вершиною цієї багаторічної, кропіткої, важкої робити став Європейський Союз. За традицією, на банкнотах зображають діячів культури, науки, політики, але європейці вирішили по іншому – головним символом Європи є мости і вікна. Це два алегоричні символи, завдяки яким вціліла європейська цивілізація. Для мене особисто є очевидним, що Європа розвивається на основі філософії мостів.

Історія Росії князівської, царської, імперської, радянської чи сучасної – це історія будівництва стін. Стін, які відгороджують від зовнішнього світу, стін в самій собі, стін між народами, між власними громадянами, між культурами, релігіями, мовами. Філософія стіни стала визначальною та єдиною для внутрішньої та зовнішньої політики Росії. Сьогодні Росія будує одночасно дві стіни, перша, між нею і світом, і друга, яка є найвищою і найміцнішою – це стіна між українцями і росіянами.

Україна, отримавши незалежність, сприйняла філософію мостів і крок за кроком почала будувати, а, краще сказати, відновлювати, реставрувати забуті мости до Європи. Найактивнішими будівельниками-мостобудівниками виявилися не еліти, але прості українці. Революція Гідності – це реакція українців на бажання заморозити будівництво, але псевдоелітам, цього зробити не вдалося. Не дивлячись ні на що, в складних умовах, в час війни – українці продовжують будувати міст до Європи, так як жити на острові “Безнадії” між радянським минулим і європейським майбутнім уже немає сил. Ми всі застрягли на позначці “ПОСТ”: пострадянські, постімперсікі, постіндустріальні, постколоніальні і так далі, але ми знайшли в собі сили зробити поступ вперед.

Дуже прикро, що для того, щоб будувати міст до Європи згоріли мости до Росії. Але підпалили їх не українці, тому не українцям їх і відбудовувати. А ще, щоб вижити, українці, напевно вперше в своїй історії, почали будувати свою стіну, на Сході, але це інша стіна, вона покликана захистити.
Філософія мостів – це майбутнє, тому що не дивлячись на те, що мости руйнувалися, їх завжди відновлювали, реставрували, оберігали і охороняли. Філософія стіни – це минуле. Якими б міцними вони не були, хто і з якою б зброєю її не охороняв, стіна завжди впаде. Рано чи пізно! Тому що мости об’єднують і за них варто боротися, а стіни роз’єднують і вони мають бути повалені, як це трапилося з стіною в Берліні!

Головне пам’ятати, що найстрашніші стіни – в наших головах. Щойно вони впадуть, фізичні стіни ніщо не вбереже!

Автор — Михайло Шумило