Военный из Харьковской области находится в плену в Донецке без права переписки.
В конце мая 2019 года восемь украинских военных по ошибке заехали на оккупированную территорию Донбасса и попали в плен. Долгое время их родственники не знали, живы ли они и где находятся. Связи с ними нет до сих пор.
Одним из пленных оказался житель Харьковской области Ким Дуванов. «Накипело» пообщалось с его супругой и узнало, как движется процесс освобождения.
По словам Елены Дувановой, ее муж болезненно воспринял аннексию Крыма и начало войны. Уже тогда он рвался защищать страну, но в семье не так давно родился ребенок.
«Тому я його стримувала усіма засобами та можливостями. Але дитина підросла, я вийшла на роботу. Одного дня він подзвонив і сказав, що підписав контракт. Сказав: "Я хочу принести користь своїй державі, бо в мене діти, тож я не хочу, щоб у нас було те, що зараз на Донбасі”», — вспоминает Елена.
Она не скрывает: это был шок, ведь Ким никогда не был связан с военным делом. В мирной жизни он изготавливал очки. Тем не менее, Елена решение мужа приняла.
В 2017 году по распределению Ким попал в 53-ю бригаду. Он мало рассказывал о службе, даже когда приезжал в увольнения.
Последний раз супруга общалась с ним 21 мая 2019 года. А на следующий день неподалеку от Волновахи Дуванов с сослуживцами попал в плен. Елена заподозрила неладное, когда с Кимом, который ежедневно звонил и писал семье, вдруг пропала связь. Его телефон не отвечал, а вечером к ним домой пришел сотрудник изюмского военкомата. Он заверил, что Ким жив, но с Еленой хотят связаться люди из харьковского военного комиссариата.
«Десь через півгодини мені зателефонували та повідомили, що чоловік потрапив у полон. У той момент для мене все рухнуло. Я очікувала поранення, можливо, навіть найстрашнішого, бо я знала, де мій чоловік знаходиться. Я була якось не те, щоби готова, але слово “полон” взагалі для мене було як космос. Перші декілька днів не могла розмовляти, були тільки сльози, я не розуміла, що робити», — рассказывает Елена.
Когда прошел первый шок и Елена поняла, что нужно что-то делать, поддержкой стали волонтеры и родственники других военнопленных. Они помогли найти юриста, чтобы оформить заявления и запросы. Елена пыталась хотя бы выяснить, где находится ее муж.
«І в центр по полоненим при СБУ писала, і в ООН, і в Міжнародний Червоний хрест, всюди писала. Але звідусіль мені приходили відповіді, що місцезнаходження мого чоловіка невідоме. Також, що з нашої сторони він знаходиться у списках на обмін, його прізвище оголошується на перемовинах тристоронньої групи у Мінських перемовинах. І все», — сокрушается женщина.
Позже супруга узнала обстоятельства, при которых Ким попал в плен. Он и еще семеро бойцов ехали из города Мангуш, где дислоцировался их батальон, в Константиновку на сверку военного снаряжения. По ошибке сбились с маршрута и заехали на вражескую территорию. При себе у них не было оружия, поэтому их легко схватили. Об этом рассказал сослуживец Дуванова, Максим Горяинов, который был освобожден 28 июня. Пока он единственный, кого отпустили боевики. От Максима Елена узнала, что военных держат в донецком СИЗО по отдельности, чтобы они не могли друг с другом общаться, а связываться с родственниками им запрещено.
У Елены и Кима двое детей. Старшему Акиму — 16 лет, а Глебу тогда еще было семь. Елена долго не решалась сказать им, что отец попал в плен: собиралась с мыслями, советовалась с психологами.
«Акім сприйняв важко, пустив скупу сльозу, бо розумів, що це — безвихідь. Але я його заспокоїла, сказала, що зроблю все, аби тато повернувся. А Гліб — скільки б я не розказувала, що тата утримують погані дяді, що він зараз не може приїхати, — але він дуже його любить, він не розуміє. Він каже: «У тата є автомат. Хай застрелить того, хто його там не відпускає, та приїде. У чому справа?». Він не розуміє, чому тато не телефонує та не приїжджає», — делится Елена.
На сегодня в полиции открыто уголовное производство по статье «Незаконное лишение свободы или похищение человека», но, из-за того, что бойцов держат на оккупированной территории, расследование не продвигается.
«Ця війна розділила життя моєї родини на дві частини. Життя, яке було до полону, та життя — жахіття. Зараз відбуваються, як нам кажуть, Мінські перемовини. Ми не знаємо, як вони проходять, бо нам нічого не повідомляють. Але я дуже сподіваюся, що Україна бореться за своїх людей. Насамперед — військових, які заради держави ризикують своїм життям».
«Накипело» публикует обращение Елены:
«Любий мій Кімуля, я тебе дуже чекаю, я тебе дуже люблю. Я буду чекати тебе стільки, скільки треба. Наші діти теж дуже за тобою сумують, їм дуже не вистачає батька. Ти, головне, тримайся! Бо ми за тебе боремося та будемо боротися наскільки вистачить сил, а сил у нас багато. Ти, головне, там бережи себе, наскільки це можливо. Сподіваємось на щасливий кінець. Все буде Україна, все буде добре».
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
