Розмова Сергія Жадана та Сашка Положинського

«Друзі, всім привіт. Вас вітає проект «П’ятий Харків». Мене звати Сергій Жадан, а поруч зі мною Сашко Положинський. І ми знаходимося в Харківському літературному музеї. До речі, це диван Павла Григоровича Тичини», — так невимушено почалася розмова двох українських музикантів і громадських діячів Сергія Жадана і Сашка Положинського. Діалог вийшов настільки жвавим і цікавим, що ми вирішили його майже не коротити.

На цьому дивані були написані найкращі твори української поезії 20-го сторіччя... Ой, ти знаєш, я б говорив про Тичину, як про найтрагічнішу поетичну персону 20-го сторіччя, який своїм трагізмом чимось дорівнює навіть до Тараса Григоровича Шевченко... А ти взагалі як до музеїв ставишся?

До музеїв?

До музеїв, так, от любиш по музеям ходити?

Я люблю ходити по музеях і час від часу їх відвідую. Не так часто, можливо, як би вартувало людині культурній, але, думаю, частіше, ніж в музеї ходять люди абсолютно безкультурні.

А коли ти востаннє в музеї був?

Боюся, боюся помилитися, але я думаю, що останній музей був в мене не в Україні.

А де?

У Швейцарії. Я там був в музеї, ну, можливо не дуже доречно про це говорити, в музеї, цього... Гігера, художника, знаєш, що Чужого зробив. Але, на щастя, після того я був в музеї історії Берна і це якось...

А нема в тебе такої штуки? Знаєш, Мирон Богданович Маркевич, наш великий тренер, з усіма своїми командами коли вони колись прилітали на (хотів сказати на гастролі) виїзні матчі, вони завжди йшли обов’язково в музей. Ти от не ходиш?

Я от не знав цього. Ні, я ходжу, коли є можливість, я ходжу. І, навіть, інколи я заїзжаю, щоби зазирнути в якийсь музей. Ну, в мене таке трапляється.

А в Україні маєш такі ось улюблені місця саме музейного плану? Не обов’язково літературні музеї.

Ой, зараз... Я, безперечно, їх маю. Але, я думаю, що вони не такі, щоб я одразу так згадав. Ну, по-перше, Хортиця ― музей?

Безперечно.

Там я буваю регулярно.

Навіть кліп там знімав...

І кліп там знімав, так. І це величезний музей під відкритим небом, там є де розвернутися, от тобі вже один приклад. Частенько я буваю в музеї в Петриківці. Проїздом. Він так, відносний музей, але все ж таки... Музей петриківського розпису. Ну я буваю, буваю в музеях. Я колись навіть заїжджав навмисно, от згадав, просто тут  недалеко, навмисно заїжджав під Путивлем в музей Ковпака, наприклад. Ну, цікаво мені.

DSC_3648

А така дивна річ, дивись, от ми, українці, постійно нарікаємо на свою історію...

Все, згадав. О! Дуже мене колись вразило... кілька навіть експозицій в історичному музеї в Дніпропетровську... в Дніпрі. Ну тоді, я ще був в Дніпропетровську, тобто. Там кілька залів експозицій просто суперові, і я був під величезним враженням. І, пам’ятаю, що я навіть радив людям. Бо я був там в один день і в музеї історичному, і в музею Яворницького. І щось музей Яворницького, чесно кажучи, не дуже мені. Але, от історичний, кілька експозицій по козацтву і козацька доба, в принципі, непогана там. Здається, навіть історії минулого століття там, визвольні змагання... тут боюся помилитись. Пам’ятаю, що от козацька і  післякозацька доба дуже мені сподобались.

Дивись, ось така дивна річ, я почав говорити про нарікання українців, у нас же в багатьох містах є музеї. Хай вони там не супер-пупер обладнані, але цікаві.

Є дуже класний музей в Користині, теж мені сподобалось, пам’ятаю. Ну, можливо, не так музей мені сподобався, як екскурсія, яку мені там зробили. Там тітонька така, щось вона на мене запала. І така: «Давайте я вам проведу цю екскурсію»... Ще згадав, дуже мені сподобалось в Коломиї, в музеї народної творчості, чи якось так він називається, теж дуже класні експозиції.

Що людей примушує по музеях ходити, от як думаєш?

Я не знаю за всіх. Як завжди, якісь там цікавинки. От було круто ось у знову згаданому музеї історії Берну. Ти ж пам’ятаєш, мабуть, теж читав в дитинстві всякі там книжки, де згадувались тайлери...

Ну звичайно.

Всі ці пістолі, піастри і все-все це літературне, що ти собі уявляв, нарешті ти побачив наживо. Це все ж цікаво, мені здається.

Та, по Берну, в принципі, по місту, як по музею ходити можна.

Ну там по всій країні, як по музею. Там дуже дбають про те, щоб зберігати історію. На жаль, в Україні цього ще немає...

DSC_3629

От ми сидимо на канапі Тичини. Як в тебе взагалі з літературою складалося?

Все прекрасно в мене склалося із літературою. Чи ти маєш з предметом літератури?

З предметом.

Ось там не дуже складалося...

Чому?

Я багато творів не міг подужати в школі.

Озвуч увесь список (сміється). Очевидно, Панас Мирний?

До речі, я Панаса Мирного перечитував ще...

— В мене є цікава історія з літературою. Я в Києві п’ять років знімав квартиру у доньки чоловіка, який в радянські часи відповідав за всю цензуру.

— Там були скальпи письменників?

Ні. Там була певна певна кількість книжок, які не дуже були потрібні господарю, з написами. І я спитав, а вона мені сказала. Я в хазяйки спитав.

«Дякую вам, Іване Івановичу, за дбайливе ставлення до літератури, за ретельне...»

Я, до речі, там прочитав класну книгу з таким підписом. Від авторів, чи від автора, коротше кажучи, гонєво на українських буржуазних націоналістів, я забув, як вони називались... І там же я прочитав щоденники Довженка, щоденники Вернадського, правда, без підписів, тут брехати не буду. І там же була книжка Панаса Мирного, теж без підпису. Але я кайфанув від Панаса Мирного, до речі.

А в школі?

А в школі я не подужав російську літературу, «Війна і мир», там, усі ці Анни Кареніни, Достоєвського, ну короче, усе це.

DSC_3616

Ну, тебе вчителька української літератури виділяла, мабуть? Ти, мабуть, писав добре твори з української літератури?

Я писав вірші. В школі. А я, знаєш, як прохавав фішку, я тобі скажу: я просто лінувався писати твір, а вчителька якось сказала, що можна писати вірш. Вірш на сторінку. Я щось раз написав вірш, і тема зайшла. Отримав п'ятірку. Ну, ставили п’ять, знаєш, п’ять за грамотність, п’ять за зміст. Отримав п’ять/п’ять. І одразу там: «Оооо!». І я такий: пішла тема. І я навіть, коли складав екзамен з української мови та літератури, це десь сьомий клас, чи що, і там, я так розумію, це вже підсумковий екзамен, там крім нашої вчительки ще якісь вчителі. І вони вирішила там, ну, понтанутися, дивиться, який в наш учень, і вона так: «А ти можеш щось зі своїх віршів зачитати? Він, до речі, пише вірші».  І я такий: «Та!». Ну і я щось такий там, зараз я тобі зачитаю, поржеш. Ось я зараз просто згадав цю історію.

Солдат, ідучи в бій, на кулемети,

Шепоче слово рідне нам усім.

Воно знайоме жителям планети.

Це слово, що заходить в кожен дім.

Я писав пару віршів, оце, в газету «Радянська Волинь». І мені прийшла відповідь, що «ваші вірші ще заслабенькі, щоб друкуватися в нашій газеті».

(сміється) Слухай, так оці твої віршовані твори, вони якось переносилися на російську мову? Російською ти писав чи ні?

Ні, вірші навряд чи я писав російською, хоча, боюся, здається, не дуже... Я в школі брав участь в олімпіаді з російської мови і навіть перемагав. А потім змінилася вчителька і інтерес впав. Бо та вчителька дуже така сексапільна була...

Ти втратив інтерес?

Втратив.

DSC_3626

Добре, якщо поговорили ще про твоє дитинство: диван от, сексапільна вчителька... А які у вас вдома книги були?

Книги, книги... Ну, взагалі, мені пощастило, в мене, по-перше, дід був книгоманом і я мав доступ до його бібліотеки. Але він, власно, любив таку пригодницьку літературу, от всі там Дюма...

Знаєш: здаєш літературу ― отримаєш книжку. От мій дід оцим промишляв, він здавав літературу. А батьки мої постійно щось виписували.

Я не скажу, що багато з того перечитав, але було, що читати, було, чим займатися. Я тобі ще кажу, що багато які книжки перечитував. Наприклад, вже згадуваний Луї Буссенар «Викрадачі діамантів», така книжка була. Наприклад, чи Дюма, чи Жюль Верн, чи Майн Рід ― прочитувалися багато разів, Фенімор Купер.

Слухай, ти навчався в Луцьку, це обласний центр, так? А живих письменників до вас водили?

В інтернаті я вчився, військовому інтернаті, це мені було п'ятнадцять-шістнадцять років, але це ще шкільна освіта вважалася, і я вчився у Львові, потім повернувся назад. Так от. Таких прям письменників ― ні, але до нас до дому якось заїжджав Євген Дуда.

О, а що він у вас робив?

Мій тато був директором зоомагазину і, крім того, вдома додатковим джерелом прибутку родини Положинських...

Торгівля хом’ячками?

Ні, рибками. Одна кімната в нас була як розсадник рибок.

Ух ти.

Ну, до певного моменту, поки діти не підросли і дітям вже потрібно було окрему кімнату. І пан Євген заїжджав до батька, я так розумію, за рибками. Так от, я в 96-му році переміг у «Перлинах гумористів», і головою журі був саме Євген Дуда. Але, звичайно, він мене не пам’ятав. Це вже потім, коли ми спілкувалися після нагородження, фуршет був, чи що, я йому нагадав цей епізод. І він такий: «О, то дійсно, ваш батько?». Так цікаво завернулась доля. Ще письменник Олег Покальчук, луцький, теж мого тато знайомий.

Я виростав серед книг, я постійно читав. Я в дитинстві багато перечитав, можливо, то не завжди була література високого гатунку,  але я завжди читав. Я собі і зір трошки зіпсував через те.

Це ти зайве сказав, це така маленька антиреклама читання, ми ж все таки  повинні це пропагувати: читання, літературу і літературні музеї .

Але зараз я вже знаю, як правильно читати. Треба правильно позу зайняти.

Коли тобі 10 років, ти не думаєш про те, як правильно вибирати позу, ти лежиш і читаєш Буссенара свого.

Так, але зараз я про це сказав, щоб якийсь 10-річний читач почув це і звернув увагу.

10-річні читачу, ви слухаєте, що говорить Сашко?

Правильна поза і хороше освітлення.

Це зараз про книжки говорять.

Та не тільки.

Слухай, а щоб якось завершити нашу розмову, скажи...

А ми завершуємо?

Та я думаю...

Чому усі розмови такі короткі.

Ти просто багато говориш (сміється). Слухай, така річ, що в тебе вдома зараз з книжками? От в тебе навколо ліжка лежать якісь книжки? Ти, лягаючи спати, читаєш у неправильній позі?

Я намагаюся хоча б півсторінки прочитати.

І що в тебе останнє на ліжку? Що ти залишив, їдучи до Харкова?

Чого залишив? Я взяв з собою, у рюкзаку, можеш перевірити. І ця книжка провела ніч біля мого ліжка, я взагалі брехати не буду, я прочитав мало, я вчора був дуже вимучений, але пару сторінок... Генрі Форд «Моє життя та робота». На книзі є моя рекомендація, бо я коли читав її у скороченому варіанті, у російському перекладі... А перед тим, до речі, прочитав повністю Юрія Косача, племінник Лесі Українки. Відкрив його для себе, взагалі дізнався про нього існування лише влітку минулого року, знову ж таки, випадково.  Зайшовши в книгарню, а в книгарні я заходжу постійно, подивитися, пошукати. Я можу навіть там кілька годин провести, в книгарні.

І нічного не купивши, піти.

Дуже рідко. Я, навпаки, здебільш...

А є така річ, що не можна виходити з книгарні без книжки, є в тебе таке?

Є, я можу вийти, якщо я нічого не знайду, але зазвичай знаходжу, більш того,  я навіть іноді в супермаркетах знаходжу книжки, варті уваги. Ну серйозно. До речі, ти теж продаєшся в супермаркетах.

DSC_3621

Я хотів сказати, що це все дуже хороша тенденція ― коли зірки музики, зірки політики, журналісти, взагалі медійні персони, рекомендують книги. Те, що ти рекомендуєш Форда, і те, що, я знаю, Слава Вакарчук зараз ініціював видання історії України одного американського вченого. І те, що хтось з видатних людей постійно рекомендує читання...

Дехто ще й пише.

Дехто пише, так, до речі... По-моєму, це дуже гарна річ. Тому що, як це не дивно,  це очевидна річ, треба пропагувати читання. Треба пропагвати читання?

В мене є одна пісня, називається «Омана». Вона «Омана», тому що це про кохання, але там є рядок, який, власно, ще згадує приказку, яку я ще з дитинства собі відклав в пам’яті і послуговуюся нею. Що кожна людина ще із школи пам’ятає: хто багато читає, той багато знає. Зрозуміло, я книжок багато прочитав, щось давно забув, а щось запам’ятав. Та головне, що я навчився володіти словом, ось, це цитата з моєї пісні.

Я думаю, ось на цій оптимістичній ноті, дорогі діти...

І дорослі.

І дорослі, так.

Читайте книги, любіть літературу, купуйте книги, це дуже важливо, підтримайте вітчизняного виробника, слухайте українську музику, приходьте в харківський літературний музей. От Сашко рекомендує.

Я ще музею не бачив, але вже рекомендую.

Це авансом, так само, як з книгою Форда. А з вами був «П’ятий Харків», і до наступної зустрічі.

DSC_3583

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

«Мандрівники зі Сходу»: дети из прифронтовой зоны мечтают о путешествии по Украине

Alcohol Ukulele и блиц-тур

Самое интересное с сессии горсовета

Как работает «Школа мэров»

Дымовые шашки, газ и драки: что происходило во время сессии горсовета. Фоторепортаж

опубликовано

12 марта 2017

текст

Медина Бондаренко

фото

Игорь Лептуга

видео

Роман Даниленков, Антон Бижко

монтаж

Иван Горб

просмотров

4715

поделиться

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: