Раїса Кравченко: «Захист прав людини — це справа мого життя» - Накипело
InclusiON Post

Раїса Кравченко: «Захист прав людини — це справа мого життя»

  • Олена Зіненко, Ольга Синюгіна
  • Архів Громадської альтернативи
  • 3 декабря 2020
  • 1457

Інклюзія — це можливість включення у суспільство для кожної та для кожного. Наскільки наше суспільство є інклюзивним? Активістки ХОФ «Громадська альтернатива» взяли інтервʼю у дванадцяти українських жінок-правозахисниць, які мають інвалідність: Дарини Брикайло, Олени Вишні, Валентини Добридіної, Дарʼї Коржавіної, Ірини Ларікової, Раїси Кравченко, Ірини Саранчі, Юлії Сачук, Уляни Пчолкіної, Тетяни Фурманової, Наталії Мороцької, Іви Стишун.

Представляємо фрагменти інтервʼю з героїнями проєкту. Повні тексти ввійдуть у видання, яке буде презентоване 3 грудня, — у День захисту прав людей з інвалідністю.



10

Раїса Кравченко, ініціаторка створення благодійного товариства допомоги особам з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень «Джерело», фундаторка та виконавча директорка (до 2019 року) Всеукраїнської громадської організації «Коаліції із захисту прав осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень»


Захист прав людини... можна на цю тему написати, знаєте, томи. Особисто для мене — це справа мого життя.


Коли твоїй дитині, як моїй, наприклад вже 36 з половиною років, а воно беззахисне, то мати буде довічно керована тим материнським інстинктом.


Усе навколо — це барʼєри. Барʼєри і в індивідуальних особливостях людей з інвалідністю, барʼєри і у підходах влади і суспільства. Людина з ментальною інвалідністю — це творіння господнє, і господь його на щось послав на цю землю. Ця людина так само важлива, не менш важлива, ніж президент, гетьман тощо.


Найбільше, звичайно, я пишаюсь тим, що ці організації, які я створила, особливо Благодійне товариство «Джерела»,спромоглися змінити долі, як мінімум, двохсот людей, киян, у яких тепер змістовне, цікаве, насичене життя, вони включені в суспільство, отримують позитивні емоції, мами задоволені, і то, звичайно, найбільший здобуток.


Протиепідеміологічні заходи, повʼязані із загрозою зараження COVID-2019, співпали із медичною реформою і цього року мав місце в результаті психіатричний геноцид.  


Коли було пʼятиріччя інституту дефектології, я мала сказати свою думку на тему зібрання «Критерії ненавчуваності». Але усі діти навчувані! Так мене вчили в Європі. Я повернулась тоді із Лондона, вчила соціальну роботу в Лондонській школі економіки, і тоді там була школа соціальної роботи, мені пощастило, я була вражена і зрозуміла, що ми відстаємо від цивілізованого світу принаймні на 50 років. Роботи надзвичайно багато.


Дратує емоційна заангажованість. Витрачаєш своє життя на емоції по відношенню до тих чиновників, яким твоя дитина байдужа, ну це, коли починаєш.


Світ не може бути справедливим. Коли я в університеті вчила латину, нам викладачка повторювала, що фраза Homo homini amicus est (людина людині — друг), насправді у Давньому Римі трактувалася Homo homini lupus est (людина людині — вовк). Це подвійна така «бухгалтерія» в стосунках.


Які побажання? Або не починати провадити правозахисну діяльність зовсім, або робити професійно, ну, за виключенням тих випадків, коли мова йде про тебе і про твою дитину. І навіть коли мова йде про тебе, і про твою дитину, то зважай, якими методами добиватися її прав.


ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО, чтобы быть в курсе свежих новостей.

ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО

В случае массовых потасовок на улицах города мы вас оповестим

X