«Коли реальність стає страшнішою за будь-яку фантазію, то фантазія відступає», — Андрій Курков

Розмова з українським письменником Андрієм Курковим вийшла цікавою. Говорили і про секрети вдалого роману, і про наслідки Майдану, і про шкільну освіту.

«Я  автор книжки про пінгвіна, а не автор 20 інших романів»

Найпопулярнішою книгою на Заході — «Пікнік на льоду». Якось роман про пінгвіна Мішу, якого забрав головний герой, безробітний журналіст Віктор з Київського зоопарку в 93 році, коли в зоопарка не було грошей годувати тварин і вони їх начебто роздавали всім, хто може їх прогодувати. Цей пінгвін Міша він став вже брендом. Почалося дуже весело, коли переклад був німецькою мовою, і я поїхав по Німеччині, по Австрії, по Швейцарії з цією книжкою, з презентаціями, і вивчив для цього німецьку мову,і  мені почали всі дарувати плюшевих, керамічних, фарфорових, порцелянових пінгвінів. Потім я отримав подарунок, такий великий пакунок, від фірми Pingu тобто цей мерчендайзинг від анімаційного фільму про маленьке пінгвиня. Зубна паста, шоколадки, тобто я  почав їздити і повертатися додому до своїх дітей постійно з пінгвінами. І в якийсь момент у нас вдома було більше 200 пінгвінів, я подумав, що це вже занадто, почав їх роздаровувати. Залишилось штук 20-30.

Андрей Курков

Насправді це таке тепер кліше, з яким довелося мені змиритися — те, що я  автор книжки про пінгвіна, а не автор 20 інших романів.

Правда, я думаю, що 20-річні мої книжки не розуміють так, як я їх писав, книжка «Не приведи меня в Кенгаракс». Її і тоді теж не всі розуміли. Але в мене була така дивна новина: нещодавно я  дізнався, що мене піратським чином видають в Ірані на мові фарсі. І видавець вирішив після другої книжки вже надіслати мені книжки і сказав, що хоче зі мною підписати угоду і хоче видати наступну книжку вже офіційно. І він взяв оцю «Не приведи меня в Кенгаракс», книжку, яку я написав у радянські часи, вона про таємну історію країни, в якій ти живеш і про яку ти знав зовсім не те, що насправді в ній відбувалося. І він мені написав, що така книжка зараз дуже актуальна для Ірану.  І мені так подумалося: книжка написана у вісімдесят-якомусь році зараз стала актуальна для Ірану, це означає, що у будь-якої книжки є шанс знову стати актуальною.

DSC_4306

До речі, «Бікфордів світ», мій роман, який я теж закінчив у 89-му році про історію радянської ментальності, про патріотичного щура радянського, який проти роззброєння хрущовського виступив. Вона раптом стала актуальною на Заході, тому що змінилася політика Кремля і він знову повернув до радянського такого тоталітаризму і книжку яку раніше відмовлялися перекладати, тому що вона дуже складна і тому що контент, зміст, він якось дуже далекий від іноземного читача, раптом все стало з голови на ноги і книжка стала актуальною і зрозумілою.

«Я мав можливість вночі писати у в’язниці»

Навіть якщо ти солдат-охоронець, але коли ти у в’язниці, ти все одно ув’язнений. Армія — це все одно ув’язнення: в тебе забирають волю, свободу пересування і т.д. І ти шукаєш, якщо ти не можеш фізичного виходу знайти з цього лабіринту, ти шукаєш психологічний вихід.

Психологічний вихід — це фантазія, мрії, сни і спогади про найкращий час твого життя — про дитинство, коли в тебе не було ніяких проблем, ніякої роботи, ніяких обов’язків.

Андрей Курков

+Я мав можливість вночі писати там, у в’язниці, бо, коли дізналися, що я хочу стати письменником офіцери, то вони сказали, що це дуже класно, бо у них щотижня партзбори і  хтось цю муру має писати.

І мені давали ключі від кабінету начальника штабу майора Василюка. Я сідав за його стіл, за його друкарську машинку, у мене справа був електрочайник, зліва — радіоприймач з короткими хвилями, пачка журналів «На боевом посту» з текстами, в яких не було ніякого сенсу, але вони були правильні військові тексти: про дисципліну там, любов до Родіни і щось там таке. Я за дві години робив просто нормальний плагіат, виписував абзаци, всю цю муру, тільки заміняв прізвища незнайомих мені узбеків на прізвища наших киргизів і калмиків, а потім десь до ранку писав казки. І я коли писав казки, я якби повертався в дитинство. Тобто я ставав сам персонажем отих казок, які я вигадував. І, до речі, цей принцип Станіславського він мені допоміг в прозі дорослій, тобто я вживаюся в одного з персонажів, навіть якщо він не головний, але він мені подобається, і  я потім разом з ним іду по роману, щоб відчувати на собі потім, що відбувається в романі.

«Раніше я з таким самим запалом працював з фантазією власною»

Це залежить від книжки, звичайно. Я коли писав «Сади пана Мічуріна», то в мене була велика проблема: у мене в романі є маленький підводний човен, який начебто сконструював інженер, який дуже полюбляв Блока. І тому він (роман — Ред.) на команду з 12-ти матросів. І поки я знайшов взагалі якісь книжки з кресленнями, з описами підводних човнів, я витратив два чи три тижні. Зараз все набагато легше: все в Інтернеті можна знайти звичайно. Але не все можна знайти і в  Інтернеті — я зараз закінчую документальну книжку, «нон-фікшн», про рух «Емаус», який по світу допомагає безхатченкам, бездомним самоорганізуватись і жити в комунах. І в інтернеті майже нічого нема.

Мені довелося розшукувати книжки, я знайшов книжки англійською і багато книжок французькою мовою тому що засновник був француз Абат П’єр. І ось читав, чесно читав, перечитував. Оці наклеєчки-закладки скрізь там ліпив, потім не міг знайти те, що треба було знайти. Насправді, з роками мені все більше і більше подобається працювати з матеріалом. Хоча раніше я з таким самим запалом працював з фантазією власною. 

«Під час останнього Майдану в мене раптом зникло почуття гумору»

Під час останнього Майдану в мене раптом зникло почуття гумору. Тобто я так відчув, що щось у мене трапилось із почуттям гумору. Якийсь там час змінився, люди перестали ділитися анекдотами, жартувати. І ось час від часу мені здається, що він повертається, так само і фантазія. Коли реальність стає страшнішою за будь-яку фантазію, то фантазія відступає і звільняє місце для страшної реальності.

І мене є задум написати після документальної книжки невеличкий роман про сьогоднішню ситуацію, в якому буде і абсурд там чи сюрреалізм. Чи буде там гумор, чи вдасться мені туди занести якісь бацили гумору, я ще не знаю.

DSC_4322

+Я був двічі в зоні АТО, може ще раз поїду, але у мене буде роман про сіру зону. Про сіру зону конкретну і про сіру зону в головах у людей.

«Я боюсь екскурсій»

Я коли почав їздити закордон, то я всі музеї почав відвідувати. І десь за років п'ять я переїв. По-перше, я перестав відвідувати краєзнавчі йі історичні музеї у різних країнах. І залишив собі або музеї цікавих людей: меморіальні музеї мене завжди цікавлять, так само як от квартира Тичини в Києві мені дуже подобається, я там вже кілька разів бував. І, звичайно, музей Булгакова. І художні галереї мені подобаються, тобто я якось заздрю всім, хто вмів і вміє малювати, і мене стимулює живопис, який раптом привертає увагу.

DSC_4325

Я відвідудую не з екскурсіями, а самостійно. Я боюсь екскурсій. Кілька разів я не міг, як кажуть, без екскурсії кудись пройти, але взагалі я люблю не ритмічно, без поспіху, самостійно все розглядати, читати. Все одно, аби не бути частиною колективу. Я не колективна людина, мені важко бути в групі.

«Часто чую від дітей: „А ми й не думали, що письменники такі цікаві люди“»

Чим більше українських письменників, і не тільки українських, приходитимуть в українські школи, тим кращим буде ставлення дітей до літератури, до читання і тим більше вони будуть вважати мертвих цікавих письменників живими. Тому що часто чую від дітей: «А ми й не думали, що письменники такі цікаві люди».

Андрей Курков

Усе залежить від внутрішнього літературного життя в школі, від того, скільки цікавого може розповісти вчитель. Учитель мусит розповідати не тільки те, що є в підручнику, а ще й щось інше. Має бути неспівпадання зафіксованої шкільної програми і того, що розповідає вчитель, тому що таку зацікавленість потрібно провокувати.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

Сборная солянка из «Накипело-экспедиций». Фоторепортаж

Здесь должна была быть ваша... история

Unlock Profу Week: спосіб визначитися з майбутньою професією

Авария на Сумской: полиция ждет результаты автотехнической экспертизы

Несколько историй о мусульманской общине дореволюционного Харькова

опубликовано

17 мая 2017

текст

Елена Лептуга, Марина Верещака

фото

Игорь Лептуга

видео

Антон Бжико, Роман Даниленков

монтаж

Иван Горб

просмотров

1797

поделиться

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: