«Коли реальність стає страшнішою за будь-яку фантазію, то фантазія відступає», — Андрій Курков

Розмова з українським письменником Андрієм Курковим вийшла цікавою. Говорили і про секрети вдалого роману, і про наслідки Майдану, і про шкільну освіту.

«Я  автор книжки про пінгвіна, а не автор 20 інших романів»

Найпопулярнішою книгою на Заході — «Пікнік на льоду». Якось роман про пінгвіна Мішу, якого забрав головний герой, безробітний журналіст Віктор з Київського зоопарку в 93 році, коли в зоопарка не було грошей годувати тварин і вони їх начебто роздавали всім, хто може їх прогодувати. Цей пінгвін Міша він став вже брендом. Почалося дуже весело, коли переклад був німецькою мовою, і я поїхав по Німеччині, по Австрії, по Швейцарії з цією книжкою, з презентаціями, і вивчив для цього німецьку мову,і  мені почали всі дарувати плюшевих, керамічних, фарфорових, порцелянових пінгвінів. Потім я отримав подарунок, такий великий пакунок, від фірми Pingu тобто цей мерчендайзинг від анімаційного фільму про маленьке пінгвиня. Зубна паста, шоколадки, тобто я  почав їздити і повертатися додому до своїх дітей постійно з пінгвінами. І в якийсь момент у нас вдома було більше 200 пінгвінів, я подумав, що це вже занадто, почав їх роздаровувати. Залишилось штук 20-30.

Андрей Курков

Насправді це таке тепер кліше, з яким довелося мені змиритися — те, що я  автор книжки про пінгвіна, а не автор 20 інших романів.

Правда, я думаю, що 20-річні мої книжки не розуміють так, як я їх писав, книжка «Не приведи меня в Кенгаракс». Її і тоді теж не всі розуміли. Але в мене була така дивна новина: нещодавно я  дізнався, що мене піратським чином видають в Ірані на мові фарсі. І видавець вирішив після другої книжки вже надіслати мені книжки і сказав, що хоче зі мною підписати угоду і хоче видати наступну книжку вже офіційно. І він взяв оцю «Не приведи меня в Кенгаракс», книжку, яку я написав у радянські часи, вона про таємну історію країни, в якій ти живеш і про яку ти знав зовсім не те, що насправді в ній відбувалося. І він мені написав, що така книжка зараз дуже актуальна для Ірану.  І мені так подумалося: книжка написана у вісімдесят-якомусь році зараз стала актуальна для Ірану, це означає, що у будь-якої книжки є шанс знову стати актуальною.

DSC_4306

До речі, «Бікфордів світ», мій роман, який я теж закінчив у 89-му році про історію радянської ментальності, про патріотичного щура радянського, який проти роззброєння хрущовського виступив. Вона раптом стала актуальною на Заході, тому що змінилася політика Кремля і він знову повернув до радянського такого тоталітаризму і книжку яку раніше відмовлялися перекладати, тому що вона дуже складна і тому що контент, зміст, він якось дуже далекий від іноземного читача, раптом все стало з голови на ноги і книжка стала актуальною і зрозумілою.

«Я мав можливість вночі писати у в’язниці»

Навіть якщо ти солдат-охоронець, але коли ти у в’язниці, ти все одно ув’язнений. Армія — це все одно ув’язнення: в тебе забирають волю, свободу пересування і т.д. І ти шукаєш, якщо ти не можеш фізичного виходу знайти з цього лабіринту, ти шукаєш психологічний вихід.

Психологічний вихід — це фантазія, мрії, сни і спогади про найкращий час твого життя — про дитинство, коли в тебе не було ніяких проблем, ніякої роботи, ніяких обов’язків.

Андрей Курков

+Я мав можливість вночі писати там, у в’язниці, бо, коли дізналися, що я хочу стати письменником офіцери, то вони сказали, що це дуже класно, бо у них щотижня партзбори і  хтось цю муру має писати.

І мені давали ключі від кабінету начальника штабу майора Василюка. Я сідав за його стіл, за його друкарську машинку, у мене справа був електрочайник, зліва — радіоприймач з короткими хвилями, пачка журналів «На боевом посту» з текстами, в яких не було ніякого сенсу, але вони були правильні військові тексти: про дисципліну там, любов до Родіни і щось там таке. Я за дві години робив просто нормальний плагіат, виписував абзаци, всю цю муру, тільки заміняв прізвища незнайомих мені узбеків на прізвища наших киргизів і калмиків, а потім десь до ранку писав казки. І я коли писав казки, я якби повертався в дитинство. Тобто я ставав сам персонажем отих казок, які я вигадував. І, до речі, цей принцип Станіславського він мені допоміг в прозі дорослій, тобто я вживаюся в одного з персонажів, навіть якщо він не головний, але він мені подобається, і  я потім разом з ним іду по роману, щоб відчувати на собі потім, що відбувається в романі.

«Раніше я з таким самим запалом працював з фантазією власною»

Це залежить від книжки, звичайно. Я коли писав «Сади пана Мічуріна», то в мене була велика проблема: у мене в романі є маленький підводний човен, який начебто сконструював інженер, який дуже полюбляв Блока. І тому він (роман — Ред.) на команду з 12-ти матросів. І поки я знайшов взагалі якісь книжки з кресленнями, з описами підводних човнів, я витратив два чи три тижні. Зараз все набагато легше: все в Інтернеті можна знайти звичайно. Але не все можна знайти і в  Інтернеті — я зараз закінчую документальну книжку, «нон-фікшн», про рух «Емаус», який по світу допомагає безхатченкам, бездомним самоорганізуватись і жити в комунах. І в інтернеті майже нічого нема.

Мені довелося розшукувати книжки, я знайшов книжки англійською і багато книжок французькою мовою тому що засновник був француз Абат П’єр. І ось читав, чесно читав, перечитував. Оці наклеєчки-закладки скрізь там ліпив, потім не міг знайти те, що треба було знайти. Насправді, з роками мені все більше і більше подобається працювати з матеріалом. Хоча раніше я з таким самим запалом працював з фантазією власною. 

«Під час останнього Майдану в мене раптом зникло почуття гумору»

Під час останнього Майдану в мене раптом зникло почуття гумору. Тобто я так відчув, що щось у мене трапилось із почуттям гумору. Якийсь там час змінився, люди перестали ділитися анекдотами, жартувати. І ось час від часу мені здається, що він повертається, так само і фантазія. Коли реальність стає страшнішою за будь-яку фантазію, то фантазія відступає і звільняє місце для страшної реальності.

І мене є задум написати після документальної книжки невеличкий роман про сьогоднішню ситуацію, в якому буде і абсурд там чи сюрреалізм. Чи буде там гумор, чи вдасться мені туди занести якісь бацили гумору, я ще не знаю.

DSC_4322

+Я був двічі в зоні АТО, може ще раз поїду, але у мене буде роман про сіру зону. Про сіру зону конкретну і про сіру зону в головах у людей.

«Я боюсь екскурсій»

Я коли почав їздити закордон, то я всі музеї почав відвідувати. І десь за років п'ять я переїв. По-перше, я перестав відвідувати краєзнавчі йі історичні музеї у різних країнах. І залишив собі або музеї цікавих людей: меморіальні музеї мене завжди цікавлять, так само як от квартира Тичини в Києві мені дуже подобається, я там вже кілька разів бував. І, звичайно, музей Булгакова. І художні галереї мені подобаються, тобто я якось заздрю всім, хто вмів і вміє малювати, і мене стимулює живопис, який раптом привертає увагу.

DSC_4325

Я відвідудую не з екскурсіями, а самостійно. Я боюсь екскурсій. Кілька разів я не міг, як кажуть, без екскурсії кудись пройти, але взагалі я люблю не ритмічно, без поспіху, самостійно все розглядати, читати. Все одно, аби не бути частиною колективу. Я не колективна людина, мені важко бути в групі.

«Часто чую від дітей: „А ми й не думали, що письменники такі цікаві люди“»

Чим більше українських письменників, і не тільки українських, приходитимуть в українські школи, тим кращим буде ставлення дітей до літератури, до читання і тим більше вони будуть вважати мертвих цікавих письменників живими. Тому що часто чую від дітей: «А ми й не думали, що письменники такі цікаві люди».

Андрей Курков

Усе залежить від внутрішнього літературного життя в школі, від того, скільки цікавого може розповісти вчитель. Учитель мусит розповідати не тільки те, що є в підручнику, а ще й щось інше. Має бути неспівпадання зафіксованої шкільної програми і того, що розповідає вчитель, тому що таку зацікавленість потрібно провокувати.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

ещё по теме:

Громады берут курс на… отходы

Из истории студенческих организаций Харьковского политеха

Как работает E-ticket в Харькове?

Вертеп-фест 2018. Фоторепортаж

Нет ограниченных возможностей: паралимпийцы Грузии

опубликовано

17 мая 2017

текст

Елена Лептуга, Марина Верещака

фото

Игорь Лептуга

видео

Антон Бжико, Роман Даниленков

монтаж

Иван Горб

просмотров

1854

поделиться

[js-disqus]

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: