«Хочеться привести до Ужгорода цю волю до перемоги», — урбаністка про схід України

Навесні 2018 року активісти й митці Слобожанщини та Закарпаття проведуть культурний форум «СлободаКульт». Цього разу форум пройде в Ужгороді. Традиційно, як і торішні заходи у Львові та Харкові, «СлободаКульт» триватиме два тижні. Представники культурних інституцій з різних міст презентуватимуть особливості своїх регіонів. Програма форуму ще невідома. Поки що учасники знайомляться з іншою частиною країни. Активісти, громадські та мистецькі діячі з Закарпаття їдуть на схід, а жителі Слобожанщини дізнаються про захід. Це потрібно для усвідомлення, що саме нас розрізняє, а що об’єднує, та що буде цікаво відвідувачам у культурній площині.

Медіапроект «Накипіло» поспілкувався з учасницею «СлободаКульт» художницею, дослідницею архітектури модернізму Ліною Дегтярьовою з Ужгороду. Вона розповіла, що її вразило в архітектурі Харкова, чим відрізняються мешканці сходу і заходу, та чому закарпатцям було б можна повчитися у людей з протилежної частини країни.

Ви вже подивились на наше місто, архітектуру, що вас вразило?

Харків виправдав і навіть трохи перебільшив мої очікування, тому що я приблизно уявляла, що тут побачу. І зараз я відчуваю величезне захоплення від того, що бачу. До того ж мені подобається ставлення людей і те, що вони більш-менш знають, що це за архітектура. Знаєте, такі речі пропускаються не тільки через серце, а сприймаються ще й через розум. Тобто візуально мені дуже сподобався Держпром, але коли ти розумієш, які це роки побудови, то вражає ще більше, тому що 25-й рік, всі ці ідеї Баухаузу втілені настільки яскраво і настільки велично — дуже масштабно. Настільки масштабних споруд на той час не було.

Тогочасні провідні архітектори, які формулювали ці концепції, дуже класно закріплювали свої думки в формі маніфесту, будували ще через те, що Радянському Союзу потрібно було щось довести світові і своїм людям, і зробити це треба було швидко. Це дуже непоганий мотиватор для архітектури, тому що архітектура — це найбільш видимий спосіб це довести. Мистецтво, література — вони, звичайно, теж присутні, але архітектура — це те, що бачать всі.

У Харкові є нові споруди, ви їх бачили. Що вони вам про себе кажуть?

Я розумію скепсис місцевих, я розумію, що завжди за такими спорудами стоїть контекст. Якщо споруда з’явилася у 90-х, 2000-х, а можливо, і 10-х роках, і вона стоїть в історичному центрі, я розумію, що, швидше за все, щось знесли, щоб побудувати цю споруду. Напевно, за цією будівлею стоїть біль місцевих людей. Але, якщо сказати дуже узагальнено, мені сподобалося, що ці будівлі не дуже нарочиті. В плані того, що немає заступів за червону лінію, немає грубого порушення висотності, тому що в Ужгороді та Києві з цим біда. В Харкові все ж відчувається школа і при тому, що проекти самі по собі дискутабельні, але є дійсно прикольні, і більшість з них нормально вписані.

А як ужгородці реагують, коли йдеться мова про те, що треба знести якусь забудову, щоб збудувати замість неї щось нове?

Не так давно ужгородців сконсолідувала чергова біда, тому що почалась руйнація будинку Фунданича. Дуже парадоксальним є те, що це одноповерховий будинок. Здавалось б, що він не є дуже знаковим і масштабним в плані його функціонального призначення для міста, але це просто приватний будинок, на якому ще залишилися і сліди Австро-Угорської імперії, і величезна реклама цього магазину Циріла Фунданича, який там знаходився. Цей будиночок був дуже сентиментальний. Він такий маленький, компактний, і ці графічні рекламні зображення — єдині в своєму роді. Але власник вирішив знищити його «під нуль» при тому, що міська і обласна ради начебто не давали згоди. Зараз ми в юридичному полі намагаємось докопатись, хто ж із всіх цих винуватців буде нести відповідальність.

Як не дивно, ні руйнація кінотеатру 32-го року фантастичного архітектора Людвіга Оелшлегера в центрі міста не зібрала людей, окрім якихось активістів, ані пам’ятка архітектури готель «Корона» 1912 року, який стояв на центральній площі. Її повністю знищили і зараз буде новий, начебто такий самий. Але там вже видно, що це не буде така сама будівля, не кажучи про те, що не було змісту руйнувати стару.

А тут цей маленький будинок Фунданича зібрав багато людей, які не були до того активні в цьому полі, і сподіваємось, що буде якийсь результат. Зараз ми створили з колегами групу Save Uzhhorod і там тримаємо в курсі з приводу того, що відбувається. І якось люди вже більш активно реагують і переймаються цими питаннями.

Я знаю, що у вас є власний архітектурний проект: ви робите карту пам’яток. Можете про нього розповісти?

Ми з колегою Олегом Олашиним ведемо проект Uzhhorod Modernism. Ми почали з того, що збирали пам’ятки міжвоєнного періоду. Цей період нас найбільше чіпляє і є найбільш цікавим для нас. Ми зібрали і дослідили майже всі будинки. Їх біля 400 на мапі. Ті, що знакові, ми описуємо, і на сайті буде більш повна інформація. Ще хочемо у вересні видати друковану мапу. Тобто туристи можуть приїхати і пройтися по цим основним будинкам.

У нас в Харкові теж є активісти, які займаються збереженням архітектури. Чи вдалося вам з кимось з них познайомитись?

Я познайомилася з неймовірною Женєю Губкіною. Вона є і активістом і глибоким знавцем конструктивізму. Вона контактує з чеським містом-побратимом Харкова Брно. Це взагалі мекка для знавців модернізму. Вона це вивчає професійно. Дуже прикольно, що така молода дівчина вже є знавцем такого світового рівня.

Як сильно відрізняється архітектура Ужгороду від архітектури Харкова?

Дуже сильно. У нас чимало залишилось будівель австро-угорського періоду і вони дуже різнопланові, тому що в нас була і імперська забудова, але її було небагато. Переважно у міській забудові — це прибуткові будинки того часу, але це, можливо, 25 відсотків центру. А чехословацький період, міжвоєнний (19-39 років) — оце величезний масив, і це у нас була перша спроба генплану, створеного в той час. Був збудований великий урядово-житловий квартал і точечно збудовані будинки в центрі міста. Чехи глобально підходили до питання. Вони в першу чергу спочатку збудували всі урядові споруди, а до того збудували житлові будинки для тих урядовців, які будуть працювати, тобто все було дуже грамотно. Паралельно вони будували розважальні локації: кінотеатр, басейн. Багато уваги приділяли рекреації і, в першу чергу,  школам. Фактично, найважливіші акценти інфраструктури ми отримали в цей період за 20 років.

Коли ви їхали на схід країни, ви мали стереотипи, які підтвердилися, а якісь, можливо, зруйнувалися?

Так, я думала, що буде таке домінування російського патріархату в пам’ятках архітектури сакральної забудови. Так воно і є. Це мене не здивувало, добре, що я була до цього готова. Наприклад, в мене не було жодного страху їхати в Слов’янськ і Краматорськ, як у когось може виникнути страх до цих територій. Але трошки мені було лячно, тому що я боялася побачити занепад, сліди руйнації в самих містах, і було прекрасно побачити, наскільки люди піднесені, наскільки вони готові відновлювати і вже багато що відновили.

Люди не бачать цієї причини і наслідку, на відміну від людей на сході. Дуже включені люди. Непогано було б включити закарпатців, показавши їм, що треба відповідати за свої вчинки. Але дуже порадувала відкритість людей і така якась вітальність.

Ви думали, що на сході люди закриті?

Так, напевно я думала, що більш закриті. Навіть, я думаю, що західні люди більш закриті. Мені здається, що у нас люди менш емоційні. Але це не показник, ми в основному спілкувалися з однодумцями, нас знайомили з людьми, які організовують культурні простори. Що мене найбільше вразило, так це замдиректора Чугуївського краєзнавчого музею. Вона виглядає як класичний музейний працівник, але це людина просунута, добре розуміється, на якому вона світі.

Багато говорять про мовне питання. З вами якісь проблеми такі трапилися?

Ні, я б не сказала, що це проблема. Звичайно, хотілося б, щоб місто було більш українізоване, але я сподіваюсь, що це з часом станеться.

В Ужгороді ж можна зустріти не тільки російську мову, а й угорську?

Так, у нас декілька мов. У нас на першому місці українська, місцевий закарпатський діалект, російська і угорська. Словаків не так багато, принаймні немає такого, щоб вони розмовляли на вулицях, але до нас приїжджають багато словаків-туристів. А от серед угорців збереглася традиція, і багато хто вдома спілкуються угорською.

Яким ви бачите свій проект у СлободіКульт?

В мене вже сформувалося бачення за цю поїздку. Якби я приїхала лише в Харків, то я хотіла б привести конструктивізм в Ужгород і показати його, і дуже сподіваюсь, що Женя Губкіна зможе приїхати і розповісти про нього. Так само сподіваюсь, що Олена Бекетова зможе приїхати і розповісти про охорону культурної спадщини: про те, як вам це вдається, приклади перемог і невдач.

Це музей у Чугуєві, «Вільна хата» в Краматорську та боротьба харківських архітектурних активістів. Хочеться привести цю волю до перемоги, розтормошити трохи ужгородців.

Попередні інтерв'ю з учасниками «СлободаКульт» можна прочитати за посиланнями:

«Я заздрю поколінню, що народилося за часів незалежності», — драматург із Закарпаття

«Мене дивує ця мовна шизофренія у вивісках і спілкуванні на вулицях», — ужгородський філолог про Харків