События

«Чому люди опиняються на вулиці? Шахрайство, алкоголізм, діти на вулицю вигнали», — волонтер

Він жертвує своїм часом, силами та молодістю, щоб не мати такої старості. А ще знає дуже багато історій. Олексій Кучапін разом з небайдужими волонтерами декілька років поспіль присвячує основну частину свого часу для допомоги, а інколи навіть порятунку безхатченків. 

Євдокія та її троянди

Темний провулок із сірими стінами, які розташовані надто близько одна до одної і складається відчуття, ніби вони стискають. А між ними стара жінка із зморщеним, як сухе яблуко лицем у блакитній куртці та яскраво-червоному шарфі. Через плече сумка. Такою її побачила редакторка Глуzд Олена Гелетюк.

46281437_10217923601471359_5089393330723225600_n

Це пані Євдокія. У цьому районі вона мешкає місяць, ночує на центральному залізничному вокзалі. Їй Олексій допомагає відновити документи. Євдокії близько вісімдесяти.

«Я із 43-го року, скільки це, сімдесят шість? — сміється вона. — Не хочу рахувати…».

Приїхала із  Новоархангельська Кіровоградської області, за фахом — вчителька хімії та біології. Більшу частину життя працювала у школі. Зараз продає квіти у переході метро. Бордові троянди «Ґран-прі» — улюблені.

«Мені подобається займатися бізнесом!, — розказує жінка, — У мене дуже позитивна енергетика. П’ятнадцять років тому, коли я  сюди приїхала, був ще Ющенко і Юлія Владіміравна — я прекрасно торгувала квітами. Янукович прийшов — ціни піднялися і та роза, яка коштувала гривню, стала коштувати сім. Я втратила роботу. Зараз продаю інші квіти, але воно не моє, я люблю троянди, тому мені важко».

Живе Євдокія за пенсію 1700, за ці гроші і купує квіти, а продає трішки дорожче. Торгувати тут можна тільки пізно ввечері — з восьмої до одинадцятої.

«Сьогодні я заробила тридцять гривень, — ділиться Євдокія, — а буває так, що цілими днями нічого не заробляю, бо немає торгівлі. Раніше було нормально, а зараз з кожним днем все важче».

Питаю, коли квіти останній раз дарували їй.

«Мені не дарують, — відповідає, — нема кому. Ви знаєте, в сільській місцевості це не заведено. В школі, на 8 березня дарували».

Місяць тому, розповідає Євдокія, у неї вкрали сумку з документами, а жінка, у якої вона знімала житло за вісімдесят гривень на добу — померла, тому вже місяць доводиться ночувати на вокзалі. Обідом годують благодійні фонди, сніданок та вечеря — це вже клопіт Євдокії.

«Купую хризантеми у сільських сімей, які вирощують їх у теплицях за 30-40 гривень, а продаю за п’ятдесят. Якось прийшла пара, чоловік — француз, — посміхається Євдокія, — а я колись вчила французьку, то трохи з ним поспілкувалася. Він був такий радий!».

Зараз жінка з допомогою Олексія та його організації «Дім Милосердя», відновлює документи та шукає житло. Вона не скаржиться. Навпаки — свої спогади розповідає із палаючими очима, особливо коли йдеться про троянди.

Дім, де повертають віру в людяність

Діяльність Олексія почалася, коли він вирішив допомогти своєму другові, який працював соціальним працівником. У той день він почув історію чоловіка, якого викинули на вулицю «чорні ріелтери». У нього не було всіх необхідних документів, щоб довести, що квартира його. Тоді він почав жити просто у під’їзді будинку, де колись мешкав. Про це повідомили соцпрацівників сусіди. Допомогти чоловікові не міг ніхто із  соціальних служб, бо у нього не було документів.

Історія із стареньким закінчилася позитивно. Олексій систематично навідувався до центральної синагоги, яку відвідував дідусь. Там познайомився із лікарем — той погодився взяти старого під свою опіку.  Після цього чоловік розпочав допомагати людям. Особливо важкі історії розповідав на своїй сторінці у фейсбуці. Згодом створив для цього окрему сторінку. Небайдужі пропонували допомогу.

«Ніколи не шкодував, що почав цим займатись, бо я — християнин, — ділиться Олексій. — Коли я починав, один знайомий мене попередив, що ця справа принесе мені 15% неймовірного кайфу, суперрадості від того, що я роблю. 15% — головних болей, стресу, а 70% — рутини і одноманітності. Тому до цього я був морально готовий».

Більше року на окраїні Києва подружжя Кучапіних винаймає двокімнатну квартиру, де прихищають безпритульних. Вони дають їм основне: дах над головою, їжу, тепло, при потребі ліки та затишок. Живуть тут люди від одного дня до декількох місяців, доки Олексій вирішує проблеми із їхніми документами. Потім шукає притулок, будинок престарілих чи християнський центр, який переймає на себе опіку над цими людьми.

Горді, злі й недовірливі

«Чому люди опиняються на вулиці? — починає Олексій. — Шахрайство, алкоголізм, діти на вулицю вигнали, після того, як батьки переписали на них квартиру. Причин безліч, але всіх цих людей об’єднує одне — важкий характер. Зазвичай, вони горді, злі та недовірливі. Нерідко мені приходиться вирішувати конфлікти у квартирі. Часто, через дрібниці ці люди готові морально знищити один одного».

Олексій викладає богослов’я в одній із церков та адмініструє декілька сайтів. Цим і заробляє на життя. Основну частину свого часу Олексій з дружиною віддають «Дому Милосердя». Нещодавно почали надходити пожертви від донорів та від окремих доброчинців. Близько десяти людей щомісяця підтримують притулок.

У двокімнатній квартирі проживає шість людей: в одній жінки,  в іншій чоловіки. Тут є все необхідне для життя: ванна кімната, кухня, кімнати — окрема для жінок та чоловіків.

46861398_586201471830323_7536487347467059200_n

Мене привітно зустріли три жінки, котрі уже зібралися відпочивати. У кімнату до чоловіків я не заходила, було пізно, вони вже спали.

«Я травмувалась, коли мене штовхнув шеф, — розказує одна із мешканок квартири, — він був п’яним, а удар від падіння виявився доленосним».

Після операції жінка не змогла працювати і оплатити житло. Якийсь час жила в подруги. Не зжилася з нею і вибралася на вулицю. Доньки пані Тетяни не квапляться їй допомагати. Олексій зараз клопочеться, щоб відновити документи жінки. А тим часом вона в’яже дитячі носочки та грається з котом Марсіком. Жінки не можуть ним натішитися, а Марсік скаче від однієї дами до іншої, воркочучи.

Квартира номер 33

У квартирі кожен має свої обов’язки. Хтось відповідає за приготування їжі, хтось за прибирання коридору, інші — за чистоту кухні, ванної та окремих кімнат. Олена — дружина Олексія, щодня відвідує квартиру, часто готує. Вона читає стареньким та спілкується з ними, разом вони займаються рукоділлям (роблять заколки для волосся та в’яжуть носочки). Всі ці товари сім’я Кучапіних та волонтери здає у соціальний магазин. Виручені кошти теж витрачають на утримання людей, які проживають у «Домі Милосердя». Увечері всі разом переглядають фільми.

38222599_509993619451109_9193245224980185088_n

Номер телефону Олексія знають лікарі столичних лікарень і коли бачать пацієнта, якого ніхто не забирає, то телефонують чоловіку.

Нещодавно із ним зв’язалася жінка-волонтер. Вигулюючи собаку, вона наткнулася на чоловіка, який жив у наметі. Із таким способом життя та його фізичним станом ця зима мала стати для нього останньою.  Вона зателефонувала у Дім Милосердя і попросила врятувати його.

Чоловіка звали Андрій, 44 роки. Родом із Хмельницької області. Близько 10 років тому переїхав разом з дружиною на заробітки. Займалися ремонтом квартир. Так сталося, що дружина Андрія потрапила у психоневрологічний диспансер. Андрій залишився сам. Захворів, переніс операцію на шлунку. Після лікарні було важко, але деякий час ще продовжував працювати. Ремонти робити вже не міг, влаштувався приймальником металу. Втратив документи, а трохи згодом стався інсульт, після якого відмовили ноги , а сам Андрій став непрацездатним. Рік прожив у лісі в наметі, біля гаражів, неподалік від колишньої роботи. Його підгодовували охоронці. За цей час на тілі чоловіка з'явилися пролежні. Розумів, що цю зиму вже не переживе. В першу чергу йому потрібно допомогти відновити паспорт, щоб оформити інвалідність. Цим зараз і займається Олексій.

Це тільки декілька історій із життя мешканців Дому Милосердя. Кожен житель квартири має свою історію — усі вони болісні. Олексій, Олена та волонтери Дому Милосердя бачили чимало. Для волонтерського складу особлива радість, коли підопічні після них потрапляють не просто у будинок престарілих чи християнський центр, а у затишну домівку небайдужих людей, котрі забезпечують їм спокійну старість.



Матеріал підготовлений у рамках воркшопу для журналістів «Теми. Люди. Історії». Організатор - OSCE Project Co-ordinator in Ukraine.

ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО, чтобы быть в курсе свежих новостей.

ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО

В случае массовых потасовок на улицах города мы вас оповестим