Запакована білизна як символ декомунізації

Моє дитинство було насичене спогадами, щоправда, не моїми. Спогадами про інше життя. Про морозиво по 5 копійок, про шкільну форму, яка всіх урівнювала, про «справжні» продукти, про Pepsi, яке можна було дістати лише в цирку або кіно.

— А як в селі було з Pepsi? Та яке там Pepsi, хліб купити було не так просто, закуповували його на цілий тиждень!

Це спогади від бабусі.

Ще бабуся мала пройти сім кілометрів, аби потрапити до школи. В неї та її покоління не виникало протесту, ходили собі та й все. I звісно ж – усі «розумніші були». Можливість відвідувати школу бабусі здавалася суцільним привілеєм, адже її мама взагалі не мала змоги отримувати освіту.

А зараз діти «дурні і немічні», бо «не вилазять з інтернету»…

Пам’ятаю, ми відпочивали в Алушті. Вечір, спека, кімнатка з маленьким телевізором – ідилія. Аж ось на екрані з’явився Горбачов. Я пригадую реакцію завжди спокійного тата: «Козел, козел» – кричав він (все це супроводжувалося ще й не дуже пристойними жестами).

Тоді мені не було й дев’яти років, але я вже знала, що саме Горбачов «такую страну развалил».

«Какую такую?!» — питала я у тата.

Він теж усе це пам’ятає: і хліб по 20 копійок, і квартиру від заводу, і путівки за рахунок профспілки. А разом з цим нескінченні черги, дефіцит, пусті вітрини.

При Союзі тато був провідником. Йому нібито мало вистачати зарплатні, але він не гребував возити «зайців». Навіть більше – прасувати використану постіль і видавати її за нову було нормальним явищем.

Зараз я бачу, з яким співчуттям він дивиться на провідників сьогоднішніх: у них більше немає можливості перепродати постіль – вона (який жах!) запакована.

Бабусі взагалі доводилося брати до потяга свою постіль, з дому. Так, у вагонах була постільна білизна, але брудна.

Запакована постіль, яка є зараз, дає мені змогу не тягати білизну з дому та не турбуватися, що до мене хтось міг спати на ній.

Розумію, запакована постільна білизна — це найменше, що могли отримати українці, які звільнилися від тоталітарного устрою. Але я щаслива, що вона нарешті запакована.

Бабуся, мила, ми отримали свободу – найвищу цінність для людини. Я можу обирати. Школу, потяг, книги, фільми, партіі. Я маю вибір, чуєш?

Татові ця свобода дозволила відкрити власну справу. Ту, яку він сам започаткував, ту, яка годує його й мене, маму і брата. Яка приносить насолоду, якою він горить, заради якої готовий працювати день і ніч. За яку б в СРСР йому «припаяли» статтю «за спекуляцію».

Тату, любий, я не прошу тебе нічого забувати. Усі ті «совкові» речі створили тебе таким, яким я тебе знаю і обожнюю. Але, тато – то було твоє життя, твої враження, твій досвід. Дай мені можливість мати своє, інше.

Нехай пакують ту білизну, тату. Мені це подобається.

ещё по теме:

В храме под Изюмом — советское «наследство» и склеп Донец-Захаржевских

«Лагерное рождество» в Литмузее

В честь погибшего бойца предложили назвать проспект

Как прошла декоммунизация. Итоги года

Гра в асоціації

опубликовано

15 декабря 2016

текст

Виктория Шелудько

фото

pinwallpaper.xyz

просмотров

677

поделиться