Взяти не можна відмовитись. Творці й меценати про спонсорство в культурі | Накипело
Події

Взяти не можна відмовитись. Творці й меценати про спонсорство в культурі

  • Альона Нагаєвщук
  • Ігор Лептуга
  • 17 Жовтня
  • 1375

Наскільки припустимо взяти у міськради гроші для масштабного літературного фестивалю? За кордоном ми, напевно, почуємо ствердну відповідь: «Цілком нормально». В українському ж контексті з'являються роздуми: чи одіозний там мер, чи доведеться вішати логотипи чиновників усюди, де тільки можна, і весь час промовляти певні прізвища зі сцени? Чи впливатиме спонсор заходу на його програму та учасників, і як ця співпраця позначиться на долі проєкту? З одного боку, маємо власні менеджерські амбіції, з іншого — значне й важливе фінансування, з третього — бажання урізноманітнити міський простір цікавими івентами. 

На дискусії в межах Харківської літературної резиденції підприємці та культурні діячі поговорити, як культурі та бізнесу ефективно об'єднуватися для розвитку міст.

Далі — пряма мова.

Сергій Жадан, співзасновник проєкту «П'ятий Харків: культурна ініціатива», учасник багатьох літературних резиденцій:

Загадайте початок карантину, коли міська влада зібрала пул «батьків міста», щоби врятувати Харків. От сидять ці дядьки з 90-х років і говорять, хто й скільки дасть. Власне, у цій картинці і є сьогоднішня співпраця бізнесу з владою.

Бізнес дуже часто озирається на владу. Бізнес страшенно зав’язаний із владою, особливо в регіонах. Ми ж чудово розуміємо, як, скажімо, у Харкові існує крупний, середній і дрібний бізнес. Я думаю, це не суто харківська специфіка. Навіть наші друзі, які є патріотами, волонтерами, так чи інакше змушені контактувати в постійних колабораціях із міською владою. Вони мусять якось вибудовувати свою стратегію та весь час озиратися: а що скаже влада? Краще взяти й передзвонити: «А можна це?».

Я вже звик, що постійно беру в когось гроші на проєкти. Це вже абсолютно нормально прийти та взяти «катлєту» грошей і віддати її на фестивалі, поїздки на різні заходи під Донецьком чи Луганськом. Але здебільшого це не переходить у стратегію та норму.

Едуард Мальцев, керівник програми Presidents' MBA від kmbs:

Мені здається, спроможність думати ширше в часі, ширше за власні інтереси, думати не лише про колективне, але й про індивідуальне в сучасному світі стає надважливою річчю. Причому і для окремо взятої особистості, і для бізнесу. Коли ми говоримо про соціальну відповідальність бізнесу, маємо на увазі, що сучасні корпорації мають такий широкий вплив, що його наслідки відчутні і в часі, і в просторі, і в суспільстві. Ми це добре усвідомлюємо в бізнес-школі й говоримо про це з підприємцями, які знаходяться на певному етапі розвитку своєї справи, намагаючись розширити світосприйняття з розумінням наслідків того, що та як ми робимо, коли займаємося економічною діяльністю.

У розвинених країнах взаємодія влади, бізнесу й громадянського суспільства сильно переплетена. Коли приходиш у різні інституції, і вони говорять спільною мовою, це дає шалений синергетичний ефект. У наших містах цього, на жаль, немає. Найбільша драма полягає в тому, що між цими компонентами, групами стейкхолдерів, розмова на спільній мові просто відсутня.

Харківський IT-кластер говорить з владою, але абсолютно на неї не розраховує. Це хлопці й дівчата, які створюють 10% регіонального ВВП. У них купа ініціатив, вони відстоюють інтереси індустрії в різних сенсах: працюють з освітою, нарощують кадровий потенціал для галузі, спілкуються з владою не як одна, а як 75 компаній регіону.

Тетяна Ландесман, керуюча партнерка РR-агенції Bagels & Letters:

Как мы знаем, практически все медиа стараются не называть бизнес, даже если он делает очень большие проекты. Ситуация в Харькове меняется, но, в принципе, существует негласное правило, что в журналистской сфере мы избегаем этого. Даже когда речь идет о бизнесе, максимально лояльном к мероприятию, который не особо ждет демонстрации своих логотипов. Тем не менее, всегда приятно, когда имя этого предпринимателя прозвучит. Все хотят добрых слов и быть заметными, чувствовать благодарность и вовлеченность в то, чем они занимаются. 

Расскажу такой кейс. Наша коллега Анна Гин однажды вручную собрала информацию о потребностях детских домов. Мы вывесили информацию на сайте и пообещали, что о любом бизнесе, который каким-то образом поможет закрыть эти потребности на любую сумму, мы расскажем и сделаем все, чтобы эта история пошла дальше в народ. И многие откликнулись. Это я к тому, что по отношению к предпринимателям также надо проявлять благодарность, чтобы эти процессы двигались.

Тетяна Пилипчук, кураторка ЛітРезиденції, заступниця директорки ЛітМузею:

У Радянському Союзі була монополія держави на культуру. Мені здається, у головах наших чиновників вона так і залишилася. Я інколи жартую та називаю наш музей «івент-агенцією зі святкування ювілеїв померлих письменників». Адже від чиновників постійно є запит провести щось таке, що вони вважають нормальним. Можливо, партнерські ініціативи знизу можуть зрушити ситуацію. З появою Українського культурного фонду стало трошки легше, адже держава інакше почала формувати свій запит — на фінансування окремих програм. Глобально, можливо, ситуація змінюється, але на місцях, повірте, монополія на культуру залишається. І це ми бачимо в нашому просторі під час різних святкувань.

Як зробити культуру трендом? Бізнес добре розуміє, що культура — це про креативність, а бізнес без нових ідей неможливий. Сьогодні нам з вами вирішувати, чи ми будемо в клубі тих, хто народжує ідеї, — або тих, хто реалізовує чужі.

Тетяна Гавриш, керуюча партнерка юридичної компанії ILF, почесна консулка ФРН у Харкові:

Якщо ми не усвідомлюємо, що живемо у країні, яка успадкувала радянські інституції, які здебільшого жодним чином не змінились, і працюють, приймають рішення люди з такою ж ментальністю, і ми сподіваємось побудувати з ними діалог — так можна лоба розбити, якщо ми почнемо його «всуху» будувати. Ми успадкували доктрину, в якій держава живе своїм життям, а ми — своїм.

Кілька років тому після економічного форуму в Харкові я розмовляла з одним німецьким чиновником. Щось так радісно йому промовляла про майбутнє Харкова, а він на мене глянув і промовив: давай подивимося з тобою логістично на мапу Європи: де ти там бачиш Харків? От поки тут не буде Харкова, забудьте про інвестиції та економічні зв'язки. Щоби з'явитися на логістичній карті Європи, треба багато чого: інвестиції в інфраструктуру, дуже багато політичного лобіювання, хороші позиції в Єврокомісії тощо. Саме за рахунок людської мобільності, побудови горизонтальних зв'язків через літературні резиденції, через те, що Харків з'явиться в класних книжках і про місто говоритимуть люди — це відкриє набагато більше кордонів. Для цього не треба будувати ще одну залізну дорогу. Що з того, що ми маємо гарний аеропорт, якщо до нього не літають літаки, бо немає сенсу. Тому треба, щоби був сенс.

Бізнес роблять креативні люди. Не дарма ж їх звуть «креативний клас». Вони формують фантастичну штуку — вигоду на задоволенні потреби. Це ж треба її пошукати, подумати, як її задовольнити. Насправді це дуже творча робота.

Чи успіволюємо ми, що майже весь ресурс, який використовує держава, створений бізнесом? Ті 4—6% людей за рахунок податків зі свого прибутку та решти операцій створюють той весь ресурс, за який живе держава. Тобто бізнес створив цю цінність і спостерігає, як вона існує, а потім ще додатково фінансує зі своєї кишені інші проєкти — купує квартиру для резиденції, збирає гроші на ремонт приміщення для бієнале чи ще щось. У багатьох європейських країнах бізнес частково звільняється від загальної суми оподаткування, якщо він фінансує такі проєкти. Наприклад, у Німеччині це — до 60%, в Угорщині — до 70%. Це такий стимул з боку держави для бізнесу: заробляти прибуток і ділитися ним. Добре, коли є така синергія. Бізнес, який щось створює, може принести не лише гроші, але й систему прийняття рішень, може зробити проєкти більш ефективними, внести власне бачення. 

Ми спостерігаємо, як поступово послаблюються інституції. Це глобальний тренд. Світ перетворюється на синергії бульбашок. Ми тут зараз теж ніби в одній бульбашці — говоримо спільною мовою, маємо спільні цінності та, якщо домовимося профінансувати ще одну літературну резиденцію, то матимемо ще й спільний інтерес.

Чому у Харкові немає літературного фестивалю? Роздуми культурних діячок

Любко Дереш, учасник Харківської літературної резиденції, письменник:

Для мене участь у резиденції — це був досвід того, як можна бути просто письменником. Одна з тих рідкісних можливостей, коли тебе ніхто не смикає, ти не відчуваєш на собі якихось додаткових зобов'язань. Сидиш і пишеш. Весь твій день належить тобі, а хтось із резиденції дзвонить і періодично запитує, чи все в тебе є. Я дуже щасливий за цей місяць спокою. Невеликі вилазки, які були, справили на мене сильне враження. Я відчуваю, що той місяць перебування в місті точно дозволив мені пустити там коріння. Вже почуваюся там трішки своїм і щасливий від того, що можу бути причетним до цієї культури й традицій, краще розуміти, що таке Літмузей, Будинок «Слово».

Андрій Курков, президент Українського ПЕН:

Харків є дуже специфічним міражем: робить вигляд, що він нічого особливого не має, але в ньому заховано дуже багато історій. Я тут часто бував, але просто приїздив і одразу їхав назад. Проходив лише крізь фасадне життя міста. Під час резиденції людина приїжджає та ходить не фасадами, а дворами. Вона бачить життя, почає спілкуватися з людьми, тимчасово (але ніби назавжди) інтегрується в це життя.

Якщо ти спробував якийсь екзотичний фрукт, ти його пам'ятаєш. У принципі, Харків — це екзотичний фрукт, і якщо бути неуважним, він здається простим будинком із цегли. Насправді тут є зовсім інші запахи, історії та міфи, ніж у будь-якому іншому місті. За геополітичним і ментальним значенням — це гігантське місто для України, мегаполіс, який дотягується до кордону. І до нього так само хочуть дотягнутися з-за кордону.

Тетяна Родіонова, учасниця Харківської літературної резиденції, перекладачка:

Для мене зараз Харків — це місто, у якому я могла би залишитись. Дайте лише мені якийсь проєкт, щоб я тут працювала. Як на мене, у резиденції важливий момент не лише усамітнення й роботи, але й обміну думками, знайомства з людьми, коли ти можеш втілювати нові ідеї та ініціативи з дуже різними фахівцями.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо