Театр, дитячий сміх та скрегіт шин: яке на звук мистецтво у прифронтовому місті - Накипіло
Події

Театр, дитячий сміх та скрегіт шин: яке на звук мистецтво у прифронтовому місті

Харківський театр для дітей та юнацтва підготував прем’єру для маленьких і дорослих глядачів. За мою журналістську кар’єру десятки разів доводилось писати цю фразу, але на такому заході я ще не була.

На підземному паркінгу ТРЦ «Нікольський» регулярно відбуваються події різного штибу: там дивляться кіно, проводять концерти, розіграші, а ще — вистави для дітей. Я спустилась трьома ескалаторами, пройшла крізь темний коридор і опинилася на звичайній парковці.

Навколо безліч машин, бо неділя, вихідний, чимало харків’ян повернулося — і місто хоча б у першій половині дня намагається жити звичним довоєнним життям. Гудять мотори, шурхотять шини, здалека чутно дитячий сміх. Дивна звукова подорож. 

Повертаю ліворуч, і раптом опиняюся в казці. На невеличкій сцені з мінімальними декораціями стоять принци, королеви, відьма та кіт. Повний стартпакет для справжньої казкової подорожі. Дітей дуже багато; намагаюся порахувати, але на сьомому десятку збиваюсь і припиняю. Малеча скучила за мистецтвом. Діти за стільки років дистанційки мають гостру потребу в тактильності, офлайн-контакті з життям. 

Дівчина Влада, в якої я брала інтерв’ю, сказала, що нині більше любить театр, ніж кіно. Адже в театрі всі так близько, їх можна торкнутися…

Вистава називається «Як хоробрий Кравчик свій страх шукав», поставив її режисер Олександр Драчов. Головний герой вистави Кравчик завдяки кмітливості виходить переможцем із будь-яких небезпечних ситуацій, потрапляє у вир неймовірних пригод, зустрічає на своєму шляху друзів, недругів та справжнє кохання, здатне творити дива. 

 

У виставі багато говорять про страх і шляхи його подолання. Фінальна фраза — «Справжні сміливці ніколи не бояться за себе, а бояться за тих, кого люблять». На цій фразі дорослі глядачі мало не плачуть, бо зараз усвідомлюють вагу і сутність цих слів.

Атмосферу підземного паркінгу з дитячою виставою можна порівняти з бурхливим морем, на якому дуже впевнено пливе маленький човник. Здавалося б: що робить човник у відкритому морі? А що треба, те і робить. Добре ж пливе, то які питання? 

Сцена і глядацька зала відокремлені, правила безпеки дотримано, але, звісно, велика відповідальність покладається на батьків. Дітей не можна відпускати далеко, та якщо малеча захоче потанцювати чи пострибати, завжди знайдеться місце під сценою.

Після вистави і фотосесії малечі з улюбленими персонажами я підбігаю до дітей та їхніх батьків із проханням дати інтерв’ю. Так формую біля себе коло енергійних, галасливих та піднесених хлопчиків і дівчат, які готові охоче ділитися враженнями: 

 

На питання, чи готуються діти до зимових свят і яких хотілося б подарунків, усі в один голос відповідають: не готуємось, але бажання одне. Щоби війна закінчилася. Виважені та розумні відповіді дітей вражають. Але з огляду на їхній життєвий досвід — із сумом вимушена констатувати, що інакше бути і не може, вони мали подорослішати раніше.

«Я была в оккупации, в сентябре с детворой приехали. Приятно, что есть такие представления, место безопасное. Выйти сейчас куда-то нет возможности, а тут столько эмоций. Малая была в восторге. Детям сейчас морально очень тяжело. Хорошо, что есть такая частичка светлого», — ділиться враженнями Анна, мама однієї з дівчат-глядачок.

Попри те, що діти дають такі виважені відповіді, — вони все одно вірять у казки, попри все, не втрачають співчуття до добрих персонажів і щирої дитячої люті до лихих героїв.

«Діти радісно біжать під сцену не тому, що війна. Діти — завжди діти. І в мирний, і в воєнний час. Дуже добре, що вони небайдужі. Не помічаю змін у малечі. Війна не повинна змінювати малечу, вони все запам’ятають, всі ці жахи, але війна не має впливати на формування в них людяності», — говорить Юрій Ніколаєнко, актор Харківського театру для дітей та юнацтва.

Театр, вийшовши за межі затишних приміщень із м’яким світлом, налаштованим звуком і затишним партером, повертається нині до власного першоджерела, коли театр утворювався буквально з нічого. Є талановита людина, вулиця, публіка — є театр.

 

Попри те, що акторам зараз доводиться репетирувати в холодних та знеструмлених залах театру, які занадто довго живуть без дитячого сміху, попри те, що доводиться грати під землею та підлаштовувати гучність голосу до автомобільних моторів — у театрі будують плани.

 

Готуються братись за наступні прем’єри. Намічають графіки виступів в бомбосховищах. Попри все, митці хочуть працювати, бо знають, для кого і для чого це роблять. 

 

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

    ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

    У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо