Харків співає на війні: як музиканти підбадьорюють людей - Накипіло
Події

Харків співає на війні: як музиканти підбадьорюють людей

  • Анна Мʼясникова
  • Кирил Гончар, Андрій Марієнко
  • 30 Травня
  • 1383

Попри постійні обстріли наше місто мужньо захищається, а музиканти влаштовують у різних локаціях концерти на підтримку українців та українок. Як і чому вони це роблять, розказали Сергій Жадан та гурт «Лютий квітень».

«Розуміння того, що ми всі на одній хвилі, сьогодні дуже важливо»

Коли почалася війна, письменник, поет та музикант Сергій Жадан залишився в місті. Він згуртував митців, які волонтерством та музикою підтримують людей. 

«Так чи інакше в кожного з нас є культурний бекграунд: ми дивилися якісь фільми, ходили в театри, читали якісь книги, — і все це складає основу нашого світосприйняття. Мені здається, коли ми про це сьогодні згадуємо, ми згадуємо про якісь дуже важливі для себе речі, себто психологічно ми повертаємося до якоїсь основи. Це така певна терапія і для тих хто слухає, і для тих хто співає. Без цього не можна на війні? Безперечно можна, це не найважливіше. Але це ті дрібниці, які роблять життя повноцінним», — каже Сергій Жадан.

Музиканти грали в метро для людей і дорослих, для військових, для людей в лікарнях та госпіталях, робили стріми. Загалом вони влаштували понад 20 творчих зустрічей.  Поет охоче реагує на запити харків’ян. Зібрати за день музикантів та влаштувати концерт у якомусь сховищі для нього не проблема (знаємо це напевно, бо самі Сергію передавали прохання про концерт в одній з лікарень, про яку робили сюжет).

«Були різні концерти, але в принципі всі вони доволі зворушливі, щемкі. Я думаю, коли війна закінчиться і ми переможемо, будемо їх згадувати. Ми їздимо з 2014 року, і те, що було в зоні АТО (себто на перші фазі війни), попри те, що там все це було по-чесному і по-справжньому, але це навіть не можна порівняти за енергією, рівнем відвертості та щирості, із сьогоднішніми відчуттями. Люди дуже відкриті. Навіть якщо їм не дуже близько те, що вони чують і бачать, навіть якщо вони не знають виконавця на сцені, все одно вони розуміють, що сьогодні важливо триматися разом. І цей потік енергії, який виникає, набагато важливіший, ніж там якісь правила шоубізнесу, правила класичного концерту. Розуміння того, що ми всі на одній хвилі, сьогодні дуже важливо», — зазначає Сергій Жадан.

Від театру до музичного гурту

Учасників та учасницю гурту «Лютий квітень» вперше ми побачили під час концерту в метро. Тоді тріо ще не мало назви: це було просто творче об’єднання митців, які хотіли підбадьорити людей у важкий час.

«Я навчався, Влада грала в театрі, Едік писав музику для вистав (готували новий спектакль у театрі), я ще підпрацьовував аніматором. Усі були у своїх справах. Ніхто не очікував, що ось так: прокидаємося, а тут (повномасштабна — ред.) війна», — пригадує учасник гурту Яша. 

Солістка Влада розповідає, як змінила один творчий напрямок на інший:

«Я за фахом актриса. Були декілька пропозицій у воєнний час займатися дитячими виставками, щоби їздити по лікарнях, метро. Але я зрозуміла, що акторством займатися зараз взагалі не можу. Я себе штовхаю у той бік, але воно не штовхається. А з музикою — навпаки, мені хочеться співати». 

Усе почалося з вечірніх зібрань на імпровізованій кухні Харківського театру ляльок (яку жартома називають військовим баром «Криса»). Едік грав на гітарі, пізніше Влада та Яша запропонували заспівати разом. Пісня «Квіти» — перша у спільній праці театралів.

Спочатку грали в тісному колі волонтерів театру. А потім виступити в метро запропонував Сергій Жадан, який часто заходить у гості до театралів.

«Сиділи якось і заговорили, що треба зробити якусь програму в метро. Він (Жадан — ред.) з віршами, ми і ще наші друзі. Отак і зібралися. Підготували гімн і три пісні, які в нас були, та пішли у метро», — додає Яша. 

З початку повномасштабного вторгнення харківський метрополітен став тимчасовим сховищем і/або житлом для тисяч українців. Люди заполонили вагони, вестибюлі, платформи. Влада пригадує, як, спустившись у метро, відчула жах від умов, у яких опинилися люди.  

«Це якийсь когнітивний дисонанс: раніше із сумочкою в пальті біжиш на роботу та стрибаєш у вагон метро. А тут на цьому ж місці через якийсь час спить на картонках людина чи стоїть столик із гарячим чаєм. Це, звісно, трошки зрушує свідомість», — описує відчуття дівчина.

Окрім станцій метро музиканти почали виступати для людей у лікарнях, підвалах, військових частинах. Так утворився «Лютий Квітень». Гурт також брав участь у концертах, що транслювалися онлайн, та рок-фестивалі у Харкові. 

«Пам’ятаю, як під час виступу військові у частині опиралися на автомати, бо були дуже стомлені. Іноді були посмішки, але мене найбільше вразило те, що вони плакали, хлопці не витримували. А потім, після виступу підходили, питали чи можна обійняти, а я кажу: “А можна я вас обійму”», — розповідає дівчина.

За плечима в музикантів — понад 15 концертів, зокрема сольний. Гітарист Едік також грає на квартирниках, де збираються волонтери. Але музика — не головне, чим театрали зараз займаються. На першому місці — волонтерство. 

«Ми цілими днями розвантажуємо, завантажуємо, їздимо, збираємо. Тому музикою доволі навіть складно займатися. У перший час, я пам’ятаю, взагалі не гралося, нічого не творилося. А потім потрошку щось награвав, людина ж така істота — звикає. Коли перед військовими грали, за себе було якось (ніяково — ред.). Ти розумієш: вони зараз у залі, а потім підуть на передову. А ти — музикант, і, може, краще з ними, тобто наскільки взагалі потрібна ця музика. Але, судячи з реакції людей (не тільки у військовій частині, але й в лікарнях), це потрібно. Усі дуже тепло приймали», — додає Едік.

Що найбільше запам’яталося з концертів музиканти не можуть виділити однозначно. Кожен концерт чимось особливий, каже Яша. 

«Коли аплодують, посміхаються, плачуть, підспівують, бачиш, що людина знає слова, вони з тобою зараз в цей момент (усе знакове — ред.). Іноді не стає сили, щоби зібратися на репетицію. Ми, наприклад, домовилися про репетицію о десятій вечора, але цілий день був дуже навантажений, ми втомилися, і ми не можемо. Було і таке, що тиждень не співали. Але є такий вислів: кому багато дано, з того багато спитають. Коли ми зрозуміли, що в нас багато вже досвіду поїздок на локації, нас уже запрошують, росте репертуар, назва з’явилася — тобто ми вже гурт, тож робіть, будь ласка, щось для цього. І оце “я втомився, не можу” треба якось переступити, бо ми потрібні», — додає Влада.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X