Напередодні благодійного концерту Сергій Жадан розповів медіапроекту «Накипіло» про свої білоруські пригоди. До письменника посередночі 11 лютого, коли він перебував у готельному номері в Мінську, завітали міліціонери. Як виявилося пізніше, через його «причетність до терористичного угруповання».
«В якийсь момент почув, що хтось відчиняє двері своїм ключем»
Я отримав запрошення на міжнародний літературний фестиваль імені Міхася Стрельцова. Фестиваль відбувається у Мінську щороку у лютому. Я на ньому не вперше. Прилетів 10-го лютого літаком з Києва в аеропорт «Мінськ-1». Пройшов паспортний митний контроль без жодних якихось проблем, поселився в готелі «Ювілейний» і пішов читати вірші...
Повернувся я з фестивалю близько першої ночі, фестиваль тривав довго. Прийшов у свій готель, і десь через півгодини після цього прийшли до мене міліціонери... Я спочатку не став відкривати, тому що я нікого не чекав опів на другу ночі. Але в якийсь момент я почув, що хтось просто відчиняє двері своїм ключем і, ясна річ, я не знав, хто це.
Відчинили двері три міліціонери. Були вони дуже напружені. Вони не знали, хто я такий, ясна річ, не знали, хто такий Міхась Стрельцов, нічого не знали ні про українську, ні про білоруську літературу. Загалом, не звернули увагу на те, що я сказав, що прилетів на запрошення фан-клубу білоруського на міжнародний літературний фестиваль. Дуже наполегливо порекомендували проїхати з ними у відділення, але максимально коректно.
Поїздка з одного відділення до іншого
Ми приїхали у відділення, вони почали пробивати мене по базах в Інтернеті. І щось у них не складалося. Вони нічого не могли знайти. Я міг припустили, що це не зовсім справжні міліціонери, доки ми їхали. Але коли ми приїхали у це відділення, я зрозумів все-таки, що це правоохоронні органи. Їм, очевидно, з КГБ порадили перевезти мене в інше, Ленінське відділення міста Мінська. Очевидно, воно там більш центрове, як я зрозумів.
Мені сказали, що я знаходжуся в списку людей, яким заборонений в'їзд до РФ. І оскільки РФ з РБ знаходяться в єдиній митній зоні, то відповідно, особам, яким заборонений в'їзд на територію Росії, автоматично заборонений в'їзд і на територію Білорусі. Вони сказали, що там мені інкримінується приналежність до терористичної діяльності. З їхніх слів, я в цьому списку з 2015 року, себто я був там щонайменше три чи чотири рази за чей час.
Якось вони зрозуміли, що я не терорист, але єдине, що сказали: «Зараз третя ночі, ми же маємо бути вдома, тому ви посидіть в камері, почекайте восьмої ранку. Тоді до вас приїдуть працівники відділення по роботі з мігрантами. Почекайте. Тут трішки залишилось». Подзвонити в посольство мені не можна було, телефон у мене забрали.
Іноземці-співкамерники і розмови про політику Лукашенка
До ранку я залишився в чудовій компанії білоруських алкоголіків. Дуже мило з ними порозумілися. Вони скаржилися на внутрішню і зовнішню політику Лукашенка. Зранку мене і мого напарника, громадянина Туркменистану, якого взяли за водіння в нетверезому стані, а перед цим він відсидів в Могилевський вязниці, випустили, відвезли в цей відділ по роботі з мігрантами. Знову ж таки повторили те, що мені заборонений в'їзд. Я тут ще раз пояснив, що я учасник міжнародного літературного фестивалю, що я письменник і що я про це обов'язково напишу. І, видно, тут вони якось посумнішали, тому що зрозуміли, що все-таки я не терорист і очевидно, історія буде мати продовження. Поводились вони дуже коректно, ввічливо.
Міліціонери намагалися зрозуміти Росію
Намагалися зрозуміти, яким боком я міг опинитися в цьому списку. Виявили, нібито там я з якимись помилками в прізвищі, чому вони й відразу не могли мене ідентифікувати. Запитували, чи далі живуть мої батьки на території Луганщини, чи я там буваю, чи не брав я участь у збройних формуваннях, чи не воював я в АТО чи писав я про АТО. Все-таки намагалися зрозуміти, за що мене Росія вважає терористом. Мило ми з ними поговорили, вони мені поставили штапм у паспорті про заборону в'їду на територію Білорусі. Я підписав підтвердження, що я з цим ознайомлений і що мушу протягом трьох діб залишити їхню територію, і мене відпустили. Показали, в який бік метро, побажали всього хорошого.
Я поїхав в готель, написав про це все повідомлення у Фейбуці — це зайняло десь півтори-дві години. Наше посольство дуже оперативно включилося, за що я їм страшенно вдячний. Вони потім протягом дня телефонували, контролювали все. Я так розумію, це одна з причин того, що запустився весь цей механізм підтримки. А з іншого боку — друзі-білорусі теж підключилися. І це теж страшенно приємно. Це свідчить про іншу Білорусь — неофіційну, небюрократичну, нелукашенківську.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
