Духовна окупація

Селище Старий Салтів — мабуть, найпопулярніший курортний населений пункт області. Бо ж такої великої води, як тут, немає ніде в регіоні. 

Це так незвично: вихідні, свята — а на тутешній трасі немає заторів. Старий Салтів спорожнілий. Із 3 500 місцевих додому повернулося близько тисячі. 

Біля селищного будинку культури — пара десятків людей. Жінки, чоловіки, літні й молоді — з кошиками пасок, яєць, ковбаси, з лампадками та свічками. Ця великодня служба відбувається о шостій ранку просто неба. Перший, до кого підходжу, представляється Андрієм Драгомирецьким. Він теж із кошиком, з якого виглядають паски та, здається, кагор. Питаю, що для нього означає сьогодні святити паски вдома, у Старому Салтові. 

Андрій Драгомирецький: Сейчас свячу паску первій раз в жизни, мне 54 года, первій раз в жизни. Моя бабушка и дедушка під Львовом всегда святили паски, и я тоже хочу прочуствовать. Это для меня святое: что у нас все будет хорошо, чтобы люди вернулись, чувствовали себя, как дома. Потому что я знаю, на себе испытал, как уезжать из дому и вернуться.

Андрій разом із дружиною, донькою, зятем та онуком рік тому, навесні 2022-го, були у тій самій розстріляній окупантами цивільній колоні. Там було зо два десятки цивільних автівок — люди намагалися евакуюватися зі Старого Салтова та Вовчанська до Харкова. Але росіяни розстріляли їх впритул. 

Перші машини в колоні вигоріли вщент. Ми тоді бачили ці автівки: поряд лежали чиїсь ходунки, дитячий візочок. Слідчі згодом знайдуть чотири тіла, зокрема й 13-річної Софії. Дитину вдасться впізнати лише за кулоном з іменем. 

Андрій Драгомирецький був у хвості колони — встиг натиснути на гальма, розвернувся та чкурнув чимшвидше. Вся їхня родина тоді вціліла. І ось сьогодні він тут, на службі просто неба в протоієрея Олега Козуба, священника Православної церкви України. А не у селищному храмі УПЦ, яка офіційно вже позбавилася приставки «Московський патріархат». 

Олег Козуб: Мені дуже подобається формулювання «духовна окупація». Ну от Московський патріархат — це була духовна окупація України. Православна церква — у них така традиція, що є історична тяглість, що церква національна. 15 автокефальних церков стараються кожну націю представляти: болгарська, румунська, і так само в Україні. Ми відрізняємося, дуже відрізняємося традиціями, історичним розвитком від Московського патріархату.

Протоієрей Олег Козуб приїхав до Старого Салтова з Циркунів, ще одного деокупованого села Харківщини. Останні кілька років він був військовим капеланом в одній з бригад, а торік вижив після 74 днів окупації. Росіяни так і не дізналися, що він — настоятель Свято-Миколаївського храму Православної церкви України у Циркунах. Після ранішньої служби у Старому Салтові поїде служити ще й у своєму храмі. 

Олег Козуб: У нас брак священників Православної церкви України, а зараз такий час, що всі хочуть ПЦУ. От наші люди зрозуміли, яка духовність повинна бути тут. 

Місцеві мешканці розповідають: однією з ініціаторок переходу громади до ПЦУ була Тамара Алексеєнко. Вона сьогодні на службі з чоловіком. Останні 20 років вона була парафіянкою тутешнього храму. Проте його настоятель так і не здійснив перехід.

Тамара Алексеєнко: Довго я думала та хотіла прийти. Ну а тут же війна, а діти ж воюють, син у мене старший ще з 2015 року пішов. І він задав мені питання: «Мамо, як же ти туди ходиш, а я тут на фронті». І внук у мене воює, 22 роки, каже «Ти ж нас просто предаєш, ти туда ходиш молишся, а вони ж Московського патріархату». Чого ж ми будемо в Московський патріархат до церкви ходити? Я так думаю, і сподіваюсь, що люди теж так думають. У нас має бути наша, українська православна церква! В Україні — українська церква, і все! Московського не повинно нічого бути! 

За ці три з половиною місяці 2023-го року в Україні до ПЦУ перейшли 63 церкви Української православної церкви Московського патріархату. За минулий рік — якщо рахувати від 24 лютого — 214 церков. Найбільше — на Київщині, Хмельниччині, Вінничині, Волині. У Харківській області — лише 6. 

І хоча офіційно у назвах церков вже немає слів «Московський патріархат», фактично вони й досі залежні від Москви. У травні минулого року УПЦ виключило зі свого статуту всі тези, які говорили про бодай якийсь зв'язок із російською православною церквою, РПЦ. 

У статуті УПЦ зазначено, що вона «незалежна і самостійна у своєму управлінні». Утім, фахівці Державної служби з етнополітики та свободи совісті, які провели експертизу цього статуту, зазначають: у канонічному православ'ї немає поняття «самостійна в управлінні». Тоді це має бути автокефальна церква, а це означає отримання Томосу, якого УПЦ не отримувала. 

До того ж, у статуті РПЦ прямо сказано, що Українська православна церква є частиною Московського патріархату, тобто є її структурним підрозділом. Жодних документів, які б дозволяли, підтверджували «незалежність і самостійнійсть» УПЦ — Москва не надавала. 

А це вже служба у храмі Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії — тут таки, у Старому Салтові. Ця служба проходить паралельно із тією, що просто неба. Цей храм належить до УПЦ. 

Проводить великодню служби настоятель Вадим Батюк у нижньому храмі, який під час обстрілів слугував укриттям для кількох десятків місцевих. Верхній храм розтрощено. Ми піднялися у вигорілу церкву. 

Вадим Батюк: Коли були обстріли, десь 30–40 людей там перебувало, це було бомбоубежіщє на тот момент. Слава Богу, що нижній храм був збудований. Якщо подивитися по газонам, дуже багато було мін. Забор в осколках. Купола немає, нічого немає. Даже штукатурка, і та згоріла. Храм був розписаний, розписували одесити. Такий древній візантійський стиль XVI вєка. Візантійський іконостас був майже до потолка. Тут можемо побачити мраморний пол, панікаділо — 800 кг. Все згоріло. Хочу показать: от ракета стирчить, ще ми не знімали її — от, у стіні. 

Шматок від «Граду», який стирчить високо у стіні, настоятель хоче так і залишити після реконструкції — як нагадування про війну. Під час промови він жодного разу не промовляє слів «росія», «москва», не говорить, хто зараз вбиває українців. Дякує воїнам: кілька з них прийшли до нього на службу. Бажає парафіянам миру та Перемоги. Утім, про перехід до Православної церкви України мова не йдеться. Тому зо два десятки вірян на службі настоятель недорахувався. 

Чому зараз на часі не лише армія і мова, а й віра — пояснює священник Православної церкви України Олег Козуб на іншій службі, просто неба. 

Олег Козуб: У нас знищувалося все питомо українське церковне, яке ми плекали віками. А московський варіант православ'я — він інший. І тому зараз — ну, не можна сказати завдяки, але через ці обставини — відроджуються сторічні традиції українського православ'я. І люди це відчувають, і вони хочуть цього. Бо це — генетичний код нашої нації, яка починає відродження, проходячи такі випробування.

Квартира-бункер: під землею — кухня, спальня, вбиральня, і все це — на глибині кількох метрів, ще й накрите залізобетонною плитою