У селищі Елітне під Харковом відкрився «Дім уяви» — культурний та освітній хаб, заснований «Культурними Силами України».
Марія Малєвська і Олександр Бринза побували в Елітному, щоби поговорити з місцевими про те, чому культура під час війни важлива для деокупованих і прифронтових населених пунктах. А також щоб почути наживо невидані дитячі вірші Сергія Жадана.
Елітне — чимале селище Вільхівської громади під Харковом. До вторгнення тут жило понад тисячу осіб. Окупованим населений пункт не був, та побитих будівель тут не менше, ніж у сусідніх селах. Говорить начальник Вільхівської сільської військової адміністрації Олександр Шмиголь:
«Елітне було зруйноване майже вщент, постраждала велика кількість будівель, інфраструктура, школи, садок зруйнований, клуб. Але це село не було окуповане, це було “сіра зона”, тобто тут безпосередньо точилися бої. Тому село постраждало дуже. На даний час ми приводимо до ладу разом з людьми, з благодійними організаціями, але роботи ще багато. Ми знаходимось зараз у центрі села. Усе, що ми бачимо, вже відновлене: школа, садок, амбулаторія, контора сільгосппідприємства, їхня їдальня, клуб. Щось було зруйноване, щось — сильно пошкоджене».
Побитий і тутешній будинок культури. Заклад ось уже 50 років як очолює Анатолій Гребенюк. Він розповідає, що були пошкоджені всі двері, вікна — вибиті майже по всіх кімнатах. Опалюється зараз лише кілька приміщень. На дверях перед сценою досі розклад виступів на Новий 2022-й рік. Навесні два роки тому на цій сцені мали давати премʼєру:
— Ми планували «За двома зайцями», ми її вже колись робили, років двадцять тому. Хотіли з іншим складом її оновити, в іншому ракурсі. Планували зробити прем’єру якраз десь 15-го березня, напередодні Дня театру, 27 березня. Планували концерт до 8 березня і масові гуляння, проводи зими. Ми кожен рік це робимо, це традиція, люди йдуть із задоволенням, ми готуємо хорошу програму, запрошуємо гостей. Дуже-дуже ми постраждали, найкраща апаратура була викрадена: мікрофони, колонки, переходники, підсилювачі, гітари. Непотріб зостався.
— Це свої чи росіяни покрали?
— Не буду… не знаю, чесно.
«Силі — культуру. Культурі — силу» — такий напис тепер біля входу у будинок культури. Тут висить новенький стенд з розкладом подій і майстер-класів, згори великі літери «Дім уяви». Засновник хабу — військовослужбовець підрозділу «Культурний десант» Коля Сєрга:
— Уява — це один з найважливіших інтерфейсів у розпорядженні людини. Все починається з уяви: хтось подумав, що могла би бути така штука, її не вистачає. І почав шукати, як це можна втілити, шукати сили, засоби, зробив у першій конфігурації, другій, потім модифікації і так далі. «Дім уяви» задуманий як хаб, в якому ви можете прийти і спробувати різні види роботи зі своєю уявою. Як легкі, які працюють на діапазон, різні творчі майстер-класи, так і те, що пов’язано з концентрацією, — медитативні практики, інструменти роботи з пам’яттю, мнемонічні техніки. Тут пропрацьовується і діапазон уяви, і якість роботи з цим діапазоном.
— Наскільки важлива поява таких хабів для таких нас пунктів, як цей, деокупованих або в «сірій зоні»?
— Дуже важлива. У першу чергу ми працюємо з дітьми, у них гнучка психіка і здатна до змін. І від того, як зараз вона адаптується, як вона працюватиме з викликами, які дає життя, залежить те, яким буде майбутнє нашої країни. Велика кількість дітей знаходяться на деокупованих і прифронтових територіях, тому уява дає можливість на якийсь час сховатися від реальності, яка оточує, дуже неприємної. Сховатися, доукомплектуватися і вийти вже спроможним їй протистояти.
У день відкриття у хабі купа майстер-класів для дітей та дорослих, благодійники привезли в селище іграшки, книжки, навчальні матеріали. Біля входу стоять старші жінки: кажуть, побачили, що люди юрбляться, стало цікаво. Одна з них, Вікторія, тримає малесенького песика на руках і згадує, що довелося пережити навесні 22-го:
— Води-то, зрозуміло, нема, світла нема, газу нема. А як не спати, в підвалах сидіти, це дуже страшно. Ну, ви садок наш бачили? Там сиділи люди в підвалі, багато людей було, і з дітьми, і туди були прильоти. І люди вискакували.
— Ви на який день виїхали?
— На 27-й десь, у кінці березня виїхали. Місяць були тут, під обстрілами, страшно... Навіть згадувати страшно.
Поряд стоїть пані Галина, всі її діти та онуки виїхали за кордон. Каже, мріє, аби до її селища знову повернулося життя:
— Розкажіть, будь ласка, чи ви виїжджали?
— У Богодухів тікала.
— На який день?
— Ой, напевно, як садік у нас гахнули, так я і виїхала. Тижні через 2–3, отак. Сильно було, плита аж затряслася, пиляки повно було.
— А повернулися ви давно?
— Та я так, сюда-туда їзжу.
— А сьогодні? Прийшли на відкриття клубу?
— Та я дивлюся, щось тут, треба піти подивитися.
Письменник, поет та волонтер Сергій Жадан привіз на відкриття хабу книжки — свої, підписані, а також ще кілька ящиків літератури, яку надали видавництва:
— Востаннє тут був у перші місяці Великої війни. Коли почалося звільнення, тут на трасі був наш блокпост, і над Елітним літав літак. Ніхто не розумів, чий це літак, його не було видно, і було доволі некомфортно. Приємно, що зараз тут мирна ситуація, що відкриваються такі заклади. Мені здається, що це дуже правильно і дуже хороший знак, що українці здатні відновлювати свій простір, культурний зокрема, за будь-яких обставин.
— На фестивалі в Нью-Йорку, на Донеччині, який організувала Віка Амеліна ще до початку вторгнення, ви багато говорили про вплив культури. Що Збройні Сили боронять нас на фронті, а культура — це те, чим ми можемо воювати далі. Чи змінилася ваша думка зараз, два роки по початку вторгнення?
— Та ні, не змінилася. Культура — вона не зброя, скоріше, ліки. Вона допомагає нам перезібратися, триматися рівноваги. Плюс культура сьогодні — важливий аргумент нашої адвокації в світі, дипломатії поза межами країни. Мені здається, те, що сьогодні українська культура представляє Україну і в Європі, і за океаном, — важлива і помічна річ, цього не можна недооцінювати.
У мешканців Елітного була рідкісна можливість побачити Жадана таким, яким його бачать рідко: Сергій читав дитячі вірші. Ті, що колись писав для доньки Марії й не видавав. Наприклад, «Що робити з котом»:
Що робити з котом?
Ловімо кота гуртом,
хапаймо його за хвоста,
тягнімо його з-під моста,
знаходьмо поміж подушок,
ховаймо його в мішок,
саджаймо його під замок,
щоби він врешті замовк,
щоби тихо сидів,
щоб не лишав слідів,
щоби він знову не зник,
щоби не втік у квітник,
поміж пелюсток і шипів,
щоби грізно так не шипів!Коли він трапить до рук,
зчиняймо галас і грюк,
здіймаймо вогонь і дим,
жартуймо негайно з ним!
Граймося вдень і вночі,
граймося з ним, сплючи,
доки сонце ще не пече.
А то він знову втече.
У день відкриття хабу в Елітному нарешті відбулася премʼєра. Директор будинку культури з дітьми поставили казку про Котигорошка, який робить, здавалося би, неможливе: перемагає велетня-Змія, що пожирав місцевих мешканців.
На Харківщині відкрився простір для творчості й навчання
«Передусім ти громадянин, а вже потім — митець». Про культуру, війну та «Накипіло»
У Харкові Жадан презентував проєкт про незламні міста України
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
