Білі ворони на гребені хвилі, лабораторія майбутнього та освітянські вечорниці: чим запам'яталися EdCamp'и в Кременчуці, Одесі та Вараші

Міні-EdCamp Kremenchuk зібрав активних і креативних вчителів і вчительок з Полтавщини, Одещини, Дніпропетровщини, Харківщини, Черкащини, Львівщини, Київщини та Києва на освітянські вечорниці. 

Ідея вечорниць виникла у координаторок ще в квітні 2021 року. Двічі поспіль подія відбувалася онлайн через пандемію, тож всі скучили за живим спілкуванням — а якщо на березі Дніпра! Планували на 2022 рік, проте через повномасштабне вторгнення реалізували лише у червні 2023-го.

Захід пройшов у концепції «еко», розповідає співкоординаторка міні-EdCamp Kremenchuk Оксана Білобров: екологічно, економно та екзотично. Використання паперу та техніки звели до мінімуму. Не було навіть столів — адже вся подія відбулася просто неба, на території парку «Придніпровський». У сесіях брали участь не лише зареєстровані вчителі/ки, але й перехожі, діти й дорослі. Учасники й учасниці працювали на сімох локаціях парка, обираючи найцікавішу для себе. 

«EdCamp ми називаємо (не)конференціями. Це саме про те, аби вчителі/ки спілкувалися один з одним, щоби вони могли обмінятися досвідом. І ми завжди використовуємо тут один із наших принципів — принцип “вільної ноги”. Прийшов на локацію, послухав експерта чи експертку, набрався цікавого, за бажання змінив локацію — і вже далі глибше досліджуєш, що потрібно», — розповіла співкоординаторка магістрального міні-EdCamp Kremenchuk Олена Промська.

Це був насичений день навчання та відпочинку. Зокрема, учасники й учасниці змагалися в трьох турнірах: з шахів, перегонів на самокатах і боулінгу. Після спортивних досягнень відпочивали на траві: обідня сієста була на великій галявині з частуванням полтавськими галушками. Друга частина проходила вже на березі річки, з майстер-класами з хендмейду і кулішом на вогнищі. 

У воєнний час ідилічне єднання з природою не може обійтися без повітряної тривоги: перша пролунала перед самим відкриттям, друга — перед автобусним трансфером на берег Дніпра, третя — вже після закриття. Проте до такої можливості готувалися заздалегідь: перевірили укриття поблизу, відмітили їх на мапі та додали вказівники для гостей. Плани довелося скорегувати, проте завадити освітянським вечорницям російська загроза не змогла.

«Коли проходять такі події як EdCamp, розумієш: ти не один, є натхненне вчительство, яке працює не для галочки, не лише заради заробітної плати. Цей захід показує, що є оті білі ворони, які по-справжньому люблять вчительство, люблять свою професію і вдосконалюються. Тут діляться практичними доробками. Коли приїздиш з EdCamp'а — у тебе дійсно виростають крила», — поділилася враженнями учасниця події Наталя Ніцак. 

Коли мова йде про збереження ресурсів, перша асоціація виникає про екологію. Проте Олена Лізогуб вважає, що на питання варто дивитися ширше: до природних ресурсів відноситься все, і люди в тому числі. Тому сесію на міні-EdCamp Олена назвала «Збереження ресурсів: не тільки земних, а й своїх».

Заступниця директора з навчально-виховної роботи Криворізької спеціалізованої школи № 70 розповіла, що для збереження ресурсів необхідно ділитися між собою, перероблювати та повторно використовувати речі. На сесії вона запропонувала учасникам/цям виготовляти рамки для фотографій з пластикових пляшок: вони виходять схожі на скляні, але більш витривалі й мобільні. Проте не будь-який хендмейд є збереженням ресурсів: ялинка, зроблена з макаронів, не рахується, адже у них інше призначення. А от зробити ялинку з російської книжки — ідея краща. Спалювати книгу Олена не радить, адже скільки на неї витрачено паперу.

Проте говорили не лише про речі, а й власні ресурси. Щоб зберігати їх, важливо цікавитися психологією, каже жінка: тоді краще розумітимеш спосіб мислення, мотивацію учнів, колег і підлеглих та зможеш підібрати індивідуальний підхід. Звісно, розумітимеш краще й себе та свої особливості — наприклад, небажання сприймати нову інформацію чи намагання комусь щось довести.

Лінія фронту була доволі близько від Кривого Рогу. Тож коли Олена ділиться порадами з самодопомоги, вона спирається на їхній досвід того періоду:

«Хоча з учнями вчителі працювали дистанційно, після всіх уроків ми збиралися в школі: готували коктейлі Молотова, плели сітки та кікімори для наших хлопців. Така спільна робота багато кого вивела з цього стресу».

Для цього підходить будь-яка спільна робота, щоби людина не залишалася один на один зі своїми проблемами, могла побути з кимось поруч, поділитися і не тримати всередині. Колектив Олени взагалі дуже компанійський: вони часто їздять разом на природу, беручи з собою рідних, дітей. Заступниця директора говорить, що вчителям від цього легше працювати, адже родина краще їх розуміє, підтримує, і вони не розриваються між роботою та сім’єю.

Позиція «піклуватися про себе не на часі» Олені не близька. Навпаки, вона переконана, що ми маємо набиратися сил і жити. За можливістю — шукати й робити щось позитивне, приємне для себе: читати цікаві книжки, слухати музику, згадувати хороше. Тоді зможемо краще допомагати військовим і підтримувати їх бойовий дух.

Емпатія людей одне до одного й до світу здатна врятувати світ, вважає Ганна Бут, викладачка Мелітопольського професійного аграрного ліцею. Саме такій темі спікерка й присвятила сесію, приділивши увагу еко-складовій.

«Екологія – це не тільки поважливе ставлення до природи, як усі вважають. Це поняття дуже обширне: екологія може бути в інформаційному просторі, у душі тощо. Тобто все, що відгороджує нас від негативних явищ, які відбуваються довкола. У соціумі, у природньому середовищі, — всюди. Це про розуміння: від того, що ми залишимо після себе, залежатиме, чи буде взагалі існувати наша планета», — каже освітянка.

Ганна Бут — лауреатка премій «Національна легенда України» та Global Teacher Prize Ukraine 2021 (номінація: вчитель громадянської освіти), волонтерка, володарка ордена «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня. На уроках німецької мови, громадянської освіти, біології та художньої культури вона навчає учнів/ниць бути емпатійними, поважати і цінувати одне одного.

У невимушеній атмосфері учасниці й учасники сесії дискутували, ділилися почуттями, практикувалися. Зокрема, спікерка пропонувала закінчити речення про повагу, влаштувати невеличкий перформанс, подумавши над зверненням до світу із закликом поважати природу. А ще освітяни ділилися на пари та п‘ять хвилин дивилися в очі партнеру/ці, а потім ділилися відчуттями, що побачили у «дзеркалі душі».

Як говорити про емпатію з учнівством

Правозахисні приклади можна знайти для будь-якого предмету, запевняє Ганна Бут. Так, на уроках художньої культури можна обговорити скульптури або картини із зображенням насильства і чому такого до інших у світі не повинно бути. 

Також на заняттях викладачка використовує підручні предмети, аби поговорити з дітьми про повагу. Наприклад, яблука. На заняттях викладачка пропонує кожному/кожній кинути фрукт, роздивитися, що з ним станеться. А потім поділитися думками. Ця вправа спрямована на протидію булінгу, аби показати наслідки наших негативних слів або вчинків на когось або щось. 

«Потрібно розвивати емпатію ще зі школи. Не терплю, коли люди знецінюють будь-яке намагання іншої людини щось робити, змінювати у світі. У мене складається враження, що люди перестали відчувати одне одного. Чвари, які відбуваються у соцмережах. Таких моментів не повинно бути, адже через них діти навіть іноді кінчають життя самогубством», — підкреслює Ганна Бут.

А ще можна принести на урок горіхи, роздати їх дітям і запропонувати придивитися. 

«На перший погляд — в них немає відмінності. А коли придивитися до кожного горішка, побачиш: в одного — зеленинка, в іншого — почорніння, десь — вмятина. Тобто, у природі це говорить про те, що певні горіхи більше зазнали шкоди від дощу, падіння з дерева тощо. І саме тому мають такий стан. Те саме відбувається й з людиною», — додає спікерка.

Наступна вправа — скомкати в руках два аркуші А4. Вона ілюструє, що після вчиненого неможливо повернутися у вихідний стан: «Зім'ятий листок – це душа, яка потерпає від того, що говорять навколо люди і як вони сприймають особу. Це особливо стосується першокурсників, взагалі новачків у певному колективі, переселенців. Такі обговорення — тривалий процес: потрібно, аби кожен і кожна поділилася, що відчуває і думає після вправи».

Так само варто говорити про взаємозв'язок між природою, людиною, забрудненням повітря тощо. Наприклад, показати картинки або у VR-окулярах красиві краєвиди та наслідками катастроф. А потім попросити дітей мімікою показати, що відбувається в душі, коли вони бачили позитивні картинки й негативні.  

Перед тим, як закликати дітей до певної дії або ставлення (наприклад, відмова від одноразового посуду, активне волонтерство, поважне ставлення до інших тощо) вчитель/ка повинні самі бути прикладом.

Магістральний міні-EdCamp Odesa Lyceum 22 зібрав 130 учасників та учасниць із дев'яти областей України. Це втретє місто збирає у себе спільноту на магістральну (не)конференцію. Захід координували освітянки Одеського ліцею №22: учителька української мови і літератури Ольга Слівінська та учителька інформатики й математики   Вікторія Пустовіт. Організаторки вирішили не звужувати тематику заходу, аби усі охочі могли презентувати.  

Прогресивне освітянство долучилося до панельних, учительських та спікерських паралелей, експертних панелей. Учителька ліцею Катерина Ткаленко створила оригінальну ілюстрацію до теми заходу — «Білі ворони на гребені хвилі». Малюнок став обкладинкою блокнота, в якому була програма (не)конференції, корисні матеріали, список гостей і корисні покликання. За два тижні до події організатори створили канал у месенджері, який дав змогу всім познайомитися, виконуючи цікаві завдання, а ще тримати в курсі оновлень під час заходу. 

Одеса цьогоріч зосередила увагу на темах, корисних для стабілізації емоційного стану, створенні умов для опанування м‘яких навичок. 

Тетяна Водолазська познайомила учасників і учасниць із практиками СЕЕН. Це міжнародна освітня програма, яка допомагає розвинути м’які навички. Мова про те, як людина переживає емоції, і як вони впливають на взаємини. Про вміння комунікувати, співпереживати собі й іншим, керувати емоціями, працювати в команді, креативно й критично мислити, вести за собою та виважено йти за лідерами.  

«Нині тема соціально-емоційного та етичного навчання набуває поширення в закладах освіти України, і ми розглянули її через призму збереження здоров'я теперішніх і майбутніх поколінь. На цьому EdCamp'і ми говорили з колегами про вміння турбуватися про себе, співпереживати собі та іншим, обговорювали роль доброти в житті кожної людини. Особливу увагу присвятили тілесним практикам, роботі з відчуттями та механізмом утворення “капсули позитивного досвіду”. Разом з учасниками майстерки моделювали найпродуктивніші шляхи впровадження програми», — розповіла Тетяна Водолазська.

Методику, покладену в СЕЕН, протягом 20 років створювала, апробовувала й вдосконалювала міжнародна команда науковців і науковиць Університету Еморі (США).  Для кожного рівня освіти є набори уроків: для ранньої початкової школи (1–2 класи), для початкової (3–4 класи), для середньої (5–9 класи), для старшої (10–12 класи — у розробці). В умовах сьогодення програма корисна і для дітей, і для вчителів.

Ольга Гурська завітала на EdCamp із казкотерапією. Раніше про казкотерапію розповідали психологи та психотерапевти, але завдяки пані Ользі учасниці й учасники змогли доторкнутись до секретів написання казки. Авторка терапевтичних казок щедро ділилася секретами на сесії «Від казки до реального життя: казкотерапія в дії». 

На сесії вона презентувала вправи, покликані стимулювати в дітей творче мислення та фантазію, а також підтримувати їхній психологічний стан і розвивати загальнолюдські цінності. 

Наприклад, вправа «Реанімувати дерево» починається з казки про засохлу яблуню, яка колись дарувала перехожим затінок та соковиті плоди. Молодий хлопець вирішує доглянути за деревом, щоб повернути його до життя. Далі пропонується обговорити з дітьми: чи можна реанімувати стару яблуню? Звісно, адже добрі вчинки творять дива. Після цього кожна дитина малює стовбур дерева на папері та прикрашає його листочками чи наліпками зі своїми хорошими справами і досягненнями. Дерева можуть так «квітнути» впродовж цілого року: Ольга пропонує повісити малюнки на видному місці, заохочувати дітей щодня додавати нові досягнення та обговорювати з ними їхні перемоги. Таким чином, гра допомагає учням і ученицям повірити у власні сили, фокусує увагу на хорошому та сприяє розвитку моральних якостей.

Принцип гри «Чотири слова» зовсім простий: вибираємо 4 абсолютно не пов’язані між собою слова. Використовуючи їх, учні по черзі складають невеликі розповіді. Дітям від 8 років можна запропонувати 5 або 6 слів.

Також авторка презентувала власні казки, створені, аби розвивати співпереживання, доброту, відповідальність, гідність та інші людські якості. Ольга Гурська впевнена, що автором та авторкою казки може стати будь-яка людина, головне — вчасно розкрити свій потенціал.

«Як свідчать наукові дослідження, із віком під впливом суспільства все менше дітей продовжують мислити різноманітно і творчо. Школа — якраз те місце, де формуються перші переконання та страхи дітей. Тому в нас, учителів і вчительок, — відповідальна місія», — говорить Ольга Гурська.

Отже, кілька лайфхаків для створення корисної казки для дітей:

У день проведення міні-EdCamp Varash на подвір'ї ліцею лунали сучасні українські мелодії та ширився аромат кави. На освітню події на Рівненщині «злетілися» понад 150 «білих ворон». Це перший досвід місцевих освітян у проведенні регіональної (не)конференції. Захід координували Олена Матвіюк, директорка Вараського центру професійного розвитку, та Олена Корнєва, керівниця управління освіти виконкому Вараської міськради... 

Тему події підказала сама локація — Вараський ліцей №1, в якому є власна STEM-лабораторія. На освітній вечірці, як назвали цей міні-EdCamp учасники та учасниці, традиційно ділитися досвідом та лайфхаками: дискутували, майстрували, малювали. 

«Пріоритетним завданням нашого міні-ЕdCamp cтало об'єднати громади. Після децентралізації до нашого міста приєдналися багато сільських закладів освіти. Ми хотіли, щоби ця подія стала певним вікном у майбутнє освіти. Тому обрали тему лабораторії, яка креативить, генерує, досліджує, намагається створити нове. Причому в усіх галузях», — поділилася Олена Матвіюк.

Родзинкою заходу стали експертні сесії від фіналістів й фіналістки національної премії Global Teacher Prize Ukraine, якою щорічно відзначають вчителів/ок-агентів/ок соціальних змін.

«Це когорта освітян, які насправді впізнавані, яким довіряють, яких чують і за якими ми слідкуємо в соцмережах. Нам дуже хотілося, щоби наші педагоги розуміли: навіть якщо ми знаходимося достатньо віддалено від обласних центрів (наше місто периферійне, майже на кордоні з білоруссю) це не означає, що нас не можуть почути. Хотілося, щоби вони почули авторитетних вчителів у роботі і зрозуміли, що все можливо. Кожен і кожна з нас намагається виконувати роботу як найкраще. Тому приклади запрошених гостей для одних стали підтвердженням “о, і я так роблю”, для других — відкриттям “я так можу зробити”, для інших — підняло думку “чому я так не робив/ла раніше?”», — пояснила координаторка.

Понад дві третини місцевих освітян і освітянок раніше не відвідували (не)конференції. Перший досвід закінчився вдало, запаливши педагогів/гинь. Зокрема, на Восьму хвилю регіональних (не)конференцій EdCamp місто подало дві заявки. Одну — від центру професійного розвитку (щоби наступного року поговорити про безбар'єрність закладів дошкільної освіти). Іншу — від міського ліцею №4, який є опорним закладом освіти з цивільного захисту.

«Навчальний матеріал має поєднуватися з розвитком особистості, життєвих навичок дітей», — переконаний Владислав Качур, вчитель німецької та англійської мови Вінницького ліцея №6. 

Владислав — фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2017 року, амбасадор міжнародних проєктів і форумів з тренерським бекграундом. Тож він застосовує на своїх уроках багато інструментів з неформальної освіти — і саме ними ділився з іншими вчителями/ками на своїй сесії «Універсальні освітні ігри: вчимо(ся)». Поставивши частку -ся у дужки в назві сесії, Влад підкреслює: учительство — це двосторонній процес, обмін енергією та думками з учнями: «Мені дуже імпонує фраза, яку я почув на одному з тренінгів: “Ми не вчимо, ми створюємо простір для розвитку наших учнів. І учні самі пізнають себе і світ в цьому просторі”». Тож освітні ігри спрямовані на цілісний розвиток дітей, допомогу в пізнанні світу.

Усі ігри під час сесії освітяни/ки випробували на собі, адже Владислав полюбляє принцип learning by doing — навчання через практику. Спочатку розібрали вправи для психоемоційного налаштування, на синхронізацію лівої та правої півкуль мозку. Цю ідею вчитель запозичив із ботмерівської гімнастики, яка популярна у вальдорфській школі: групові, парні та індивідуальні вправи, спрямовані на розвиток ритмики, координацію, увагу. Учням й ученицям подобається руханка — і вони не підозрюють, що та допомагає їм налаштуватися на урок.

Наступний вид освітніх ігор — енерджайзери. Це можуть бути вправи з м’ячем, мотузками, навіть різнокольоровим ігровим парашутом. Вони допомагають дітям включитися в спільну активність, що особливо корисно, якщо на уроці треба дати багато сухого теоретичного матеріалу.

Розбирали також ігри на командотворення.

«Одна з моїх улюблених вправ — хрестики-нолики в командах. Об’єднуємо клас у дві команди. Ігрове поле 10×10, завдання — набрати найбільшу кількість балів. Але учні й учениці зазвичай фокусуються на виграші та заважають одне одному. Тож після закінчення гри ми проводимо рефлексію: скільки максимум балів ви могли набрати? А як можна було це зробити? Напевно, можна домовитися: просто ділимо поле навпіл і працюємо. Ця вправа дозволяє домислитися, наскільки ми звикли вигравати замість того, щоб обрати оптимальний спосіб дій».

Ще розглядали кубики сторітелінгу, на кожній грані яких різні картинки. Вони можуть використовуватися на заняттях як допоміжний спосіб розказати підготовлений матеріал або поділитися своїм станом або історією. 

Наостанок присутні випробували методику для розвитку креативного мислення SCAMPER: абревіатура розшифровується як Substitute Combine Adapt Modify Put Eliminate Reverse. Це певний фільтр, який використовується в бізнесі для запуску нових продуктів: що можна додати, змінити чи прибрати, щоб зробити ідею інноваційною? А діти можуть застосовувати методику для розробки власних проєктів.

Для завершальної рефлексії Владислав використовує метафоричні карти із гри Dixit. Малюнки на картках допомагають учням та ученицям сформулювати, що нового вони дізналися, як себе почувають. На уроках іноземної мови це корисно і з точки зору використання нових слів чи граматичних конструкцій.

«Але це не просто про розвиток мовлення, але й про самоусвідомлення, вміння відчути себе, сформулювати це. Це дуже важливо під час війни» — пояснює Владислав Качур.

Освітні ігри на то й універсальні, бо їх можна застосовувати для будь-яких предметів і для школярства будь-якого віку. Підходящі вправи вчитель/ка може вибрати, враховуючи тематику уроку і доречність. Ігри варто чергувати, а можна й взагалі змінювати чи придумувати нові, орієнтуючись на настрій і потреби класу.

Фізичний розвиток можливий (і потрібний) без нормативів, стандартних турніків чи футболу. Головне — аби дітям було цікаво й вони отримували позитивні емоції від процесу. У цьому впевнений Володимир Ящик. На mini-Edcamp’і у Вараші вчитель Озерецької академії поділився власним досвідом, як заохотити дітей до фізкультури. Зокрема, у початкових класах.

«Якщо у школі немає обладнаного спортзалу, навіть за мінімальних затрат можна провести цікавих урок для дітей. Наприклад, переробити поламаний спортивний інвентар», — ділиться досвідом учитель.

Нестандартні естафети й цікавинки (вправи з ковриками, маленькими шариками, кубиками та обручами тощо). Наприклад, лягти спиною на коврик, підняти ноги і покрутити ними, ніби педалі на велосипеді. Спікер зазначає, що ця вправа дуже подобається дітям у початкові школі. Ще один приклад — протягнення обручу крізь мотузку. Діти розподіляються у дві команди, вишукуються рядком, тримаючи в руках мотузку. Завдання: швидко протягти обруч, передаючи його один одному, в інший кінець мотузки. Або можна запропонувати дітям провести обруч через себе (перша дитина в колоні стає в обруч, ніби знімає його з себе і продіває на партнера/партнерку, і так по черзі). Аби зробити гру цікавішою, можна запропонувати обрати назви команд.

Вправа «рибалка». Потрібно зібрати в колі кубики, конуси, м‘ячики та будь-які інші предмети, що можуть бути «уловом». Діти діляться на команди та розташовуються на відстані від предметів. Учитель бере два обручі, прив'язує мотузки та віддає дітям. Учні/ниці по черзі, тримаючи в одній руці мотузку, іншою намагаються кинути обруч так, аби зачепити та притягти до себе певний предмет у колі. Коли всі «рибини» зібрані, можна порахувати їхню кількість у команді. Або перед початком гри можна поранжувати різні предмети за балами (схоплення конуса приносить два бали, кубика — один тощо).

Вправа з гімнастичними палицями. Її дуже полюбляють учні й учениці середніх класів, ділиться досвідом Володимир Ящик. Таку гру вчитель зазвичай проводить під кінець уроку. Діти стають колом, тримаючи перед собою в руці гімнастичну палицю. Коли вчитель промовляє команду «руш», школярі/ки відпускають свою палицю й мають схопити палицю того, хто стоїть попереду. Якщо дитина не встигла схопити іншу палицю й та впала — вибуває з гри. Далі коло звужується і гра продовжується, допоки не залишаться дві-три дитини. 

«Я намагаюся так проводити ігри, не стільки або визначити переможців, а щоби діти отримали задоволення від уроку та охоче чекали наступного. Адже для мене уроки фізкультури повинні бути не заради оцінок, це про позитивні емоції. Сьогодні учень\ниця, наприклад, стрибнув/ла з місця на відстань у метр, а завтра стрибне на п'ять сантиметрів далі, і для нього/неї це буде особисте досягнення, позитивні емоції. А хтось може просто допомогти вчителю зібрати інвентар, принести м'ячі — і це буде для дитини радість. Тому головне, щоби діти були задоволені», — додає вчитель.

Рольові ігри. На уроках Владислава діти полюбляють грати у «Совоньку». Одна-дві дитини виконують роль сови, решта класу — інших платок, які активні вдень. У грі є два режими: денний (коли діти вільно рухаються, імітуючи пташок) та нічний (клас завмирає, а діти-сови літають повз і вишукують, хто поворухнувся). Якщо сова помічає пташку, що поворушилася, забирає її до себе в «гніздо». Гра закінчується, коли не залишається денних плашок. У приміщенні змінювати режими гри можна вмикаючи/вимикаючи світло. На вулиці у пригоді стають фрази «день наступає — все оживає» та «ніч наступає — все завмирає».

Попри піднесений настрій, що панував на події, обговорили спільний біль — війну та освіту в окупації. Про це не з чуток знає Людмила Кукурікіна, що була спікеркою панелі «Work — war — education balance. Баланс робота-війна-навчання». Пані Людмилу окупанти депортували з Запорізької області

«Як би ми не були готові до того, що відбувається, неможливо нормально сприймати, що у 2023 році ми чуємо слова “війна”, “репресії”, “окупаційний порядок”, “депортація”. Зрозуміло, що бути готовим до цього — за межами розуміння цивілізованого суспільства. Усі реакції, які виникли у вас тоді або сьогодні вранці — абсолютно природні, тож не варто відчувати провину. Війна стала подією, яка розділила життя на “до” і “після”, порушивши цілісність життєвої картини. Це стало викликом для абсолютно кожного українця. Ми змушені вишукувати рішення. Такі виклики постали і перед нашою шкільною громадою», — говорить Людмила Кукурікіна. 

Виклик №1. Як зберегти архів та документацію (школа опинилася під окупацією)

Школа вже три роки впроваджує електронний документообіг та електронний формат спілкування з батьками та учнями. Це допомогло переоформити юридичну адресу закладу і продовжити працювати навіть в умовах окупації. Вийшло зберегти недоторканою конфіденційну інформацію про колектив школи, учнів та їхніх батьків. 

Виклик №2. Робота за умови відсутності світла, зв'язку та інтернету

Коли зникли мобільний зв'язок, інтернет, а інколи електропостачання, педагоги вимушені були шукати можливості в сусідніх селах і містах. Тоді придумали організувати навчання в форматі чек-листа, що слугував конспектом-опорою, з мінімумом теорії та практичними завданнями. Такі листи друкували та роздавали учням особисто в руки. 

Виклик №3. Підтримка учнівства в період гуманітарної кризи

Від початку гуманітарної кризи (зокрема це відсутність продуктів та їхня захмарна вартість) намагалися всіляко підтримати дітей із сімей, які опинилися в складних життєвих умовах. Спочатку роздавали продукти зі шкільної їдальні. Далі завдяки співпраці з ГО міста Запоріжжя змогли доставити гуманітарні пакунки для жителів старостинського округу. Педагоги продовжували волонтерську діяльність, навіть не замислюючись, як це небезпечно і до чого може привести.

Під час сесії вчителі багато дискутували з колегами: а якими саме мають бути стосунки з дітьми та їхніми батьками, чи потрібне втручання?

«Я була дуже вражена чесністю спілкування», — поділилася враженнями спікерка. 

Регіональна (не)конференція у Вараші стала завершальною подією літньої хвилі EdCamp'ів. До зустрічі у наступному році! Слідкувати за оновленнями та дізнатися, де і коли відбудуться події наступної хвилі, можна на сайті www.edcamp.ua.