Журналісти медіагрупи «Накипіло» поговорили з Олегом Короташем, поетом и добровольцем, про сучасну українську політику, український націоналізм, видавців і про те, чому нова книжка Олега називається «Бордель для військових».
Скажи, як узагалі поет опинився на війні?
Правильніше було б сказати, як чоловік опинився на війні ― це і є відповідь на питання, інших контекстів немає.
Розкажи, як це було. Ми знаємо, що ти був на Майдані спочатку.
Так, але я був на Майдані з конкретного часового проміжку, бо поза всім пафосом, трагічним і нетрагічним та іншими подіями. Для мене є межа в подіях 13-го – початку 14-го року до 16 січня — це Євромайдан. Після 16 січня з моменту підписання диктаторських законів — для мене це Майдан гідності.
Я присутній у контексті Майдану з моменту підписання диктаторських законів, коли почали порушувати мої конституційні права.
А що стосовно подій Євромайдану, якщо вже розділяти: ти підтримував чи тобі було байдуже?
Я підтримував! Не байдуже. Я підтримував цивілізаційний бік Європи все ж таки, а не Азії. Поза тим я бачив у цьому надмірну політизацію процесу, момент нагнітання, провокацій, незрозуміло з якого боку. Все було дуже складно і для мене мало зрозуміло. Я уявляв собі, що вхід України в Європу відбуватиметься в трохи інших протестах, хоча б в європейському масштабі протесту. Якщо ви протестуєте, то це робіться не танцями, а інакше. Я не закликаю так робити, але прикладом є студенти в Європі, студенти у Франції. Їм щось не сподобалося ― вони пішли і розвалили частину кварталу. Так відбуваються позиції.
А прийти постояти чи потанцювати, поспівати, щодня змінюючи вимоги і лексику ― в такому форматі вимоги не працюють. Я прийшов з першого по останній день до інавгурації Помаранчевої революції, і технічні моменті я бачив. Я не критикую, це складно, мені воно було не зрозуміло, я не бачив для себе підстав приїздити на Євромайдан, до того ж на той момент це було складно зробити через деякі творчі моменти.
А в тебе був цій негативних бекграунд? Бо в мене в перший місяць Євромайдану був цей негативний бекграунд з Помаранчевої революції, тому що мені було 14 років, але я брав у ній участь, наскільки міг. І потім я бачив, як все це поступово розвалюється, те, що люди в 2004 році досягли, все це поступово, як на мене, звелось нанівець.
Ти про політичні гасла, які рівні нівелюванню цих обіцянок?
Так, у мене було таке розчарування. Чи не було такої ж реакції після Помаранчевої революції і чи не сприяло це тому, що ти не брав участі в Євромайдані?
Перед тим, як розчаруватися, треба зачаруватися. І, власне, книжка, з якою я сьогодні прийшов у гості ― «Бордель для військових» ― це є так само здорова іронія з приводу подій, проти сакралізацїі в тому числі. Хоча більше сакралізації довкола війні, то тут мова про сакралізацію політичну. Довкола люди собі будують ікону, до неї моляться, потім ця ікона з тріском впаде, людям стане соромно, і цей бекграунд, він є закономірним для України.
Пригадую, коли почалися всі пересмикування і договори Віктора Ющенка (вже президента) з Януковичем як представником опозиції, «вженапротестували». Певні моменти з того часу повторюються ― за великою різницею в тому, що в нас зараз війна. Але у нас великий цинізм відбувається довкола політскладової будь- якого процесу, і наголошую, це не тавтологія.
Я поясню про що мова йде. У нас держава ― це політична структура. Зрозуміло, очевидно. Але політичні партії мають у моїй уяві, хоча я художник і, можливо, менше розумію політику, але я читаю, вчуся, десь вчився і скажу одне: у нас брутально зманіпульовано самим поняттям функціонування політичного апарату. І я зараз кажу не загальні, а політичні речі.
У нас політична площина боротьби партій пересмикнута у національний контекст. У нас предметом політичної спекуляції стає питання: а) титульної нації; б) російськомовного та українськомовного контексту (кажу про політичну риторику).
Натомість предметом політичних суперечок і боротьби за владу має бути не протистояння правих, лівих центристів, лібералів, це я кажу як переконаній лібертаріанець.
Має бути чітка боротьба політичних партій, які пропонуватимуть громадянам своєї держави соціальний пакет. Тобто має бути економічний пакет, має бути соціальний пакет, а у нас це опускається, все однаково, немає здорового бачення функціонування держави, і через те все затягнуто на тому, скільки у нас україномовних, скільки російськомовних, скільки населення ― і довкола цього відбувається вибори. Я не бачив вибори, де партії їдуть із програмами.
Так, узагалі в жодної партії немає програм, якщо я не помиляюсь, і на останній виборах я не знайшов жодної партії з нормальною програмою. Так, є гасла, але нормальної програми про те, як вони будуть це робити, немає.
Абсолютно правильно. І тут постає оцей момент, що люди все одно вибирають цих людей, люди на це ведуться. Коли Яник став президентом, він сказав: «У кожному українцеві є маленький Янукович, який виростає в процесі кар’єрного зросту». Ситуація не змінилася. Говорячи про корупцію, так у нас люди між собою функціонують за принципами корупції.
У нас корупційне суспільство, а не влада. І це суспільство подібних собі й вибирає, бо люди виходять з оцього середовища.
Хочете подолати корупцію – не несіть у дитячий садок хабаря. Перепрошую за такий приклад, не хочу образити професію, просто простий побутовій приклад, бо це діти.
Якщо прибрати з верховної влади популізм, тобто камери, телевізори, щоб нічого не робилось на показ, направити все на економічну складову, то люди почнуть слухати і читати.
І ще я вважаю, що як тільки людина виходить на пенсію, то має втрачати право голосу.
Це цікава, але дуже непопулярна думка.
Це непопулярна, і я поясню чому. Люди похилого віку, які знаходяться на повному державному забезпеченні, відбирають владу в молоді, не розуміючи взагалі, в якому просторі вона живе, чим цікавиться, і ще багато речей, які пов’язані з життям молодої людини. І це все перетворюється на якийсь загальнонаціональний жах. Заради справедливості дайте молодому суспільству обирати свою молоду владу, яка розуміє, чим вони живуть.
Добре, повернемось до війни. Скажи, чому ти пішов до Правого сектору?
Людські стосунки, знайомства... Загалом в Україні з однієї революції до другої вже всі один одного знають. Я приїхав до Києва і зустрівся з людиною, з якою приятелюю, ― з Ігорем Мазорем, і він виявився одним з керівників 24-ї сотні. Відповідно, я залучився до них у процесі самого Майдану. А потім вже на початку квітня було прийнято рішення про те, що добровольці їдуть на схід вже в якості батальойну. І я був одним з тих, хто зробив крок вперед.
А ти тримав до цього зброю в руках?
Дуже небагато. Єдине, в чому я був упевнений, ідучи туди, я очікував, що таких добровольців набереться два-три мільйони, але ж уранці, коли ми приїхали на базу, для мене було повною несподіванкою і здивуванням, що поїхало не два-три мільйони, а два автобуси.
У мене, між іншим, не змінилася думка, що два мільйони добровольців могли пройти маршем через Донбас і на цьому все б закінчилось.
Але частина людей вирішила прийти до воєнкомату, де їх відправляли додому, частина вирішила пересидіти проблему вдома, частина поїхала в Росію і Європу на заробітки. У результаті, на мій превеликий жаль, два мільйони добровольців не змогли приїхати і пройти маршем. Це мав бути тотальний, умовно кажучи, флешмоб, але завжди є межа допустимих жертв.
Скажи, а ти можеш віднести себе до націоналістів?
З поясненням того, що для мене значить націоналізм. Націоналізм для мене має тільки дві ознаки. Мій націоналізм. Перше – ти націоналіст, коли ти патріот. Друге ― у випадку ставлення держави до власної економіки (пріоритет українському виробнику, пріоритет як робочої сили). Тобто націоналізм в економічному та патріотичному плані, не в політичному. Я вважаю, що найкраще виховують патріотизм 1000 доларів окладу у виховательки дитячого садка. Я в цьому переконаний.
Жодні політичні гасла не замінять людині відчуття стабільності у своїй сім’ї.
Добре, давай вийдемо з політики. Наскільки складно тобі було вийти з війни?
Повернувшись з Правого сектору, я не хотів повертатись у політику і просто продовжив свій творчий розвиток. Мій сегмент ― це культура.
Що робити з мовою? Є дуже різні думки про те, як популяризувати українську мову, і чи треба це робити?
Те, що українська мова є основою народу, — у цьому сумнівів немає. Також немає сумнівів у тому, що питання української і російської мови є предметом політичних маніпуляцій.
Якщо ми хочемо, щоб люди полюбили українську мову, потрібно будувати українськомовні школи. І дайте дітям й батькам обирати! А тих, хто хоче працювати на державних посадах, змушувати вивчати державну мову.
Скажи, складно зараз видати книжку?
Це в залежності, яку ти ставиш мету, що хочеш досягти. Якщо ти хочеш потішити його і видати книжку, аби вона вийшла, то загалом ти варишся в письменницькому середовищі, приймаєш умови видавництва і комунікуєш у цьому суспільстві, десь мовчиш, десь говориш, ― і книжка виходить. Це один бік. Важко авторам. Бо якщо видавці будуть платити гонорари, які б влаштовували, вони були б у разів шість-сім вищі.
Для мене сприйнятнішим, коли твою творчість підтримують меценати, відповідно.
Добре, скажи, будь ласка, чому «Бордель для військових», чому вона так називається?
Назва однозначно комерційна. Мали б бути три інші назви. Перша ― «Придорожня країна», бо я пригадав своє знайомство з польським поетом Чеславом Мілошем. У нього є «Придорожній песик», а події з війною в моїй свідомості, країна в момент війни нагадала мені цього придорожнього песика. Другий варіант був «Дозаем». І ще мала бути назва «Сієста».
Назва «Бордель для військових» виросла з християнства, навіть з Великодня, бо, за євангельським сюжетом, по воскресінню Христос повернувся до Марії Магдалени. Чим займалась Марія Магдалена? Друге — протест проти сакралізації армії. Чому військові? Бо воюють живі люди з живими драмами, переживаннями, світоглядами.
Я не хочу, щоби українська армія, яка переможе в цій війні, повернувшись у мирні міста, перетворилася на ікони. І те суспільство, яке сьогодні перед чоловіками в формі опускає сором’язливо очі й не знає, в який бік дивитися, зіштовхнувшись з живими людьми, а не з іконами, ставилося відповідно до них, як до людей. Ставтеся до солдатів, як до живих людей!
У всі часи армія йшла з обозом, і частиною цього обозу були повії. У старі часи повії виконували функції медсестер, лікували поранених, або допомагали в інших речах. У цьому немає нічого брутального й образливого.
До того ж я ярий прихильник легалізації борделів. Нехай повії платять податки. Вже не кажучи про те, що якщо країна не готова дати психологічну реабілітацію бійцям, то таку функцію можуть виконати державні борделі.
Це моє бачення, когось це може обурити, а когось ні. І на останок - подивіться за вікна, хіба там не бордель коїться?
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
