Від українських пісень — до Россіні та Моцарта: чим живе Народний оркестр народних інструментів імені Петра Васюри - Накипело
Історії

Від українських пісень — до Россіні та Моцарта: чим живе Народний оркестр народних інструментів імені Петра Васюри

  • Анна М’ясникова
  • Ігор Лептуга
  • 19 Жовтня
  • 1667

Народний оркестр народних інструментів (НОНІ) імені Петра Васюри існує понад 50 років. Його мета — популяризувати українські та світові класичні твори. Колектив доводить, що народні пісні можуть звучати вишукано, а класична музика органічно виконується на баяні або гуслях.



15 вересня оркестр разом із Народним українським хором «Світанок» зіграв просто неба, відкривши концертний сезон

Плекаючи українську культуру


У грудні 1969 року в Харкові культурні діячі Петро Васюра та Дмитро Остапенко створили Оркестр народних інструментів «Кругозір». Колектив існував на базі Палацу культури будівельників імені Максима Горького (нині — Муніципальний центр культури та аматорського мистецтва). Під керівництвом Петра Васюри в оркестрі зібралися люди, яким небайдужа українська музика. Навіть у радянські часи вони намагалися наповнювати нею програму. 

У 1986 році оркестру дали звання «народного самодіяльного колективу». Після смерті Петра Васюри керівництво підхопила його старша донька Ольга, а оркестр назвали на честь талановитого митця. Завдяки Ользі Васюрі збільшився склад оркестру та репертуар, вона ж виховала свого наступника Олексія Єськова. 

Музикант починав як баяніст, а нині може грати ще й на акордеоні, гітарі, фортепіано, балалайці, домрі (струнний інструмент), сопілці, гармошці, а також на духових інструментах: тенорі та корнеті. А ще в Олексія абсолютний слух (вміння визначати точну висоту звуків), він настроює музичні інструменти.

Єськов став баяністом при оркестрі в 1990 році. Приблизно 20 років митець займається аранжуванням творів — пристосовує музичні композиції для виконання на народних інструментах. Спочатку він допомагав Ользі Васюрі розписувати ноти для аранжування, потім навчився робити це самостійно.

«Насамперед я вдосконалював наявні в нас матеріали. А першою самостійною інструментовкою стала “Фантазія на теми українських народних пісень «Ніч яка місячна» та «Ой що ж то за шум» для бандури з оркестром” Костянтина М’яскова. Щоби зробити аранжування, треба вміти грати на кожному інструменті, які є в партитурі, та відчувати, хто як має зіграти. Є твори вокальні, інструментальні, хорові, є ті, в яких солює якийсь інструмент. Останні особливо цікаво робити, тут треба працювати й працювати. У хору є свої тембри, як і в оркестру. Якщо ці тембри не сперечаються, підтримують один одного, це чудово звучить. Наприклад, коли сопрано (високий жіночий голос — ред.) доповнюють домри прими, або баян у верхньому регістрі», — ділиться особливостями роботи Олексій Єськов.

Найважче, каже музикант, аранжувати твори, які мають лише вокальний нотний рядок: їх складніше розкласти на різні інструменти, аби це гралося гармонійно.



Народна музика поряд із класичною


У музичному арсеналі оркестру — баяни, домри, балалайки, ударні інструменти, флейта, металофон та клавішні гуслі. Деякі інструменти були виготовлені майстрами на замовлення ще в радянські часи. Оркестру ще бракує кобзи, бандури, цимбалів та контрабаса. 

Колектив виконує інструментальні, вокальні, ансамблеві та хорові твори, а також композиції з сольними партіями. Серед вокальних переважають українські народні пісні, професійно оброблені та розкладені на партії для народних інструментів: «Спать мені не хочеться», «На вулиці скрипка грає». Інструментальні композиції «Їхав козак на війноньку» (обробка Миколи Лисенка), «Українській танець» Валентина Іванова граються оркестром понад 30 років. 

Є й пісні на вірші сучасних поетів: наприклад, Ніни Супруненко (наприклад, «Харківський вальс») та Івана Стронського (наприклад, «Танго для Марічки»). Є твори, написані на вірші Тараса Шевченка. Раніше в репертуарі оркестру були й російські пісні, але з 2014 року від них відмовилися. Також музиканти грають джазові обробки творів Олександра Цфасмана: «Фантазія на тему Джорджа Гершвіна “Коханий мій”» та «Сніжинки».

А ще — інструментальні класичні твори, як-от «Арія Ізабелли» з опери «Італійка в Алжирі»» Джоаккіно Россіні та «Пантоміма» Вольфганга Амадея Моцарта. Арію запропонувала переробити під оркестр учасниця колективу Марія Стаднік. Вона ж іноді допомагає з аранжуванням. Музикантка каже: часом пошук твору для поповнення репертуару може тривати довго, адже не будь-яку композицію можна гармонічно розкласти на склад оркестру.

«Складно підібрати, щоби це звучало красиво. Наприклад, торік ми заграли музику Россіні, його твір поклався на оркестр. А от з Вівальді — інакше. Я захопилася його творчістю майже в 40 років і дізналася, що у нього, окрім скрипкової, багато вокальної та флейтової музики. З радістю знайшла один твір, що, сподіваюся, добре звучатиме у виконанні оркестру», — говорить артистка. 

В оркестрі жінка солює як піаністка, вокалістка та гуслярка. Зі співом допомагала Ольга Петрівна Васюра. Вона стала єдиною викладачкою, яка взялася займатися з Марією. Гуслі музикантка опанувала майже одразу, з кожним роком вдосконалюючи майстерність. Нарешті у 2015 році Марія ледь не єдиною в Україні виконала «Концерт для клавішних гусел» Павла Барчунова. Цей твір вважається складним як для соліста, так і для оркестру.

«Мені завжди було цікаво вчитися грати на якихось інструментах, я навіть на баяні грала кілька місяців, просто щоби знати, що це таке. Пробувала на трубі, на кларнеті, на блок-флейті. Понад те, це корисно для аранжування. Грати на гуслях цікаво; я з часом відчула, який це багатогранний інструмент, із глибоким звуком та широким діапазоном», — ділиться музикантка.


Строкатий колектив


Перші учасники оркестру не мали музичного фаху та навчалися грати на репетиціях. Наразі більшість оркестрантів — із музичною освітою. Виконавці паралельно з творчістю працюють: більшість — у музичних закладах, а хтось — на заводі. Тому часу на репетиції та аранжування не завжди вистачає. 

Костяк колективу — приблизно 20 учасників, частина з яких прийшли сюди ще до набуття Україною незалежності. Проте є в НОНІ й молода кров. Наприклад, диригентові колективу — 25 років. За останній рік до оркестру прийшли й кілька нових учасників. Запрошують людей з музичних шкіл, з інших колективів.

«Багато молодих музикантів, які приходять до нас для проходження практики, залишаються, бо це затягує. Навіть мої друзі, які ставилися до нашої музики як до старої пострадянської фігні, потрапивши вперше на концерт, ставали фанатами», — зазначає учасниця народного оркестру Олена Давиденко.

Жінка понад 30 років грає на домрі — струнному інструменті, нижня частина якого схожа на половинку кавуна. В оркестр музикантка потрапила у вісім років і затрималася. Жартує, що просто забула з нього піти.

«Я навчалася в музичній школі, де викладав Петро Микитович Васюра. Грати в мене виходило добре, тож він запросив до оркестру. Через деякий час мене забрали батьки, бо переживали, що можу чомусь не тому навчитися у дорослих. Після завершення музичної школи друзі, які пішли до оркестру, довго мене вмовляли долучитися. І я погодилася. Зараз компанія роз’їхалася світом, а я продовжую грати в оркестрі. Періодично висилаю їм наші фото», — пригадує пані Олена.

НОНІ імені Петра Васюри можна послухати в Муніципальному центрі культури та аматорського мистецтва й на площах міста на спільних концертах із різними харківськими колективами: ансамблями, народними хорами та з іншими оркестрами. Через брак коштів колектив не може дозволити собі гастролі іншими містами.



Учасниці й учасники Народного українського хору «Світанок»

«Ми так звана велика форма, нас особливо нікуди не вивезеш. Дуже хочеться брати участь у різноманітних фестивалях, особливо закордонних. У нас є з чим туди поїхати. Але потрібні кошти. ДК допомагає з інструментами, з костюмами. Але є ж поняття бюджету», — говорить виконавиця.

Колектив викладає фрагменти виступів на сторінки у Facebook та на YouTube. На відеозйомку збирають власні кошти. Раніше в соцмережі викладали анонси майбутніх виступів, наразі оркестр потребує послуг людини, яка б могла постійно вести сторінку.

«Ще 50 років тому люди мало знали народні інструменти: хіба що балалайку та сопілку. А градацію, що є мандоліна, домра (а вони ще поділяються за звучанням) — ні. Це потрібно нести в люди, бо народна музика має ті ж права, що і класична. І дуже гарно, коли класика виконується на народних інструментах», — додає Олена.

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X