Мрій як путін: від «братського народу» до «примусу до братських стосунків» - Накипіло
Історії

Мрій як путін: від «братського народу» до «примусу до братських стосунків»

  • Віктор Пічугін
  • Віктор Пічугін
  • 13 Травня
  • 1415

Мертві росіяни під дощем

Травень 2009 року. Олександр Рибак виграє «Євробачення», донецький «Шахтар» із рахунком 2:1 розбиває німецький «Вердер» і стає володарем Кубка УЄФА 2008–2009. За кілька днів — вирішальний матч Ліги Чемпіонів, «Манчестер Юнайтед» захищатиме титул у грі з «Барсою».

На протокольний сюжет телебачення з московського кладовища мало хто звертає увагу. До могил підходять чоловіки: один в офіційному костюмі під чорним плащем, інший у вбранні священика. Трохи позаду — ряди охоронців і свити. Чоловік у плащі — прем’єр росії володимир путін, священик — архімандрит Тихон Шевкунов. Могили, які вони навіщають, належать білогвардійському генералу Денікіну, письменникам Солженіцину, Шмельову та філософу Івану Ільїну, ідеологу «Білого руху».

В якийсь момент путін зненацька повертається до журналістки «Комсомольської правди» й запитує, чи читала вона щоденники Денікіна. Жінка говорить, що не читала, але обіцяє виправитись. Російський прем’єр радить прочитати: адже там Денікін розмірковує про «велику і малу росію, Україну. Він каже, що нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою росії!».

Поки прем’єр йде до наступної могили, Тихон додає, що щоденники Денікіна суттєво змінили світогляд путіна. «путін згадав, як читав мемуари Денікіна, в яких той каже, що, за всього свого нетерпимого ставлення до радянської влади, навіть думати про розчленування Росії — уже злочин. Однією з головних думок праць та політичної діяльності Денікіна було недопущення розчленування Росії, особливо коли йдеться про малоросійську землю — Україну», — говорить Шевкунов.

Цей візит на кладовище визначний, якщо звернути увагу, на чиї могили поклали квіти. Усіх цих людей, за словами путіна, об’єднувало те, що вони були «справжніми державниками». Єдність у цих мертвих росіян була і в іншому: вони всі вважали Україну і росію однією країною. Найзатятішим у цій думці був Іван Ільїн.

Епоха змінилася

Двотисячні почалися під знаком дружби і спокою: росія й Україна визнали кордони одна одної та готувалися створити єдиний економічний простір із Казахстаном і Білоруссю.

Так, відбувалися скандали й інциденти, був збитий російський Ту-154М біля Криму, росіяни намагались незаконно побудувати дамбу до коси Тузла, але загалом росіяни декларували ставлення до українців як до бідніших молодших братів. Москву трохи дратував український президент Кучма, який проводив багатовекторну політику: загравав із Заходом, залишаючись друзями з рф, але загалом він був зрозумілим, і з ним можна було знайти спільну мову.

У 2004 році Леонід Кучма вирішив не обходити українське законодавство та не балотуватись на третій строк. У кампанію його наступника Віктора Януковича активно включився Кремль. Передвиборчу агітацію курував політтехнолог Гліб Павловський, офіційна росія всіма способами намагалась показати: Янукович — їхній вибір. Спеціально для українців ввели пільговий режим перебування в рф та знизили ціни на енергоресурси.

До кампанії долучився сам путін. Він часто зустрічався з Януковичем, давав інтерв’ю українським телеканалам, а за три дні до виборів приїхав разом із прем’єром медведєвим на парад на честь визволення Києва від нацистів. На тому самому параді було зняте популярне відео, де Янукович пригощає путіна та медведєва льодяниками.

Проти Віктора Ющенка, опонента Януковича, була розгорнута пропагандистська кампанія. Його називали «профашистським націоналістом», звинувачували в антиросійських настроях, а дружину таврували «агенткою ЦРУ». Тоді ж російські політтехнологи розпочали кампанію з розділення українців на «східняків» і «западенців».

Після другого туру Центральна виборча комісія оголосила переможцем Януковича — і це призвело до Помаранчевої революції в Україні. На Сході «раптово» почалися прояви сепаратизму. Спочатку в Луганській облраді депутати проголосували за створення «Південно-Східної Автономної Української Республіки» та звернулися до путіна за підтримкою. Згодом — у Сєвєродонецьку, де на «з’їзді депутатів всіх рівнів» запропонували створити «Південно-Східну федеративну державу зі столицею у Харкові». У Сєвєродонецьку, до речі, був присутній мер Москви Юрій Лужков, але з трибуни він не сказав нічого конкретного. 

З’їзд ні до чого не призвів, а Помаранчева революція перемогла. Верховний Суд України відмінив результати голосування у другому турі. Після переголосування новим президентом України став Віктор Ющенко.

Політичне керівництво росії у програші вигідного їм кандидата звинувачувало колективний Захід. Воно почало задумуватись, як убезпечити себе від можливих протестів на кшталт Помаранчевої революції. 

Примус силою до братніх стосунків

Російський політтехнолог Андрій Окара на початку нульових описав часи, що насувалися на росію та весь світ: «Епоха змінилася: влада заговорила мовою Івана Ільїна». Інший російський журналіст Михайло Зиґар також упевнений, що ідеологія ізоляціонізму та «традиційних цінностей» сучасної рф вибудована на базі творів Ільїна — філософа, на чию могилу путін поклав квіти під травневим дощем 2009 року.

Ільїн народився у сім’ї дворян у царській росії, отримав гарну освіту та захоплювався філософією. Жовтневий переворот і ліквідацію монархії 1917 року він сприйняв як трагедію, послідовно підтримував білогвардійців.

«Білий рух» програв громадянську війну в росії, а більшовики позбавилися політичних опонентів, зокрема й висилаючи їх з країни. Серед тих, хто виїхав, був Ільїн. Він оселився та працював у Німеччині. Ільїн відверто симпатизував нацистам і захоплювався «духом націонал-соціалізму». У роботі 1933 року «Націонал-соціалізм. Новий дух» він пише тези, за які в сучасній росії можна отримати кримінальну справу:

«Патріотизм, віра в самобутність німецького народу та силу німецького генія, почуття честі, готовність до жертовного служіння, дисципліна, соціальна справедливість та позакласове, братерсько-всенародне єднання… Словом — цей дух, який ріднить німецький націонал-соціалізм із італійським фашизмом. Проте не лише з ним, а ще з духом російського Білого руху».

Ільїн вважав, що демократія як форма правління, багатопартійність — шкідливі та роблять державу слабкою. Державі, розмірковував Ільїн, потрібен «сильний національний вождь» і «національна диктатура». Ще росії потрібна національна ідея, що полягає в любові та вірі. Філософ закликав відбирати «нових людей», які будуть «беззавітно любити і беззавітно вірити». Об’єктів любові всього три: «Бог, батьківщина та національний вождь». Тих, хто не стане «новими людьми», «приборкуватимуть і тавруватимуть».

Путін дослухався до цих думок Ільїна. З нульових в росії поступово зачищується громадянське суспільство та політична конкуренція. Публічні прояви «нетрадиційної орієнтації» можуть стати підставою для кримінальної справи, незручні ЗМІ отримують позначку «іноземних агентів», війну в Україні не можна називати війною. 

Натомість активно розвивається культ «Бога, батьківщини та національного вождя». Посягання на церкву як на провайдера Бога стає тотожним посяганням на державу. За перформанс у московському храмі Христа Спасителя учасниці гурту Pussy Riot отримують реальні тюремні строки. У школах вводять предмет «Засади православної культури». Закорковує симбіоз церкви та держави особисто Путін фразою «Православіє та росія невід’ємні одне від одного».

Як згадує той самий Гліб Павловський, реакцією на український Майдан стало створення прокремлівського руху «Наші», щоби «швидко вивести в політично лояльний Путіну простір молодих безробітних людей».

У росії загострюється антизахідна риторика. Після чергових скандалів (як з британським «шпигунським каменем» у 2006 році) рф сильніше закручує гайки закону проти некомерційних організацій та різноманітних представників «п’ятої колони».

Змінюється і точка зору на українців: це все ще молодший брат, але тепер вже «дурна вівця в сім’ї». кремль поширює наративи, що Україна краде російське паливо, а також періодично розв’язує «торгівельні війни», перекриває газ і забороняє ввозити українські продукти на російський ринок.

путін відмовляється від спроб налагодити контакт із Європою та США та переходить до звинувачень і погроз. На Мюнхенській безпековій конференції російський президент критикує США за бажання створити однополярний світ, а міжнародні інституції на кшталт ОБСЄ — за неефективність і обслуговування політичних інтересів суперників. На саміті НАТО в 2008 році путін у розмові з Джорджем Бушем роздратовано каже, що Україна — це взагалі не держава, її території — подаровані, а у випадку, якщо країну візьмуть в Альянс, — вона розвалиться. 

Паралельно з впровадженням ідей і творів Ільїна росія популяризує його постать, замовчуюючи симпатії до нацистів і фашистів. Путін називає його одним з найулюбленіших мислителів і вкраплює його цитати в публічні промови.

Цитувати Ільїна поспішає і вся кремлівська рать: медведєв, лавров, патріарх кирило, владислав сурков і в’ячеслав володін. сурков, якого журналісти називали «куратором» українського напрямку в Кремлі, наполегливо рекомендує прочитати твори Ільїна, щоби зрозуміти росію. 

сурков — саме той представник російських еліт, кого вразила Помаранчева революція. Уже у 2005 році він заявив, що для сучасної росії національний суверенітет важливіший за демократію, тому «не варто дивуватися, що деякі демократичні свободи принесені в жертву заради пріоритетної мети». Він, вторячи Ільїну, розкритикував існуючі тоді партії, підкресливши, що розвивати треба лише правлячу, «єдину росію».

Співзвучні з улюбленим філософом путіна й інші ідеї суркова. У творі «Основи боротьби за національну росію» 1938 року Ільїн пише: «Україна визнається найбільш загрозливою частиною росії у сенсі відокремлення та завоювання. Український сепаратизм є штучним явищем, позбавленим реальних підстав. Він виник із честолюбства ватажків та міжнародної завойовницької інтриги».

Сурков у 2020 році логічно продовжує думку про штучність української нації: «України немає. Є українство, тобто специфічний розлад умів. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією». Він підсумовує, що «примус силою до братніх стосунків — єдиний метод, який історично доказав ефективність на українському напрямі». 

За три місяці до початку повномасштабного вторгнення РФ сурков публікує колонку, де констатує досягнення ідеалів Ільїнівської росії: «вертикаль, порядок та скрєпи гарантовані. Ці роки колись будуть згадувати як золоте сторіччя». Але за цими строками сурков ставить маленьке «але»: незважаючи на стабільність, сильну вертикаль влади та «скрєпи», у суспільстві може наростати «хаос». І його краще експортувати в інші країни, зокрема в Україну, в якої саме через внутрішній хаос вдалося відібрати Крим.

Закінчує сурков висловом у стилі Ільїна: «росія розширюватиметься не тому, що це добре, і не тому, що це погано, а тому, що це — фізика». 

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X