Хіба є щось прекрасніше у літньому міському житті, ніж увечері сидіти в пабі в компанії таких же божевільних і споглядати футбольні побоїща за світову чи європейську чашку. Мабуть, нічого)

Футбол — важливий маркер часу. Його віхами відзначаєш знакові та пам'ятні особисті події, як зарубками на деревах. Спогади, нещадні бісики, вриваються до мізків як фанати в шинок, топтатися, волати й шаленіти. 

Ось чемпіонат 1986 року: матчі уночі, напряму в СРСР їх не показують, і 15 червня я дуже рано прокинулася. Стала біля балкона та мовчки прослухала на радіо випуск спортивних новин. А потім стерла з абсолютно мокрого обличчя гіркі злі сльози люті та безсилля — шторою, бо сил не було навіть дочовгати до ванної.

Або 2006 рік, коли Шовковський потягнув усі пенальки світу в грі зі Швейцарією, і волала від щастя пізно уночі вся вулиця, весь квартал, все місто та вся країна. Гравці понеслися святкувати, обніматися і цілуватися, і махали радісно усіма кінцівками. А Гусін впав на траву, де був — і лежав, розпластаний, із мокрим волоссям, зі зведеними м'язами, байдужим обличчям, взагалі без сил навіть на радість. Таким і залишився назавжди в моїй пам’яті — символом надзусиль і жертовності заради перемоги.

А найкращим було літо 2012-го, коли Харків просто залило нідерландським помаранчевим натхненням. На всіх вулицях, майданчиках, у парках шаленіли голландці, городяни піддалися їхній легкості та безтурботності, вийшли за межі звичного і гуляли просто так. Панувала якась незбагненна атмосфера, дивна для старого виваженого купецько-індустріального міста, де життя зазвичай підпорядковане зростанню відсотків, цехам і гаражам, кулінарним рецептам і сімейним забігам ринками та гіпермаркетами у вихідні. 

Харків’яни наче знайомилися уперше, і фальшиво горланили гімн, і дивувалися легкості й веселощам фанатів. Це стало найкращою лагідною євроінтеграцією, яку тільки можна уявити. І нехай український гол харківського «металевого» Девіча не зарахував суддя, а голландці програли все на світі, але як же було добре і весело тоді; про такі моменти, напевно, кажуть: «вмирати буду — згадаю». Славетний був червень: помаранчевий, синьо-жовтий, божевільний, п'яний, що гримів, як барабани долі, як тріскачки ярмаркових балаганів, як флейти молодецького Пана.

Взагалі, футбол у сучасному світі став сублімацією внутрішньої політики. Якби теоретики капіталізму вирішили відвернути населення від політичної несправедливості і компенсувати чимось важку працю, універсальним рішенням став би саме футбол.

У зовнішньополітичних ігрищах все ще простіше: спорт є сублімацією війни, і як римський цирк концентрував і стримував насильство між війнами, так і зараз можливість вилити ненависть на Чужого перед телевізором або на стадіоні — можливо, один із запобіжників глобальної світової бойні. Хоча бували й інші випадки, коли з футбольного матчу починалися війни, як між Сальвадором і Гондурасом або в колишній Югославії. Наразі й у нас футбольні фанати — чи не найголовніша рушійна сила спротиву окупаційним військам РФ.

Сучасне суспільство нечасто дозволяє чоловікам і жінкам відчути почуття солідарності, яке надає їм футбол, доводячи її часом до колективного божевілля. Футбол, як і джаз-бенд або театральна трупа, сплавляє яскраві таланти геніїв у командній грі. Співпраця та конкуренція тут витончено збалансовані.

Сліпа відданість і міжкомандне суперництво збуджують наші найсильніші інстинкти, вироблені в ході еволюції. Футбол майстерно змішує гламур і буденність: гравців обожнюють та прикрашають, як тріумфаторів. У наш щоденний порядок, де не вистачає церемоній і символізму, вторгається футбол і естетично збагачує життя.

Футбол — це видовище, під час споглядання якого можна без зайвих інтелектуальних зусиль проявляти приголомшливу ерудицію, згадуючи епізоди гри та обговорюючи майстерність гравців. Диспути мудреців, гідні давньогрецького форуму, заповнюють соцмережі, паби й трибуни. Гра перетворює простих людей на дотепників та експертів. 

У футболі існує цікава зміна гендерних ролей — адже гравцям вдається поєднувати силу борців із грацією танцюристок. Ця гра пропонує шанувальникам красу, драму, конфлікт, церковний обряд, карнавал і навіть трагедію. І якщо раніше панувало жорстке «сектори без баб», нині трибуни заповнені жінками усіх вікових та матеріальних верств.

Колись бачила коментар на спортивному сайті, щось на зразок «Я ридала, хоча мені вже аж сорок». І подумала: це ж прекрасний стиль для жіночого футбольного репортажу, хіба ні? Взагалі, з огляду на ступінь сучасної залученості дівчат до фанатських рухів — можна було би залучити жіночок у студії. 

Якийсь брутальний мужичок най кричить і коментує тактичні схеми, тренерські настанови, ТТХ, заміни, турнірні перспективи: «Ми бачимо прадавнє катеначчо, що ожило в його сьогоднішньому автобусному втіленні» та й таке.

А пані-коментаторка відпускатиме чисто жіночі зауваження: «Нова клубна форма італійців перебила всі подіумні дефіле сезону» або там «Невдала зачіска в Олів’є Жиру в цьому клубі, не те що була, коли він грав за “Арсенал”». І взагалі, дамочки! Заходьте на наш сайт, у нас поновлення в рубриці «Фотосесії в білизні»! Мрія, а не робота, дівчат.

А ще футбол дарує чудові ідеї для одягу. Сподобався англійський сайт, назва щось на зразок «арт-футбол». Там художники наносять на майки жанрові сценки з минулого і теперішнього англійського футболу: «Розбита голова Террі Бутчера», «Ван Персі в польоті», «Бекхем у образі», «Кантона заносить ногу», «Анрі дивиться на все навколо як на „Ліверпуль”», «М’яч долітає до воротаря здутий та в крові».

Одразу ж захотіла такі футболки з історії українського футболу. Скажімо, гарно виглядали б сценки типу «лаються Рибка з Матюком», «„Карпати” знов програли в футбол», «Легенький кач Валерія Васильовича Лобановського», «Луческу б'є об землю шапкою», «Ребров забиває третій „Спартаку”», «Траєкторія Шевченко — Філімонов».

Або «Зведений хор харківських, дніпровських та донецьких ультрас виконує вокальний хіт». До того ж, лібрето давно відоме й розтиражоване. І тут у кожного своя, улюблена сцена.

Сьогодні — перша гра збірної України в 1/8 чемпіонату Європи. І тим прекрасний футбол, що у ньому так багато відбувається уперше, так багато перших разів, і ніщо ніколи не буває востаннє. Як би не закінчився матч. 

Футболісти не займаються нічим, крім створення простого людського щастя і нещастя — і все це нібито має силу релігійної меси. Перемога твоєї команди має смак прохолодного жаданого напою серед спеки та дарує ефект захоплюючої подорожі. Як у хорошому фільмі — любов і ненависть, єдність і зрада, помилка і спасіння, дружба і щастя — тут і зараз. На твоєму дивані, в улюбленому пабі, прямо на твоїй вулиці