Дискутуючи про Чорнобиль: Чотири погляди на катастрофу - Накипело
Події

Дискутуючи про Чорнобиль: Чотири погляди на катастрофу

Напередодні роковин Чорнобильської аварії в мережі відбулася відкрита дискусія «Чорнобильська історія: Як ми говоримо і що думаємо про катастрофу 35 років потому?». Її учасники — історик Олег Бажан, літературознавиця Тамара Гундорова, письменник Маркіян Камиш та режисер Мирослав Слабошпицький. Вони обговорили сенси, факти та збереження пам’яті про Чорнобиль, виходячи з власного досвіду та світобачення.

Погляд історика

Олег Бажан — співавтор книги «Чорнобильське досьє КҐБ: Від будівництва до аварії». Він вивчав цю сторінку історії за документами спецслужб, аби дослідити катастрофу, яка замовчувалася та обростала міфами та вигадками. І навіть зараз дослідники не можуть достеменно вказати на причини та обставини аварії. Довгий час, починаючи з 1986 року, стверджувалося, що причиною трагедії став недостатньо ретельно проведений експеримент, помилки та халатність керівництва, адміністрації, інженерів.

«Але після того, як розвалився Радянський Союз, ми отримали доступ до документів і переглянули складові цієї катастрофи. І наразі можемо сказати, що в аварії є конструкторські та експлуатаційні складові. А головне, на основі цих досліджень і документів з Чорнобильського досьє КДБ можна зробити висновок, що найвагомішим був організаційно-управлінський аспект. Щодо конструкторського чинника: реактор РБМК-1000 був недосконалим, про це КДБ зауважувало ще на початку 80-х років. Що ж стосується експлуатаційних аспектів, тоді дійсно був низький рівень культури праці співробітників та інженерів. Можна говорити про певну безвідповідальність персоналу Чорнобильської АЕС», ― зазначив Бажан.

Учасники дискусії провели аналогії між Чорнобильською катастрофою, війною на Донбасі та Голодомором. Ці сторінки пов’язані з усвідомленням небезпеки для життя українців. Ще один спільний момент ― переміщення великих мас населення. Наприклад, після аварії на ЧАЕС евакуйовано приблизно 100 тисяч людей. Аварію та Голодомор об’єднують апокаліптичні настрої: місцеві жителі сприймали ці події як фабрику смерті. Є люди, які розглядають катастрофу на ЧАЕС як ще один акт геноциду українського народу. 

Разом з тим існує думка, що Чорнобиль дав старт української незалежності. Сам історик з нею погоджується. Як розповів Бажан, після ліквідації вибуху на ЧАЕС у бюджеті СРСР утворилася діра на суму в 100 мільярдів рублів. У 1988 році Горбачов розпочав реформи, а пізніші події взагалі привели до розпаду СРСР.

«Чорнобиль зняв страх перед радянською системою. Тоді більше боялися радіації, ніж КДБ: люди почали висловлюватися, обурюватися. Саме в той час ми спостерігаємо зростання опозиційних настроїв. Перший несанкціонований мітинг відбувся на річницю Чорнобильської катастрофи у квітні 1988 року. Він проходив саме під екологічними гаслами», ― пригадав історик.

Зокрема Народний рух України у своїх програмних документах багато уваги приділяв екологічним питанням. Чорнобильська катастрофа стала центральною темою суспільно-політичного життя у 80-х — на початку 90-х років. Вона була важливою причиною того, що громадяни проголосували за незалежність України.

Погляд режисера

Режисер Мирослав Слабошпицький висловив протилежну точку зору. За його словами, люди не стали боятися радіації більше за КДБ, бо тоді не знали, яку загрозу вона несе. У ті часи атомна енергетика була чимось дуже сучасним та трендовим. Взяти хоча б Прип’ять до катастрофи: це було місто молодих людей, сучасної архітектури, належного соціального забезпечення. Там навіть була власна кіностудія.

«Це був тріумф радянського модернізаційного проєкту в тому сенсі, що атом — абсолютно модна штука. Бо атомна енергія, атомні ракети від 50-х років та до кінця Радянського Союзу ― це було щось як Ілон Маск та Tesla тепер. А зараз атомна тема є маргіналізованою», — зауважив режисер. 

Мирослав Слабошпицький зрежисував кінострічки «Плем’я», «Діагноз», «Глухота», «Ядерні відходи». У його доробку є фільми, безпосередньо пов’язані з катастрофою. Сценарій до фільму «Чорнобильський Робінзон» був написаний ще в 1999 році, проте тоді режисер не дістав підтримки з боку держави. Через це Слабошпицький виїхав з України: шукав, де можна втілити свої творчі ідеї.

«Я б розділяв Чорнобильську катастрофу та життя чорнобильської зони після неї. Тому що аварію на ЧАЕС я відношу до історії СРСР та умовно закривав би її, як історію Римської імперії. Адже ліквідовувала її «вєлікая общность, савєтский народ». Ось є Міністерство вугільної промисловості, але вугілля добувають в Донецьку чи Краснограді. Але Міністерство знаходиться у Києві. Так само Міністерства тоді перебували в Москві… Тому я розділяю ці дві речі. 

Я не займаюсь власне катастрофою. Її важко привласнити: вона з візуальної та естетичної сторони є радянською подією. А предмет моїх досліджень — життя людей на постапокаліптичній території. Притому різних: і селян, і людей з вищою технічною освітою, що здійснюють менеджмент об’єкту. Тому для мене зона є певною моделлю України», ― розповів Слабошпицький.

Погляд літературознавиці

«Для мене Чорнобиль ― це й особиста історія, і професійне зацікавлення. Чорнобиль став точкою відліку багатьох нових вражень та відчуттів. Я пригадую, що тоді моєму синові було два з половиною роки. Було дуже страшно, зізнаюся. Водночас Чорнобиль, як мені здається, став травмою для цілого покоління радянських людей. Вона відчувається й сьогодні, тож тема пропрацювання цієї травми надзвичайно актуальна та важлива», ― підкреслила літературознавиця Тамара Гундорова.

На її думку, аварія стала величезним стимулом, який пришвидшив Перебудову, і водночас  — каталізатором, що посприяв виникненню незалежної України. Чорнобильська катастрофа зачепила кожну людину персонально: незрозуміла небезпека стосувалася усіх. Тодішнє суспільство перебувало в стані шоку, намагаючись осмислити, що ж сталося.

«Мені здається, Чорнобиль став каталізатором української свободи. Саме через те, що він був одним з лозунгів Народного Руху. Саме Народний Рух, шістдесятники, на цьому я особливо хочу наголосити, були тими людьми, які піднесли Чорнобиль як надважливу ідею. Вони розгорнули його як антиколоніальну ідею, що допомогло встановленню та затвердженню незалежної України, ― розповіла Гундорова.

Чорнобиль став не лише зоною відчуження, а й зоною солідарності. Переосмислення цієї травми виявило солідарність українців з цілим світом та цілого світу — з українцями. Ми вийшли за межі замкненості та стали відомими. Чорнобиль певною мірою випробовує українців на здатність до виживання, переборення труднощів, до пошуку нових форм співдружності. Він є двигуном, який спонукає думати про майбутнє, не замикатися на минулому, вчитися жити у глобальному світі, який, хоча несе нові загрози, але багато чого навчає.

«Особисто для мене це не лише технологічна чи політична криза. Це криза суспільства брехні. Після Чорнобиля ми опинилися в інформаційному вакуумі, не знаючи, що відбувається навколо. Людям, яких вивозили з зони, теж нічого не говорили. Ми всі були об’єктами, щодо яких відбувалося якесь насильство… Чорнобиль дає уроки. Головне, щоб ми їх вчили. Він загострив питання щодо атомної енергії, підняв розмову про екологічне та гуманітарне ставлення до природи та що лежить за межами нашого пізнання. Потрібно не забувати людську ціну Чорнобиля, згадувати пожежників та ліквідаторів аварії, які загинули», ― наголосила літературознавиця.

Погляд письменника

«Я народився 1988 році та, власне, є майже ровесником як аварії, так і української незалежності. Це для мене дуже особиста історія, оскільки мій батько, фізик-ядерник за освітою, працював в Інституті ядерних досліджень. Коли сталася аварія на ЧАЕС, він був її ліквідатором. Востаннє він їздив в Чорнобиль у 1987 році, а через рік народився я. «Чорнобиль» — мало не найперше слово, яке я пам’ятаю. До батька часто приходили друзі, пригадували минуле. У 2003 році батько помер, і після його смерті я повернувся до Чорнобиля. Як письменник, я шукав тут точку сили», ― розповів письменник Маркіян Камиш.

Митець вже 11 років ходить до зони відчуження. Завдяки мандрівкам народилися книги «Оформляндія», «Чормет» і «Ряска», кожна з них стосується окремих аспектів життя зони відчуження. Дебютна книга письменника «Оформляндія» присвячена нелегальному туризму, «Чормет» описує життя чорнобильських мародерів, а «Ряска»  —  розповідь відлюдника з диких лісів Полісся.

«Це нескінченне джерело натхнення, адже більшість моїх досліджень — це мандрівка всередину себе. При написанні «Оформляндії» я надихався прекрасною та неймовірною книжкою «Серце пітьми» Джозефа Конрада. Там, у зоні відчуження, я знайшов і дім душі, і серце пітьми водночас», ― визнав письменник.

Повість «Чормет» була написана завдяки спілкуванню з мародерами. При цьому критики йому закидали надмірний натуралізм через те, як той описував людей, які крадуть залізяки неподалік рудого лісу. Маркіян Камиш зазначає, що він навіть згладив певні гострі кути. Мародери нагадали йому таких собі палеолітичних мисливців, взагалі в цьому є елемент анахронізму, екскурсія в минуле. Камиш підкреслив, що передусім хотів подарувати людям власний досвід, який він здобув завдяки контактам з Чорнобильською зоною.

«Людина може поїхати в зону або один раз пройтися пішки, але не буде ходити як я. Усі ці дрібнички, ракурси, звуки... чим частіше ходжу, тим більше відкриваю. Я намагаюся витягнути весь досвід, весь емоційний потенціал і виплеснути це на папір у максимально лаконічній формі. Хочу передати якомога більше вражень людям, які будуть читати мої книжки», ― сказав письменник. 

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

У разі масових заворушень на вулицях міста ми вас повідомимо

X