«А давайте після свят уже, після Миколая? У нас така запара — 150 листів від дітей, а питань мільйон: який розмір куртки, яка зарядка до того телефона потрібна, що то за «штука, яку носять військові». Часу геть обмаль лишилося… Ввечері? Я якраз варення з перцю крутитиму… Давайте спробуємо!».
Врешті Олена Шаріпова, спеціалістка Близнюківської селищної ради, мама двох дітей та засновниця бренду смаколиків «Трипівень», погоджується на інтерв’ю.
Олена розповіла ШоТам, як стала помічницею святого Миколая у своїй громаді, як колись соромилася, що вона з невеличкого селища, а тепер стала амбасадоркою рідних Близнюків, та до чого тут «Курган & Agregat».
Бути дружиною захисника тяжко — це бути вдома за двох
Я народилася й виросла в Близнюках на Харківщині. У школі, як і багато однолітків, мріяла поїхати звідси далеко і назавжди. Після випуску подалася до Харкова здобувати омріяний фах журналістки. Але так вийшло, що вже на останньому курсі мені запропонували посаду кореспондентки в газеті «Нове життя»…у Близнюках. Тому я повернулася додому.
Працювала в місцевій газеті, дуже любила свою роботу. А потім, у 2016 році, зі мною стався Рустам. Він сам родом з Луганської області, і з початку антитерористичної операції виконує свій громадянський обов’язок. Уже скоро буде 10 років, як він боронить Україну від російських загарбників.
А познайомилися ми на Фейсбуці. Усі кажуть, що ми з ним схожі, як брат і сестра. Може, так я й зачепилася за те його фото в соцмережі. Це була якась група для спілкування. Я побачила світлину хлопця у формі з рудим котом на руках і підпис: «Заберіть нас!». І я лишила комент жартівливий, що я, мовляв, можу забрати лише одного, бо котів не люблю. І ми почали переписуватися. Напереписувалися вже на двох дітей і на спільний побут. Ну й жартуємо, що третя дитина — наш песик.
Бути дружиною захисника тяжко. Це значить бути самій для себе чоловіком, бо ти виконуєш усі функції, які ви мали б ділити на двох: діти, побут, робота, ремонт. Дуже непросто самій усе це тримати під контролем. Так живу вже 7 років, але розумію, чому, і наскільки важливо те, що робить мій чоловік. Спілкуємося в месенджерах чи телефоном, тільки-но в нього є можливість.
Помічниця святого Миколая із селищної ради
Коли я вийшла з декретної відпустки по догляду за молодшим сином, мені запропонували роботу в нашій селищній раді. Я погодилася. Мої напрямки — комунікації й робота з грантовими та культурно-соціальними проєктами.
Так разом з колегами шукаю для нашої громади програми грантової підтримки. Уже маємо успіхи — залучили 1 000 000 гривень від фонду Cedos на розвиток центру спільнотворення та 20 000 євро на проєкт «Шлях стійкості» від Міжнародної організації міграції, аби реінтегрувати ветеранів у мирне життя, підтримувати родини загиблих, національних меншин і ВПО. Це дуже важливі ініціативи, і я пишаюся, що залучена до їхнього втілення. Але найбільше моя душа віддана проєкту, де я одна з помічниць святого Миколая.
Почалося все минулого року з дзвінка в Кам’янець-Подільський. Я дізналася, що там є громадська організація «Легенда Поділля», яка втілює багато крутих ініціатив, і серед них — подарунки для дітей з родин у складних обставинах. Звернулася до волонтерів з проханням допомогти із солодощами для дітей з нашої громади — хотілося якось додатково порадувати їх до Дня святого Миколая. На що Мар’яна з їхньої команди мені відповіла: «А давайте спробуємо забезпечити адресні подарунки?». І закипіла робота.
Коли діти пишуть, що мріють про солодощі чи фломастери, я плачу
Я сконтактувалася зі старостами нашої громади щодо родин у складних життєвих обставинах і запропонувала, аби діти написали листи Миколаю та розповіли про свої бажання. Ми зібрали 163 листи від дітей. Команда ГО «Легенда Поділля» почала шукати благодійників, які могли б здійснити ці бажання. Прохання були дуже різні: планшет, навушники, солодощі, велосипед, аби закінчилася війна.
Працювати з цими листами було дуже тяжко морально. Ну як це можна витримати — є діти, які мріють про солодощі! Одна дівчинка просила ананас, бо ніколи його навіть не бачила. Інша написала лист олівцями й просила подарувати їй фломастери. Я плачу, коли читаю ці листи. Нам вдалося здійснити всі бажання, окрім прохання про мир… Подарунки цим дітям оплачували й передавали люди не лише з України, а також з Італії, Канади.
Цього року ми розуміємо, яке навантаження на волонтерів, але пробуємо повторити минулорічне диво, адже діти вже чекають. Маємо 150 листів. Ми з колегами із селищної ради та зі служби в справах дітей теж вирішили цього року особисто стати «Миколаями». Мене найбільше зачепив лист Оленки із села Добровілля. Вона написала, що дуже хоче в подарунок накладні нігті, аби в неї був модний манікюр. І я хочу організувати для неї похід у салон краси в Близнюках: зробимо і манікюр, і стрижку. Мене дуже вразило це прохання, бо моя донечка має це все. Я запрошую всіх, хто може й хоче створити маленьке диво хоча б для однієї дитини, приєднуватися до нас — просто напишіть мені. Ви зробите велику справу, і це добро обов’язково повернеться. Я дуже хочу, аби Близнюки й громада були місцем, де можливі такі маленькі дива.
«Курган & Agregat» і півень, що співає на три області
Колись я мріяла поїхати з села та жити у великому місті. Але зараз тут ростуть мої діти, і я хочу, аби Близнюки були для них найкращим місцем на землі. Раніше молоді люди соромилися, що вони з Близнюків, і коли хтось їхав навчатися в Харків чи інше велике місто, то часто казали, що вони, наприклад, з Лозової. Бо Лозову всі знають, а про Близнюки ніхто й не чув.
Вперше про Близнюки заговорили завдяки гурту «Курган & Agregat». Аміл і Раміл Насірови та Євген Володченко — це жителі нашого селища. І саме вони першими задали тренд серед української молоді: село — це круто! Тут нині живуть їхні батьки, і я товаришую з родиною Жені — вони дуже класні та креативні люди. Саме в Близнюках, у нашому ще недоремонтованому будинку культури, відбувся допрем’єрний показ фільму «Люксембург, Люксембург» за участі всієї акторської команди й режисера Антоніо Лукіча.
Усі здебільшого знають Близнюки саме через цей гурт, та я хочу, аби ми разом пішли ще далі, щоб і місцеві, і туристи сприймали цю територію як унікальну. Але в нас немає якихось архітектурних цікавинок, історичних пам’яток, місцевих легенд. Наприклад, у сусідньому містечку Барвінкове є своя «легенда» — козак Іван Барвінок. І ми вирішили, що легенду свого селища створимо самі.
Близнюківська громада — сільськогосподарська: лани, степи, мало лісу, дуже посушливе літо. Люди здебільшого займаються землею, і в цьому наша особливість. Але таких «особливостей» купа в Україні. Та що в нас насправді унікальне, то це півень, який співає на три області. Що це значить? Близнюки рівновіддалені від трьох обласних центрів: Харкова, Дніпра та Донецька. Так з’явилася концепція «Трипівень», і зараз ми оголосили конкурс на розробку логотипу для неї. Взагалі винахідниця слова «трипівень» — це Людмила Каменєва-Біліченко, працівниця центру культурних послуг, яка давно вивчає історію нашої громади.
Цього року в нас уперше відбувся благодійний фестиваль «Трипівень». Його мета — збір коштів на підтримку захисників. «Наспівали» ми на 60 000 гривень. Ці кошти передали братам Насіровим, а вони вже на конкретний фонд допомоги ЗСУ. Перший фест був з гостями лише із сусідньої Барвінківської громади. На наступний рік продовжимо і плануємо вже запросити Донецьку та Дніпропетровську області.
Недитячі солодощі з ароматом степу
Коли почалося вторгнення та окупація сусідніх громад, я вивезла дітей до друзів на Волинь. Минулого року ми прожили там 7 місяців. Там дуже-дуже красиво, розкішні ліси, але повернувшись додому, я зрозуміла, що скучила за своїм «лисим» степом! Раніше не усвідомлювала, як у нас красиво та як пахне. І я зрозуміла, що знаю, як зробити так, аби неповторний смак та аромат цього краю міг спробувати кожен.
Що росте в нас у кожному дворі? Помідори та перець. Як у нас пахне влітку? Духмяними травами і медом. Почалися мої чаклування на кухні. Рецепт від куми, ідеї з інтернету, власні кулінарні фантазії, і в результаті з’явилася мануфактура ковбойських солодощів «Трипівень».
Я дуже вірю в Близнюки
Моєму крафтовому виробництву лише кілька місяців. Готую у вільний час, а його, як ви розумієте, обмаль. Про прибуток говорити зарано: можу продати одну баночку на тиждень, а можу три за день. Тож іще навіть у нуль не вийшла після придбання сушарки для помідорів. Втім, мій маленький бізнес уже має благодійну складову: частину коштів від продажів я віддаю односельцям, які плетуть сітки для військових. Вони й для підрозділу мого чоловіка сплели — я дуже їм вдячна за це. Мабуть, у цьому і є секрет громади — підтримувати гарні ініціативи одне одного.
Колись Олена мріяла поїхати з Близнюків до великого міста, а тепер мріє, аби рідне селище стало найкращим місцем на землі, бо тут ростуть її діти. Олена Шаріпова з дітьми на соняшниковому полі. Фото надала героїня
Але хочеться, щоб ми також стали активнішими, розуміли, що треба мріяти й діяти. Ми можемо, звісно, безкінечно нарікати на владу, на неякісні дороги, але при цьому в нас є лише одна громадська організація. То хто ж має щось міняти? Я дуже хочу, аби кожен усвідомлював, що він теж впливає та вирішує, аби люди змінили позицію з «ой, все не так, зробіть хтось щось» на «давайте разом зробимо ось так і так». І тоді цей спільний механізм буде працювати ідеально.
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
