«Це наша земля». Циркуни — Липці

Перші російські танки на дорогах у Липцях і Циркунах з'явилися вранці 24 лютого. До опівдня окупація сіл була закінчена. Далі загарбники не пройшли, їх зупинили на кільцевій Харкова. Престижне передмістя перетворилося на жахливу резервацію. 

Кілька кілометрів до кордону з росією, декілька — до українського Харкова. А тут правили орки: катували, грабували, знищували все навколо. Вони не могли повірити, що в селах можна жити заможно. 

Віталій, мешканець Циркунів

«Тут була пара жигульок, вони що могли завести — виламували, заводили, і на цьому ганяли. Такий був, і жовтенький, поярче. Їздили дворами, генератори вивозили і все, що їм треба». — «Самогон?». — «Самогон? Ні, тут же люди заможні живуть, у всіх бари, їжа у підвалах, квадроцикли. Тут їм була як дискотека: дорвалися, дорвалися!».

У перші години з окупації змогли вирватися лише одиниці. Люди не встигли зрозуміти, що відбувається, боялися залишити маєтки. Впродовж наступних трьох місяців окупації місцеві намагалися врятуватися: хтось тікав у Вовчанськ, аби повернутися на Харків, інші — через росію до Європи. Були й такі, що залишились у рф. 

В окупації були проблеми з їжею, ліками, не було світла та газу. Але головне — окупанти всюди шукали патріотів, боялися, що з їхньою допомогою ЗСУ легко виб'ють росіян до кордону. У Липцях була знайдена катівня: людей постійно забирали на підвал. Досі невідома доля кількох хлопців. 

Староста Циркунів Микола Сікаленко також попадав на підвал, але на співпрацю з росіянами не пішов. Не вірив, що загарбники тут надовго. Так й сталося. Уже в травні українські оборонці вибили окупантів із села. Це дозволило захистити Харків, Північну Салтівку від обстрілів. Але тепер на лінії вогню опинилися самі Циркуни. 

Микола Сікаленко, староста Циркунівської ОТГ

«Мстилися вони: відійшли до Борщової та лупасили сюди, в Циркуни. Лінія фронту була між Борщовою та Руськими Тишками. Там такі зони руйнувань, що страшно дивитися, треба вулиці вигортати бульдозером. Відновленню не підлягає».

Циркунівська громада скоротилася за війну в десять разів. Проти 13 тисяч мешканців тут зараз трохи більше тисячі. Там, де з травня до серпня торік проходила лінія фронту, нині — суцільні руйнування, міни, ліс ніби пострижений снарядами. 

Але сюди все одно повертаються люди. Олександр із матір'ю повернулися у прямому сенсі на попелище. Загарбники фосфорними снарядами спалили їхню хату та літню кухню. Але власники згорілого маєтку мають намір його відродити. 

Олександр, мешканець Руських Тишків

«Ось у цьому лісі сиділи рашисті, а ми — тут с краю, тим більше, навпроти дороги, нам судилося згоріти (посміхається). Тут дід жив, бабуся, з 50-х років минулого сторіччя. Все в нас було. Ремонт був, вікна дорогі поставили, з вільхи, а тепер стіни падають». — «А чому вирішили відновлювати?». — «А це наша земля. Нас рашисти не вигнали, і нікуди ми звідси не підемо».

Поки люди мешкають у погребі, дякують волонтерам за розкладачки та спальники. Відновлюють усе власноруч. Говорять, зараз найцінніша гуманітарка — будматеріали, цвяхи, лопати, сокири, адже згоріло все. А ще потрібне тимчасове житло, мобільні будиночки. Вважають, що повернулося би більше сусідів, аби було де жити. 

«Тут помідори виростуть, а тут ми город посадили. Саджаємо, жити треба, готувати, вирощувати. Все в ямках, ось там бомба стоїть, та вона вже не здатна вибухнути». 

Після того, як восени ЗСУ звільнили Руськи Тишки та відкинули окупантів, лінія фронту не зникла. Вона перемістилася до Липців, що межують з росією. Обстріли у громаді майже щодня. 

Олексій Слабченко, староста Липецької ОТГ

«Коли території були деокуповані, вони майже не постраждали. Проте на даний час вони піддаються постійним обстрілам і руйнуванням». 

Циркунам також ще дістається, та відновлення тут відбувається активніше. Закінчено розмінування громади, відновленні комунікації, потроху ремонтуються будинки. Циркуни потрапили до переліку урядової програми, яка діятиме за принципом «відбудувати краще, ніж було». Через обстріли громаду кілька разів намагалися виключити з проєкту, але місцеві мешканці мають надію, що село відбудують з нуля. 

Микола Сікаленко, староста Циркунівської ОТГ

«Із проанонсованого пілотного проєкту Мінрегіону та агентства відновлення ми зрозуміли, що це буде комплексна відбудова: від приватного житла до комерційного. Повністю все або відновлять, або знесуть і реконструюють наново. Я дуже хочу, щоб увійшла вся громада. Але є умова: 30-кілометрова зона. Циркуни на цій межі, слава Богу, що попали. Та у нас одна громада, навіть кордонів немає між Тишками та Циркунами».

У Липецької громади наразі шансів потрапити до проєктів відбудови немає. Вона розташована в так званій «червоній зоні», щодня під обстрілами, тому масштабно тут не відновлюють нічого. Будматеріали везуть лише тим, хто мешкає зараз. Комунікації досі відновлені не всюди. Але місцеві мешканці проти перетворення прикордоння на нейтральну зону. Головне, щоби розмінували поля, а далі аграрії відновлять життя.

Олексій Слабченко, староста Липецької ОТГ

«У нас громада сільськогосподарська, ми жили за рахунок земель і сільського господарства. На даний час маленькі промислові підприємства, на жаль, не відновили свою роботу, і неясно, коли відновлять. У наших виробників є бажання працювати, але понівечена вся техніка. Вони зараз проводять ремонт і чекають на розмінування. Вони готові стати до роботи».