«Танцювати» з Євгеном Стрельцовим та розмовляти: про новий альбом, алкоголіків, психіатрів, татухи й котиків - Накипело
Истории

«Танцювати» з Євгеном Стрельцовим та розмовляти: про новий альбом, алкоголіків, психіатрів, татухи й котиків

  • Тетяна Леонова
  • Вікторія Якименко
  • 11 октября
  • 1791

Чому в Євгена Стрельцова є татуювання з адресою наркодиспансеру на Немишлі, портретами Леді Гаги та Емі Вайнгаус, але немає тату з портретом дружини Аліни? Чому його кота звуть Бімба?

Про це дізнаються найтерплячіші з читачів. А насамперед співак і журналіст розповів про свій новий альбом «Танцювати» на вірші Жадана, Андруховича, Тичини та інших поетів, і чому він сам наразі не пише українських віршів. А ще — як гнітючу локацію на закинутому аеродромі під Вовчанськом перетворили на романтичне місце та зняли там кліп «Літак».

Ти дав мені послухати альбом перед інтерв’ю. Він врятував мене, коли я їхала на «Співочі тераси»: у водія була збірка реміксів на хіти 80–90-х, та ще й через шиплячу колонку. Але в мене, на щастя, були навушники, бо я в дорозі планувала готуватися до нашої зустрічі. Шкода, що це був мініальбом.

Назва «Танцювати» повністю відповідає настрою альбому. Мені хотілося, щоби люди, слухаючи його, воліли посміхатися, рухатися, танцювати, обмінюватися енергією. Задумка така, щоби було весело.

Спочатку Євген хотів назвати альбом «5!», адже в ньому п’ять пісень і все зроблено на п'ять балів. Але під час підготовки до випуску виконавець порадився з хлопцями з київської піар-агенції «Много воды», і назву вирішили змінити на «Танцювати». На обкладинці — кадр із кліпу на пісню «Літак», яка спочатку називалася «Дощило».

Ти хотів відійти від того, що в українській творчості багато страждання? Чи просто настрій був радісний?

Мета була така, щоби дійсно відійти від традиції журби. У нас зазвичай — пісні-переживання, пісні-страждання. А мені хотілося, щоби люди раділи. Радості не так вже й багато в житті. Власне, коли я задумував ці пісні під гітару — вони були іншими.

Лише згодом почав вимальовуватися склад музикантів. Ми зрозуміли, що не будемо робити балади, а заспіваємо та заграємо весело.

Щодо музичної складової: для мене в альбомі вирізняються клавішні партії нашого дорогого Фіми Чупахіна та соло на бас-гітарі Ігора Фадєєва.

Запис альбому почався в грудні 2019 року. У мене виникла ідея записати піаніно для пісні «Дощило», вона тепер «Літак» називається. Я подзвонив Ігореві та спитав, чи є в нього класний піаніст цю партію записати. З цього все почалося. Спочатку Ігор порадив клавішника, а потім став потрібен бас, барабани й таке інше.

Якщо би було більше часу, то до симфонічного оркестру б докотилися.

Так. Хоча спочатку я хотів, щоби були бас, гітара та піаніно, та більше нічого. Але вийшло досить широке аранжування. Бас-гітарист Ігор Фадєєв зіграв ключову роль у записуванні, у нього набагато більше досвіду. Він узяв на себе роботу аранжувальника. І в альбомі бас-гітара помітний інструмент — це точно.

Часто бачу, що людина начебто товариська, весела, але її творчість, вірші, пісні — справжня безодня страждань, оголені нерви та самокатування. У тебе навпаки вийшло. Ти записав світлі, веселі пісні. Хоча мені здається, що ти переживаєш та близько до серця все сприймаєш. А музика твоя легка. Цей альбом — виключення, чи ти завжди радісний у творчості?

Це точно виключення. Хочеться, щоби це виключення стало правилом. Ми й далі працюємо над піснями в такому ж ключі. 

Я завжди слухав музику Джорджа Майкла, Jamiroquai. Такої музики бракує в Україні. Я відчуваю, що її замало. Ну хто? Ріаnобой? Частково. Latexfauna?

Latexfauna — це ж більше стьоб, це про інше трішечки.

 

Я почав думати, чого бажаю насправді. Мені хочеться не відволікти слухача від подій у країні, абсолютно ні. Ми всі розуміємо, що відбувається війна, усі ці жахіття, багато людей гине. Але завдяки нашим військовим життя триває.

Ми тут, і маємо відчувати радість: не якусь там божевільну, а нормальну радість буття. Вони там для того, щоби ми тут повноцінно існували та їх підтримували. Це пов’язані речі.

Я намагався жахнути веселий альбом. Раніше такого не робив, та музиканти мене відчули. Ми знайшли партії, які підкреслили тексти, і воно життєрадісно вийшло. Знайома послухала пісню на відомий вірш Жадана «Пливи, рибо, пливи» та й каже: «Як несподівано! Для мене це завжди був трагічний текст, сумний, а ти такої радості дав».

А для мене цей текст — життєствердний: «Давай, риба, пливи, всупереч усьому! Живи!». Хочеться, щоби люди раділи життю.

 

Якщо ми заговорили про легкість, продовжмо. У кліпі «Літак» є лячне та сумне місце: закинутий аеродром під Вовчанськом. Він зазвичай справляє гнітюче моторошне враження, а у кліпі там суцільне сонечко та квітнуть маки. Після перегляду кліпу хто ще не був, особливо парочки, помчать туди за романтикою.

Цей настрій склався завдяки великій команді Arriba, режисерці Ладі Сабовій, Мерьям Йол і всім, хто брав участь, а там приблизно 20 людей.

Я шукав режисера, спілкувався з одним, другим, третім, не міг знайти. А потім побачив ролики, які знімала Лада, у тому числі рекламний ролик ресторану «Сніг на голову». Мені так сподобалась естетика, як людина бачить інших, як чудово передає настрій і характери, що я вирішив до неї звернутися. У нас були довгі перемовини, але ми домовилися, на щастя.

Команда Arriba, Лада Сабова та всі-всі-всі, імена та прізвища можна почитати під кліпом, — усім дякую. Вони зловили настрій та зуміли моторошні, як ти кажеш, локації поєднати в красиву історію.

Думаю, вони б і в Прип'яті змогли зняти щось таке.

Це просто фантастика. Я їм дуже вдячний. Зараз ми вже другий кліп робимо.

Це просто фантастика. Я їм дуже вдячний. Зараз ми вже другий кліп робимо.

Чому в кліпі жіночу роль виконує руда зелена мавка — зрозуміло. Її типаж дуже під текст підходить. А чому Богдан Заєць, відомий харківський діджей з «Культури Звуку», а не ти в головній ролі?

Саша — модель, приїхала на зйомки з Києва. А Богдан — бо коли обирали, він круто підійшов.

У тебе є робота в «Накипіло», де ти завантажений та затребуваний. Коли ти знаходиш час на творчість? І ще питання: ти це робиш, бо не можеш не робити?

Я точно не можу це не робити. Хоча був момент, коли думав, що вже досить. Але ні! Не можу не писати пісні. Коли я не йду на роботу, тоді й пишу (посміхається).

Раніше я вже працював із текстами українських поетів. У 2015 році в мене був альбом «#укрліт», я його повністю записав сам. Поки що не пишу вірші українською. У мене дуже висока планка, і я не відчуваю, що можу дати цьому світу щось цікаве, як уже існуючі поети. Тому на цьому етапі я беру вірші інших митців.

Та пиши — я думаю, в тебе все вийде.

Так, я буду. Буду! Зараз роблю так: бачу текст, він заслуговує на увагу, в мене мурашки біжать, відчуваю, що він може бути прочитаний музикально, придумую музику.

 

Давай про особисте. У тебе є кіт Бімба, який легко може стати мемом, такі він морди кривить на камеру, і взагалі: йому потрібно завести власний інстаграм. Чому його не взяли в кліп?

Далеко їхати. Ми його не беремо з дому нікуди, бережемо. Боїмося, що втече. Цей кіт прийшов до нас із вулиці на мій День народження. Я його зустрічав тричі, і ще на другий раз сказав: «Ще раз до нас потрапиш, підеш к нам жити». Так і трапилося. Він знову прийшов, і ми його забрали до себе.

А ім’я Бімба — бо це сталося під час Майдану. Він у нас тиждень жив, ми думали, як його назвати. Після першого розгону вирішили, що не можемо сидіти вдома, поїхали до Києва, а там — меми про «бімбу в пасажирських вагінах». Так він став Бімбою.

 

Ти багато розповідаєш про алкогольну залежність, і навіть написав про це пісень на цілий альбом. Я бачила наркодиспансер на Немишлі, де ти лікувався, поруч проходила. І ось що подумала, Женю: ти зовсім не схожий на алкаша. Можу уявити: з якими обриганами (мабуть, так не можна казати) ти там перебував. Мені здається, ти там сильно вирізнявся. Нафіга тобі цей експеримент?

Бачиш, сліди експерименту: адреса на руці (показує тату «Чорноморська, 5»). Як правило, алкоголіки зазвичай не виглядають так, як ми про них думаємо: що вони валяються під забором, мають побиті червоні обличчя зі заплилими очима. Це не так.

У мене реально була проблема. Захворіла мама, я почав пити частіше й частіше. Я бачив, як вона, невиліковно хвора, йшла з життя. Це було важко. Я приходив щодня до неї, сидів годинами, і єдине, що я міг зробити — це налити віскі. Потім її не стало. А я пив кожен вечір. А потім і вдень. А потім прокидався вранці та одразу відчував, що мені потрібно бухнуть. І це страшно.

Я пішов до психотерапевтки, бо не міг більше. Знову ж таки, збоку подивитись: ну який там алкоголік, он інші люди пропивають квартири. Я нічого такого не робив, та мені було дуже важко. Психотерапевтка сказала: «Я дзвоню наркологу».

Це вона тобі порадила?

Так. Це психотерапевтка, до якої ходжу вже три роки. Стало зрозуміло, що є проблема. А коли я потрапив на Чорноморську, 5 — не думав, що там так весело.

Ти був настільки вражений, що альбом записав і татуху зробив?

Так, тату є. І альбом буде.

Але ж там саме такі, як ти описав: із синцями, опуклі.

Різні були. Лікар поселив мене в окремій палаті, поруч нікого, але ці ліжка в плямах, вікна, цей запах, усе це... Я мешканців Чорноморської, 5 бачив лише в курилці.

А я гадала, у фільмах про зомбі-апокаліпсис. Як довго ти там перебував?

Тиждень, вражень під час якого вистачило на все життя. Цей досвід вилився в те, що зараз я веду власний проєкт, подкасти «Просто про...», де разом із психотерапевткою висвітлюємо різні моменти, які можуть траплятися з особистістю.

Я слухала твій подкаст з Олегом Кадановим про залежності. Була вражена його відвертістю. І ти про це також відверто розповідаєш. Це дуже круто та вимагає сміливості. Ти це робиш, щоби хтось навчився на твоєму досвіді?

По-перше, я це роблю, бо можу, на щастя, зробити. В мене таке оточення, такі колеги, така дружина, які все розуміють і приймають мене як є. Власне, я маю можливість розповідати цю історію, щоб інші бачили приклад і розуміли, що вони не на самоті з проблемою.

Коли я писав про Чорноморську, 5, про біполярний розлад — мені багато людей відповідали. Їх стільки! Якщо я хоча б одній людині допоміг — це круто. Маю можливість сказати: «Ти не один. Подивись на мене. Якщо хочеш, напиши мені».

Це справді працює. Я влітку вперше потрапила до психолога. Надихнув допис Світлани Колодій у фейсбуці, що похід до психотерапевта — найкраща інвестиція в себе. Я гадала, що на цьому можна заощадити, проте формулювання «найкраща інвестиція в себе» зачепило.

А тут ще вийшли твої подкасти з психотерапевткою — і все, мене це добило, я також записалася. Зараз я збираю терапевтичну групу, щоби ходити разом зі знайомими та більше людей долучити. Так що це також завдяки тобі.


Це дуже корисний та цікавий досвід. І зараз я збираю терапевтичну групу, щоб ходити разом зі знайомими та якомога більше людей долучити до цього. Так що це, в тому числі, завдяки тобі.

Супер. Я не скажу: ось який я крутий, пишаюся. Але це важливо, і воно спрацювало. Класно, якщо хтось теж піде цим шляхом.

Розумію, що серед твоїх знайомих це поширено — відвідувати психотерапевта. Але ж є значна частина суспільства, де це сприймається як примха. Немає культури споживання такої послуги в Україні, хоча це багатьом може допомогти.

Кажуть, колишніх алкоголіків не буває. А ти можеш вживати помірно алкоголь і себе контролювати? Хоча алкоголіки не зупиняються, і якщо відбувся зрив, то це вже «у всі тяжкі».

Я зривався кілька разів, можу чесно визнати. Насправді єдиний шлях для алкоголіків — просто припинити пити.

Не пити взагалі? Навіть один келих?

Нічого. Мозок влаштований таким чином, що він починає тобі пояснювати, чому потрібно випити ще. А потім — наступного дня, та ще й вранці. Знайдеться тисяча причин випити. Був епізод, коли помер мій друг. Я був на поминанні, не втримався через емоції, випив. Знов почав пити, то більше, то менше. Це така штука.

Два роки тому ти одружився з відомою харківською культурною діячкою Аліною Ханбабаєвою. Але разом ви десять років.

Так, у липні цього року виповнилося десять років, як ми разом.

Чому саме тоді настала потреба дійти до РАГСу?

А чому б ні? Це круто: відповідати одне за одного. Я не можу сказати, що це щось змінило, просто ми чоловік і дружина. Ми давно хотіли одружитися, думали про це декілька років. Річ у тому, що ми перевантажені обов’язками, роботою, та в цьому темпі, цьому русі, цьому спринті не встигали це зробити. Хоча все виявилося просто: прийшов на Сумську, 61, подав заяву, через місяць одружився.

 

Але за цим рішенням стоїть повага до партнера. Ми ж знаємо, яке життя. Воно різне: веселе, сумне, небезпечне, а головне — воно закінчується. Тому для мене важливо, щоби ми за законом одне за одного відповідали. Я вважаю, що це рішення дорослих людей, які можуть, крім взаємної радості, мати взаємні обов’язки.

У тебе, мабуть, багато тату, але мене вразили твої Леді Гага та Эмі Вайнгаус. Чому не Аліна? У тебе ж така красива, талановита, відома дружина.

А буде! Буде на серці, це ж святе. Без цього — ніяк.

 

ПОДПИШИТЕСЬ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПЕЛО

В случае массовых потасовок на улицах города мы вас оповестим

X